Іран і Росія: як війна в Україні стала полігоном майбутньої війни проти Ізраїлю та США

11 серпня 2026 The New York Times опублікувала матеріал Еріка Шмітта та Хелен Купер про тривожну зміну іранської тактики. Протягом п’яти днів у липні Іран бив ракетами та безпілотниками по трьох американських базах в Йорданії, змушуючи ППО витрачати все більше дорогих перехоплювачів. На п’ятий день одна ракета прорвалася: 17 липня на авіабазі Муваффак Салті загинули троє американських військовослужбовців, понад сто отримали поранення.

Але для НАновини тут цікавіше інше питання. Звідки Іран отримав цю здатність швидко змінювати тактику — і чому в американському розслідуванні знову з’являється Україна?

Автор Вікторія Кацман родом з України і пише для ізраїльської аудиторії про події, які з’єднують українську та ізраїльську реальність. Вона не військовий спеціаліст і не намагається замінити собою спеціалістів ППО: для цього матеріалу Вікторія зіставила публікацію NYT з документами Мінфіну США, текстом російсько-іранського договору, повідомленнями Reuters та попередніми публікаціями НАновини. Така межа важлива, тому що частина того, що відбувається, підтверджується відкритими документами, а частина — розвідувальними даними, які неможливо перевірити повністю з відкритих джерел.

І картина, яка виходить після такого зіставлення, значно неприємніша формули «Іран вчиться у Росії».

Спочатку Іран допомагав Росії вчитися воювати

Восени 2022 року українські міста вперше масово зіткнулися з іранськими ударними безпілотниками Shahed. Пізніше це перестало бути історією про партії готової зброї: Росія почала локалізувати виробництво іранської конструкції у себе і перетворювати її на промисловий інструмент затяжної війни.

Мінфін США у квітні 2024 року описав цю систему досить конкретно. За його даними, іранське Міністерство оборони співпрацювало з російською ОЕЗ «Алабуга» у фінансуванні та виробництві ударних безпілотників іранської розробки за контрактом вартістю $1,75 млрд. Російська сторона розраховувала випускати на цьому майданчику тисячі апаратів на рік, а вироблені там дрони застосовувалися проти української критичної інфраструктури та цивільних цілей.

Саме тому історія Shahed важливіша питання про країну походження окремої деталі. Іран надав Росії саму модель дешевого масового дальнього удару, а Росія отримала можливість кілька років поспіль перевіряти її в умовах справжньої великої війни.

НАновини раніше детально розповідали про заяву Володимира Зеленського, згідно з якою на першому етапі іранські оператори самі брали участь у запуску Shahed по Україні. Це ще одна деталь, яка показує, наскільки близьким було співробітництво на ранній стадії.

Потім з’явилися ракети. У вересні 2024 року американський Мінфін заявив, що наприкінці 2023-го Росія та Іран уклали контракт на постачання сотень іранських ракет, влітку 2024 року російські військовослужбовці проходили в Ірані навчання роботі з Project 360, а на початку вересня Росія отримала першу партію цих ракет. Європейський союз слідом за цим офіційно назвав передачу іранських балістичних ракет суттєвою ескалацією підтримки російської агресії проти України.

Тож рух був зрозумілим: готові безпілотники, навчання, виробництво, комплектуючі, потім ракети і все більш тісна військово-технічна взаємодія.

А далі напрямок обміну почав змінюватися.

Україна дала Росії те, чого не можна купити за контрактом

За чотири з половиною роки повномасштабної агресії Україна стала територією величезного, безперервного і оплаченого людськими життями військового експерименту.

Російські військові отримали можливість перевіряти, як західні системи ППО реагують на різні маршрути і висоти польоту, як комбінувати безпілотники з крилатими і балістичними ракетами, як розтягувати атаку в часі і як змушувати захисників витрачати дорогі ракети на значно дешевші цілі.

Кожен російський масований удар давав нові дані. Що вдалося перехопити. Що пройшло. Де виникла перевантаження. Як швидко противник перемістив ППО. Які комбінації працюють гірше, а які змушують одночасно реагувати на кілька принципово різних загроз.

The New York Times тепер пише, що Іран використовує саме такий досвід. За словами Сета Джонса з Center for Strategic and International Studies, Тегеран фактично скористався російською тактикою: поєднанням різних типів ракет і безпілотників, яке змушує ППО захищати відразу безліч об’єктів і розподіляти обмежений боєкомплект між різними загрозами.

Це вже не експорт конкретного Shahed з однієї країни в іншу. Це експорт результату багаторічних бойових випробувань.

