- 6 Червня, 2026
- 1:32 pm
- В світі
путін знову розповідав про «успіхи» російської армії, але цього разу кремлівська арифметика виглядала особливо впевнено — настільки впевнено, що перестала дружити не лише з реальністю, але й з географією. Після заяв про «захоплені» території та майже повний контроль над українськими областями аналітики Інституту вивчення війни вказали на важливий нюанс: факти на карті говорять зовсім інше.
Йдеться не просто про звичну російську пропаганду. Заяви путіна показують, що російське командування, ймовірно, продовжує доповідати йому не реальну картину війни, а зручну версію — з перемогами, відсотками та «щоденним просуванням». У такій версії росія майже все захопила, майже всіх перемогла і майже вийшла до потрібних рубежів.
Проблема лише одна: фронт, супутникові дані та геолокація не зобов’язані підлаштовуватися під настрій Кремля.
Що заявив путін і де почалася арифметика особливого режиму
На зустрічі з керівниками міжнародних інформаційних агентств у Санкт-Петербурзі путін стверджував, що російські війська нібито повністю контролюють Луганську область, понад 85% Донецької області та близько 80% Запорізької області. Окремо він говорив про просування російської армії та повторював звичний тезис про те, що війна йде для москви «за планом».
Але найвиразнішим фрагментом стала його фраза про територію.
путін заявив, що російські війська нібито захопили «дві тисячі чотириста сорок тисяч квадратних кілометрів» України. Якщо сприймати цю формулювання буквально, виходить близько 2,44 млн кв. км — тобто приблизно в чотири рази більше всієї території України, площа якої становить близько 603,6 тис. кв. км.
Навіть для кремлівської пропаганди це був рідкісний момент: зазвичай там просто завищують відсотки, а тут, схоже, перемогли одразу і Україну, і таблицю множення.
Що показав ISW
Інститут вивчення війни у свіжій оцінці за 5 червня 2026 року вказав, що заяви путіна не збігаються з доступними доказами. За даними ISW, російські війська на цю дату захопили 99,77% Луганської області, 79,93% Донецької області та 74,99% Запорізької області.
Навіть якщо враховувати не лише повністю контрольовані райони, але й зони, куди російські підрозділи проникли через наступи або інфільтрацію, цифри все одно не дотягують до кремлівської версії. У цьому розширеному підрахунку ISW говорить про російську присутність у 99,77% Луганської області, 80,82% Донецької області та 75,7% Запорізької області.
Різниця здається невеликою лише на папері. На війні кожен відсоток — це міста, селища, дороги, висоти, логістика і тисячі життів. Тому коли путін говорить про «повний» або майже повний контроль, а карта показує інше, йдеться не про технічну похибку. Це вже політична постановка, в якій реальність заважає диктору.
Чому Кремль знову продає перемогу, якої немає
ISW робить важливий висновок: російське військове командування, ймовірно, продовжує передавати путіну спотворені дані про ситуацію на фронті. Це пояснює, чому його публічні заяви виглядають так, ніби вони написані не за оперативною картою, а за звітом людини, яка дуже не хоче засмучувати начальника.
У 2026 році російський наступ помітно знизив темп. За оцінками аналітиків, українські сили у квітні та травні звільнили більше території, ніж російські війська змогли захопити за той самий період. Це особливо неприємна деталь для Москви: весняно-літній наступ мав демонструвати силу, а натомість став черговим тестом на витривалість російської логістики.
Українські контратаки, удари середньої дальності по тилу, тиск на склади, маршрути постачання та командні елементи ускладнили російській армії здатність підтримувати постійний темп атак. Кремль може скільки завгодно розповідати про «щоденне просування», але якщо просування перетворюється на метри ціною батальйонів, це вже не стратегія, а бухгалтерія втрат.
Для ізраїльської аудиторії тут є зрозуміла паралель. Коли авторитарна система починає вірити власним брифінгам, вона стає небезпечною не лише для жертв агресії, але й для самої себе. НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає такі заяви не як випадкову обмовку, а як симптом: москва намагається утримувати образ наступаючої імперії навіть тоді, коли факти все частіше вимагають від неї пояснень.
Донецька область і «Пояс фортець»
Особливо чутливе питання — Донецька область.
путін стверджує, що російська армія контролює понад 85% регіону, але ISW оцінює підтверджений контроль нижче цієї планки. Це важливо, тому що саме Донецька область залишається однією з головних цілей російської війни.
У звітах ISW окремо підкреслюється, що з урахуванням поточних тенденцій поки неясно, чи зможуть російські війська взагалі захопити так званий «Пояс фортець» або залишок Донецької області. Для Кремля це звучить майже непристойно: чотири роки великої війни, сотні тисяч втрат, зруйновані міста — і все ще «неясно».
Російська пропаганда любить говорити про «перемелювання» України. Але якщо дивитися на карту, виникає інше питання: скільки ще сама росія готова перемелювати свої війська заради того, щоб путін міг вимовити черговий відсоток перед камерами.
Що це означає для України, Ізраїлю та війни на виснаження
Заяви путіна важливі не лише для українського фронту. Вони показують, як Кремль намагається керувати сприйняттям війни в момент, коли реальні темпи просування вже не відповідають колишній риториці. Москва робить ставку на довгу війну, на удари по українській інфраструктурі, на тиск по всій лінії фронту і на втому Заходу.
Але в такій стратегії є слабке місце. Щоб вести довгу війну, потрібно не лише зброя і люди, але й чесна оцінка того, що відбувається. Якщо верхівка отримує від командування відполіровану картинку, рішення приймаються не за реальністю, а за політичним самообманом.
Для України це означає, що російська армія залишається вкрай небезпечною, але не всесильною. Її наступ можна зупиняти, її логістику можна ламати, її заяви можна перевіряти за картою. І саме це зараз відбувається.
Для Ізраїлю ця історія теж не чужа. Російська війна проти України давно вийшла за рамки українсько-російського конфлікту. У неї вбудовані Іран, постачання дронів, військові технології, зв’язки Москви з антизахідними режимами і спроба зруйнувати міжнародний порядок, на якому тримається безпека малих і середніх держав.
Коли путін розповідає про «завоювання», а незалежні аналітики показують іншу картину, це не просто суперечка про відсотки.
Це питання про те, наскільки світ готовий перевіряти диктаторів фактами, а не слухати їх як джерело погоди.
Головний нюанс, який Кремль не любить
путін може хвалитися армією, ракетами, оборонною промисловістю та «щоденним просуванням». Він може говорити про повний контроль там, де контроль не повний, і про відсотки, які не збігаються з картою. Він може навіть випадково захопити на словах територію в чотири України — папір, як відомо, терпить, а російський ефір тим більше.
Але війна вирішується не заявами.
Якщо дані ISW вірні, російська армія у 2026 році зіткнулася з уповільненням наступу, українськими тактичними успіхами і проблемами в підтриманні атак. Це не означає, що загроза зникла. Навпаки, росія як і раніше залишається агресором, здатним вбивати, руйнувати і тиснути масою.
Однак це означає інше: кремлівська легенда про неминучу перемогу знову дала тріщину.
А коли диктатору доводиться так голосно пояснювати, що все йде успішно, у уважного читача виникає просте питання: якщо все дійсно так добре, навіщо тоді так багато рахувати, округляти і вигадувати?