- 3 Квітня, 2026
- 12:32 pm
- В світі
Після 7 жовтня 2023 року, а потім на тлі наступних ізраїльських військових операцій, на пострадянському просторі різко посилилися антисемітська та антиизраїльська риторика. Те, що спочатку виглядало як набір маргінальних випадів з боку дрібних пропагандистів, з часом перетворилося на помітний елемент публічного дискурсу — особливо в Росії, Білорусі, на Кавказі та в частині країн Центральної Азії. У новій хвилі цієї риторики поєдналися старий радянський антисіонізм, класичні антисемітські міфи, релігійний радикалізм і сучасні конспірологічні конструкції. Матеріал заснований на дослідженні Д-ра Наті Канторовича.
Для ізраїльської аудиторії тут важливий не тільки сам факт зростання ворожості.
Набагато важливіше інше: йдеться вже не про спонтанну емоційну реакцію на події на Близькому Сході, а про формування стійкого інформаційного середовища, де Ізраїль і євреї використовуються як зручна мішень для внутрішньої мобілізації, зовнішньої пропаганди та ідеологічного розігріву суспільства.
Як антиизраїльська риторика вийшла з маргіналії в мейнстрім
Після 7 жовтня ненависть отримала нову мову
Масове вбивство, влаштоване ХАМАСом 7 жовтня, і наступна за ним ізраїльська операція стали тригером для нового сплеску антиизраїльських настроїв на пострадянському просторі. Але особливо помітний перелом, як показує дослідження, стався пізніше — після операцій «Народ як лев» і «Левиний рик». Саме тоді ворожа риторика перестала бути другорядним шумом на периферії медіа і почала проникати в ширшу публічну сферу.
Якщо раніше подібні тези поширювали в основному одиночні радикали, то згодом вони почали підхоплюватися великими провладними коментаторами, ідеологами та медійними фігурами. У ряді випадків це супроводжувалося вже не тільки словами, але й реальними діями — достатньо згадати антиизраїльські погроми на російському Північному Кавказі, які стали тривожним сигналом для всього регіону.
Для Ізраїлю це означає, що йдеться не просто про репутаційні атаки. Виникає ширша проблема: у сусідньому для єврейської діаспори інформаційному просторі закріплюється образ Ізраїлю як універсального ворога, а єврейської теми — як інструменту політичної маніпуляції.
У гру вступили зовнішні гравці
Однією з найнебезпечніших особливостей нового етапу стало посилення зовнішнього впливу. Дослідження вказує, що іранські, хамасівські та турецькі пропагандистські мотиви почали проникати в пострадянський дискурс ще раніше, але саме в останні етапи конфлікту вони стали помітною частиною мейнстріму. Йдеться вже не про фоновий шум, а про системне вливання антисемітських та антиизраїльських наративів у російськомовне та регіональне медіаполе.
Особливо чутливим це стало для мусульманських регіонів Кавказу та Центральної Азії, де такі посили подаються через релігійну риторику, апеляції до «захисту ісламу» та старі міфи про «єврейську змову».
У результаті антиизраїльська пропаганда перестає бути тільки політичним інструментом — вона починає працювати як механізм радикалізації.
Саме тому тема, яку піднімає НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency, важлива не тільки як огляд медійних тенденцій. Це питання безпеки єврейських громад, стійкості ізраїльсько-діаспоральних зв’язків і розуміння того, як антисемітизм знову адаптується до нового геополітичного контексту.
Які міфи та звинувачення сьогодні працюють проти Ізраїлю
«Ізраїль керує США» та інші старі схеми в новій упаковці
Один з найстійкіших мотивів — уявлення про нібито єврейський або ізраїльський контроль над Сполученими Штатами.
У цій логіці Вашингтон зображується не самостійним гравцем, а майже обслуговуючим механізмом в інтересах Ізраїлю. Такий тезис зручний одразу для кількох аудиторій: він дозволяє пояснювати будь-які близькосхідні кризи через конспірологію і одночасно посилює старий антисемітський міф про «світове єврейське панування».
Дослідження окремо вказує на те, що в цю схему почали вбудовувати і «справу Епштейна». Ім’я Джеффрі Епштейна використовується як евфемізм, що замінює пряме слово «євреї» в антисемітській пропаганді. З’являються вирази на кшталт «коаліції Епштейна», «банди Епштейна» та інших схожих формул. По суті, це спроба створити новий пропагандистський код, зрозумілий аудиторії і зручний для обходу прямих звинувачень в антисемітизмі.
Такий мова особливо небезпечна тим, що швидко поширюється в соцмережах, де груба ненависть маскується під «іронію», «аналітику» або «антисистемну критику».