У травні Реза Пехлеві, виступаючи в Одесі, сформулював подібну проблему набагато коротше: «Shahed не бачить різниці між Харковом і Тегераном». Тоді ця фраза могла сприйматися як політична метафора. Події наступних місяців все більше перетворюють її на опис реальної військової системи.

Один день — близько 50 Patriot

Цифри з нового розслідування NYT показують ще одну сторону цієї війни — економіку виснаження ППО.

За даними видання з посиланням на людей, знайомих зі станом американських запасів, з початку війни проти Ірану Пентагон витратив понад 1 500 перехоплювачів Patriot, а в запасах залишалося менше 1 700. За весь 2025 рік США виробили приблизно 600 таких ракет. В один з днів липневих атак американські сили на Близькому Сході випустили близько 50 Patriot вартістю приблизно $4 млн кожна.

Якщо ці оцінки вірні, один тільки день оборони означав витрату приблизно на $200 млн — і гроші тут навіть не головна проблема. Гроші можна виділити рішенням Конгресу. Нові перехоплювачі не можна миттєво дістати з бюджету: їх ще необхідно виробити.

Ось тут виявляється перша серйозна невідповідність всередині самої американської історії. Представник Пентагону Шон Парнелл публічно стверджує, що повідомлення про нестачу американських боєприпасів є хибними. Одночасно NYT наводить дані про понад 1 500 використаних Patriot і менше ніж 1 700 залишених, а Пентагон вимагає від виробників прискорювати випуск озброєнь.

Обидві позиції не можна просто склеїти в одну зручну фразу. Точні розміри американських військових запасів секретні, тому незалежна перевірка цифри в 1 700 неможлива. Але сама проблема швидкості витрачання дорогих перехоплювачів вже існує незалежно від спору про конкретну кількість ракет на складах.

Для Ізраїлю це занадто знайома математика. Тегеран ще під час 12-денної війни червня 2025 року побачив, скільки ресурсів Ізраїлю та США доводиться витрачати на відбиття великих ракетно-дронових залпів. NYT пише, що іранська сторона явно зробила з цього висновки.

Двоє загиблих вивчали саме уроки України

У цієї історії є деталь, яку неможливо звести до графіку витрат боєприпасів.

Після початку війни частина американських сил була передислокована з Кувейту, Бахрейну, Катару та ОАЕ в Йорданію. База Муваффак Салті вважалася більш віддаленою від Ірану і, відповідно, більш безпечною від ракетних і безпілотних атак.

17 липня це припущення перестало працювати.

Серед трьох загиблих були 19-річна Ізабелла Гонсалес і 28-річна Енджел Рамперсад. Обидві служили в підрозділах, пов’язаних з 10-м командуванням армійської протиповітряної і протиракетної оборони в Німеччині. NYT повідомляє, що американські спеціалісти цих підрозділів місяцями вивчали російські атаки проти України і передавали отриманий досвід Центральному командуванню США.

У цьому є майже нестерпна військова іронія. Американські військові вивчали, як захищатися від тактики, яку Росія відпрацьовувала в Україні, — і загинули від удару Ірану, який в цей же час навчався на російському досвіді тієї самої війни.

Третій загиблий, 25-річний офіцер ППО Тайлер Фіхан, служив у підрозділі в Північній Кароліні. Тут важливо не повторювати поширену неточність: не всі троє загиблих служили в Німеччині.

Такі деталі для НАновини — Новини Ізраїлю важливіші безликої формули «ППО не впоралася». ППО перехопило майже все. Але сучасна війна влаштована так, що іноді противнику достатньо однієї ракети, яка пройшла через систему після десятків успішних перехоплень.

F-15E за $60 млн і безпілотники в ролі очей

Інший епізод, описаний NYT, показує, що іранська адаптація стосується вже не тільки масованих обстрілів.

У квітні над півднем Ірану був збитий американський F-15E Strike Eagle. Обидва члени екіпажу катапультувалися; пілота евакуювали швидко, а офіцер систем озброєння майже дві доби ховався від іранських сил, перш ніж його знайшли американські підрозділи спеціальних операцій.

За словами високопоставленого американського військового чиновника, Іран розмістив у районі проникнення американської авіації групу безпілотників. Вони допомогли отримати дані про положення, швидкість і напрямок руху літака, після чого F-15E вартістю близько $60 млн був уражений переносним зенітним комплексом. NYT також наводить розповідь екіпажу про надзвичайно короткий час попередження перед попаданням — цю технічну деталь правильніше сприймати саме як повідомлення американських військових, а не незалежно встановлений факт.

