Israel Hayom написав про підтримку єврейської громади Одеси після російського удару по школі та дитячому будинку

Ізраїльське видання Israel Hayom 17 червня 2026 року опублікувало матеріал про хвилю міжнародної підтримки єврейської громади Одеси після російського удару по об’єктах єврейської освітньої та соціальної інфраструктури.

Йдеться про комплекс «Ор Авнер Хабад» та дитячий будинок «Мішпаха Україна», де живуть і навчаються діти, в тому числі сироти та діти, які пережили евакуацію, війну та втрату звичного життя.

Важлива деталь: сама атака сталася не 17 червня. Російський удар по Одесі, в результаті якого був серйозно пошкоджений єврейський шкільний комплекс і постраждала інфраструктура дитячого будинку, стався в ніч на 30 квітня 2026 року.

За повідомленнями єврейських та ізраїльських джерел, в момент тривоги співробітники та вихователі встигли спустити дітей в укриття. У матеріалах йдеться про 124 дітей, яких вдалося вивести в безпечне місце за лічені миті до потужного вибуху. Саме це дозволило уникнути трагедії серед вихованців та персоналу.

Після удару будівля школи виявилася сильно пошкодженою. Навчальний процес довелося переносити в інші приміщення, а частину занять організовувати в умовах, які важко назвати нормальними: в коридорах, тимчасово пристосованих класах і захищених просторах. Але громада продовжила роботу.

Наприкінці травня Одеса стала точкою одразу кількох міжнародних візитів.

31 травня 2026 року єврейську громаду Одеси відвідав посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський. Його візит був пов’язаний з традиційним завершенням навчального року в ліцеї «Ор Авнер» — святом, яке в Україні називають «останній дзвоник».

У звичайний час така церемонія проходить у дворі школи. Але після російського удару і на тлі загроз безпеці захід перенесли в захищений простір. Для дітей це було не просто шкільне свято, а момент повернення до нормального життя після ночі, коли укриття фактично врятувало їм життя.

Напередодні, 30 травня 2026 року, громаду відвідав посол Німеччини в Україні Гайко Томс. Він зустрівся з рабином Одеси та Півдня України Авраамом Вольфом, представниками громади та дітьми з «Мішпаха Україна». У центрі розмови була допомога дітям, безпека та відновлення пошкодженої інфраструктури.

У ці ж дні, під час Black Sea Security Forum, який проходив в Одесі 29–31 травня 2026 року, єврейську громаду відвідав британський лорд Генрі Байрон Девіс, барон Девіс з Гауера. Він прибув до центральної історичної синагоги Хабада, зустрівся з рабином Авраамом Вольфом і обговорив ситуацію громади, питання антисемітизму та безпеку єврейських установ в умовах війни.

У статті Israel Hayom ця історія подана як приклад незвичайної міжнародної солідарності: Ізраїль, Німеччина та Великобританія проявили увагу до єврейської громади України не на рівні загальних заяв, а через конкретні візити, зустрічі та обіцянки допомоги.

Для Ізраїлю ця тема має окреме значення. Одеса — не просто українське місто на Чорному морі. Це один з історичних центрів єврейського життя Східної Європи, місто, пов’язане з єврейською культурою, релігійною традицією, сіоністським рухом, літературою та долями багатьох сімей, чиї нащадки сьогодні живуть в Ізраїлі.

Тому удар по єврейській школі та дитячому будинку в Одесі — це не тільки українська новина. Це історія про дітей, громаду, пам’ять, безпеку та зв’язок між Ізраїлем і євреями України.

Особливо важливо, що йдеться не про минуле, а про сьогодення. В Одесі продовжують працювати єврейські школи, дитячі будинки, синагоги, гуманітарні проекти та громадські структури. Вони роблять це в умовах постійних тривог, російських атак і руйнувань, але не припиняють освітню та соціальну роботу.

Саме тому публікація Israel Hayom важлива для ізраїльської аудиторії. Вона показує, що війна росії проти України стосується не тільки фронту, дипломатії та великої політики. Вона зачіпає конкретні єврейські сім’ї, дітей, вчителів, рабинів, вихователів та громади, які намагаються зберегти життя, освіту та традицію там, де кожен день може початися з сирени.

Історія Одеси після удару 30 квітня 2026 року — це історія про те, як 124 дитини встигли спуститися в укриття, як школа продовжила роботу незважаючи на руйнування і як міжнародна підтримка стала для громади не символом, а реальною моральною опорою.

Для Ізраїлю тут головне питання просте: чи бачимо ми українських євреїв тільки як частину далекої діаспори — чи як громаду, з якою нас пов’язує історія, відповідальність і людська солідарність.