Від антисіонізму до релігійної демонізації
Друга велика лінія — демонізація Ізраїлю через релігійні та псевдорелігійні сюжети. У дослідженні наводяться приклади тверджень про те, що Ізраїль нібито прагне «очистити Близький Схід» заради будівництва Третього Храму, що євреї нібито сповідують ідеї знищення «гоїв», а удари по Ірану навіть описуються як «жертвоприношення».
Це вже не просто політична агітація. Це мова середньовічних наклепів, переведена на сучасний цифровий формат. Тут оживають і звинувачення в «ритуальних вбивствах», і мотиви про «богообраність», і спроби знову використовувати тему розп’яття Христа як зброю проти євреїв. У деяких колах паралельно відроджується і так звана «теорія заміщення», згідно з якою єврейський народ нібито втратив своє місце в біблійній історії, а «істинним Ізраїлем» стала церква або навіть конкретно російський народ.
Для ізраїльського читача це важливо розуміти вкрай ясно: подібні конструкції рідко залишаються лише словами. Історія показує, що саме такі міфи часто стають перехідним мостом від агресії в ефірі до агресії на вулиці.
Голокост намагаються витіснити з суспільної пам’яті
Ще одна помітна тенденція — атака на саму пам’ять про Голокост.
Дослідження фіксує заклики припинити вшановувати його жертв під приводом дій сучасного Ізраїлю, а також спроби позбавити євреїв статусу історичної жертви геноциду. Одночасно ігнорується роль іранського режиму в систематичному запереченні Голокосту на міжнародному рівні.
Це не випадковий набір лозунгів. Так працює логіка «конкурентної жертвенности», в якій одні трагедії навмисно зіштовхують з іншими, а пам’ять перетворюють на інструмент ідеологічної боротьби. Для єврейського світу і для Ізраїлю це один з найчутливіших фронтів: під ударом опиняється не тільки сучасна політика, але й базова історична правда.
Чому це особливо небезпечно для Ізраїлю та єврейських громад
Росія і Білорусь стають окремою зоною ризику
Дослідження підкреслює, що в Росії і Білорусі ситуація відрізняється від інших країн регіону.
Якщо в частині держав Кавказу і Азії мова ненависті в основному живе в соцмережах і іноді жорстко обмежується владою, то в Росії і Білорусі до його поширення підключаються відомі провладні пропагандисти та ідеологи. Причому в Білорусі, за даними дослідження, це часто представники самого верхнього шару режимної медіасистеми.
У Росії картина дещо інша: найбільш радикальні антиизраїльські тези поки частіше просувають фігури другого або третього ешелону пропагандистського апарату. Але і там фіксуються небезпечні епізоди, коли з звичайних коментарів про Ізраїль створюються ворожі конспірологічні кампанії — з звинуваченнями в контролі, загрозах і втручанні.
Це створює для Ізраїлю подвійний виклик. З одного боку, офіційний рівень може ще зберігати зовнішню стриманість. З іншого — суспільний простір вже насичується тезами, які завтра можуть бути використані і на рівні великої політики.
Поки масштабного переходу до насильства немає, але сигнали вже є
У дослідженні зазначається, що через місяць після початку нової фази бойових дій екстремальна мова ворожнечі ще не переросла повсюдно в практичні кроки. Однак тривожні епізоди вже зафіксовані: відомо як мінімум про напад на синагогу в Сухумі, а також про арешт іранської ячейки, яка, за даними дослідження, планувала атаки на посольство Ізраїлю та єврейську громаду в Азербайджані.
Це якраз той випадок, коли відсутність масового насильства не повинна заспокоювати. Коли в публічному середовищі місяцями накачуються сюжети про «єврейську змову», «ритуали», «ізраїльську агресію» і «позбавлення євреїв права на пам’ять», ризик практичної радикалізації зростає майже автоматично.
Ізраїлю потрібна не тільки оборона, але й наступ в інформаційному полі
Головний висновок з цього матеріалу полягає в тому, що на пострадянському просторі антисемітизм знову стає не хаотичною емоцією, а технологією. Він допомагає режимам мобілізувати аудиторію, переключати суспільне роздратування, будувати союзи з антизахідними та проіранськими силами і пояснювати світу власну ідеологію через образ ворога.
Тому реакція Ізраїлю, єврейських організацій і дружніх медіа не може обмежуватися одними спростуваннями. Потрібна більш активна стратегія: викриття мереж впливу, публічне розкриття джерел пропаганди, системний моніторинг нових евфемізмів і постійна робота з російськомовною аудиторією — як в самому Ізраїлі, так і за його межами.
Саме в цьому контексті розмова про пострадянську антиизраїльську риторику перестає бути академічною темою. Це вже частина великої боротьби за безпеку єврейських громад, за збереження пам’яті про Голокост і за право Ізраїлю не бути демонізованим у чужих ідеологічних війнах.