Найважливіша частина тут навіть не втрата дорогого літака.

Дешевий безпілотник більше не зобов’язаний сам нести бойову частину і знищувати дорогу ціль. Він може стати літаючим сенсором, спостерігачем, елементом розвідувальної мережі — а удар завдасть зовсім інша зброя.

Україна живе всередині цієї нової логіки війни вже кілька років.

У січні 2025 року обмін досвідом записали в договір

17 січня 2025 року Росія та Іран підписали Договір про всеосяжне стратегічне партнерство. У ньому немає автоматичного зобов’язання вступати у війну один за одного, тому називати документ російсько-іранським аналогом статті 5 НАТО було б неправильно.

Але зміст договору важко назвати символічним.

Стаття 4 прямо передбачає обмін інформацією та досвідом між розвідувальними та службами безпеки двох держав. Стаття 5 передбачає військове співробітництво, навчання військовослужбовців, обмін військовими та експертними делегаціями і спільні навчання. Стаття 6 закріплює розвиток військово-технічного співробітництва.

Тобто до 2025 року те, що починалося з Shahed, вже було вбудовано в офіційну державну конструкцію.

І через рік цей пункт договору набув зовсім іншого сенсу.

Росія допомагає Ірану бачити американські цілі?

У березні 2026 року з’явилися перші повідомлення про те, що напрямок допомоги розвернувся: тепер Москва допомагає Тегерану безпосередньо на Близькому Сході.

17 березня Reuters передав повідомлення The Wall Street Journal про надання Ірану російських супутникових знімків і вдосконалених безпілотних технологій. Наступного дня Кремль назвав цю інформацію «фейком», а Reuters окремо вказав, що спочатку не зміг незалежно підтвердити повідомлення.

На цьому історія не закінчилася.

7 квітня Reuters ознайомився з українською розвідувальною оцінкою, згідно з якою російські супутники з 21 по 31 березня провели не менше 24 детальних зйомок 46 об’єктів в 11 країнах Близького Сходу. Серед них були американські військові бази, аеропорти, нафтові об’єкти і райони розміщення систем протиповітряної оборони.

Сама українська розвідувальна оцінка ще не є незалежним доказом. Однак Reuters отримав підтвердження підвищеної російської супутникової активності від західного військового джерела і окремого регіонального джерела безпеки; обидва також повідомили, що зображення передавалися Ірану. Космічна компанія Kayhan Space підтвердила незвичайну активність російських супутників над регіоном, хоча справедливо зазначила: сам проліт супутника над об’єктом ще не доводить факт зйомки або передачі конкретного зображення.

Ось тут знаходиться друга важлива невідповідність.

Москва заперечує допомогу Ірану в наведенні ударів. Але підписаний самою Росією договір передбачає обмін розвідувальною інформацією і досвідом, а кілька джерел Reuters говорять про фактичну передачу супутникових матеріалів. Це поки не дозволяє стверджувати, що кожен конкретний іранський удар був наведений російською розвідкою, але і зводити історію до непідтвердженої одиночної заяви Києва вже не можна.

НАновини раніше детально розбирали, як Каспійський коридор Іран — Росія став частиною військової інфраструктури двох режимів, а в липні розповідали про українські удари по російсько-іранській військовій логістиці. Якщо до постачання зброї, виробництва і морської логістики дійсно додалася системна розвідувальна підтримка, мова вже йде про набагато зрілішу військову екосистему.

Вийшов замкнутий круг

Якщо прибрати дипломатичні формулювання, ланцюжок виглядає так.

Іран дав Росії Shahed, технології і виробничу модель. Росія розгорнула масове виробництво, роками застосовувала і змінювала цю систему в Україні і одночасно вдосконалювала способи комбінованих ракетно-дронових атак. Тепер Іран застосовує на Близькому Сході методи, які американські спеціалісти прямо пов’язують з російським досвідом, а Москва, за даними Reuters і української розвідки, допомагає Тегерану ще й інформацією про потенційні цілі.

Іран → Росія → Україна → накопичений бойовий досвід → знову Іран.

Це один з тих випадків, коли стрілки на схемі важливіші дипломатичних декларацій.

Саме тому війни Росії проти України та Ірану проти Ізраїлю і США все важче розглядати як окремі кризи. Між ними циркулюють зброя, виробничі технології, розвідувальні дані, спеціалісти, логістичні маршрути і, що особливо небезпечно, реальні результати проб і помилок.

Чому Ізраїлю не можна вважати Україну чужим фронтом

Для Ізраїлю висновок тут значно неприємніший звичної фрази про «російсько-іранське зближення».

Мова йде не тільки про те, що Москва продає щось Тегерану або дипломатично його прикриває. Іран отримує доступ до знань, які були накопичені під час багаторічної російської війни проти держави, озброєної Patriot, NASAMS, IRIS-T та іншими західними системами.

Росія в Україні перевіряє межі західної ППО в реальному часі. Ірану не доводиться починати навчання з чистого аркуша.

Це особливо важливо для маленької країни з обмеженою територією і критичною інфраструктурою, яку неможливо безкінечно «розмазувати» по величезному простору. Для Ізраїлю ціна помилки може вимірюватися не тільки кількістю перехоплювачів, але і однією електростанцією, одним аеродромом, одним вузлом зв’язку або однією ракетою, яка пройшла після десятків успішних перехоплень.

Тому слова Рези Пехлеві в Одесі про єдину російсько-іранську загрозу сьогодні виглядають вже не політичним гаслом. У російсько-іранського співробітництва з’явився повний цикл: виробництво, логістика, бойовий досвід, розвідка і зворотна передача отриманих знань.

І тепер вже Україна вчить інших захищатися

Є у цієї історії ще один поворот.

Країна, яку роками використовували як територію для випробування масової дронової і ракетної війни, сама накопичила унікальний досвід протидії їй. Україна знає Shahed не по виставках і презентаціях виробників — вона розбирає їх уламки, змінює систему виявлення, створює дешеві перехоплювачі, будує мобільні вогневі групи і постійно пристосовується до нових російських модифікацій.

У березні Володимир Зеленський говорив про допомогу державам Близького Сходу в протидії іранським безпілотникам. Київ розраховує перетворити цей досвід у довгострокове оборонне співробітництво з державами регіону, які тепер стикаються з тим озброєнням і тими підходами, які українці вивчають з 2022 року.

Виходить жорстокий обмін ролями. Спочатку Іран допоміг Росії атакувати Україну. Потім Росія отримала можливість роками вдосконалювати цю війну. Тепер Іран використовує частину накопиченого досвіду проти США та їх союзників — а тим доводиться звертатися до знань країни, на якій цей досвід був отриманий.

Україна була не «далекою війною». Вона була попередженням

Можна сперечатися про конкретну кількість залишених Patriot. Можна чекати нових доказів того, які саме супутникові знімки Москва передала Тегерану. Можна окремо обговорювати, наскільки кожен іранський прийом є прямою копією російського, а наскільки обидва режими просто приходять до однакових рішень під тиском сучасної війни.

Але головний ланцюжок від цього не зникає.

Іранська зброя опинилася в Росії. Її виробництво було локалізовано і розширено. Російська армія кілька років випробовувала нові способи масових ударів в Україні. Іранські військові вивчали цю війну. Російсько-іранський договір закріпив обмін розвідувальним досвідом і військово-технічне співробітництво. Тепер американські військові фіксують російські прийоми вже в діях Ірану на Близькому Сході.

Саме тут закінчується зручна ілюзія, ніби війна Росії проти України відбувається десь окремо від безпеки Ізраїлю.

Україна стала полігоном, на якому авторитарні режими отримали можливість роками перевіряти зброю, тактику, економіку виснаження ППО і здатність демократичних держав швидко перебудовуватися. Це були людожерські експерименти: їх результат вимірювався українськими зруйнованими будинками, електростанціями і людськими життями, а не акуратними звітами випробувального центру.

Найнебезпечніша помилка демократій полягала не в тому, що вони нічого не знали. Вони бачили цей процес майже в прямому ефірі — запуск за запуском, зиму за зимою.

Просто диктатури вчилися швидше.

Тепер частина накопиченого знання повернулася на Близький Схід. Американці вже рахують перехоплювачі і ховають військовослужбовців. Для Ізраїлю питання давно не в тому, чи має до нього відношення війна в Україні.

Питання в іншому: скільки ще доведеться заплатити за уроки, які Україна почала оплачувати своєю кров’ю чотири роки тому.

Джерела редакційної перевірки: The New York Times, 11 серпня 2026 року; U.S. Department of the Treasury, матеріали від 25 квітня і 10 вересня 2024 року; офіційний текст Договору про всеосяжне стратегічне партнерство Росії та Ірану від 17 січня 2025 року; Reuters, матеріали березня–квітня 2026 року; Council of the European Union; попередні публікації НАновини.