24 жовтня 2026 року посол Росії в Ізраїлі Анатолій Вікторов “взяв участь у зборі оливок” у Горненському жіночому монастирі в Ейн-Керемі, районі Західного Єрусалима. Разом зі співробітниками посольства “збирали оливки” і співробітники представництва Росії при Палестинській національній адміністрації (ПНА).
Автор: Стас Шифер
25 жовтня 2026 року | НАновини — Nikk.Agency
В звичайному монастирському заході несподівано проявився дипломатичний контекст. У жовтні збір оливок знову став приводом для конфліктів у Юдеї та Самарії, а Москва публічно підкреслила участь своїх представників, які працюють з палестинською стороною, в акції на території Ізраїлю. Чи був це просто збір врожаю чи демонстративний політичний жест?
Що показало і повідомило російське посольство
В офіційному повідомленні російського посольства перераховані посол з дружиною, співробітники посольства і представництва при ПНА з членами сімей. Гостей приймала ігуменя Катерина (Чернишова) з сестрами обителі.
У публікації детально описана монастирська традиція: оливковий гай існує з XIX століття, врожай збирають вручну, а оливки сортів «Мансанілья» і «Касеренья» використовують для масла і засолки до монастирської трапези. До повідомлення додані фотографії: посол зайнятий збором врожаю, в руках у нього палиця для збору оливок.
Ні про підтримку палестинців, ні про територіальні претензії посольство прямо не заявляло. Однак участь представництва при ПНА в офіційному звіті виділено окремо. Саме цей вибір формулювання змушує розглянути обставини заходу.
Чия земля: історія Горненського монастиря
Горненський монастир знаходиться в Ейн-Керемі, історичному районі на заході Єрусалима, який сьогодні входить у муніципальні межі міста. Ось його точне розташування на Google Maps.
Для християн Ейн-Керем пов’язаний з переказом про зустріч Діви Марії з Єлисаветою, матір’ю Іоанна Хрестителя. У 1871 році начальник Російської духовної місії архімандрит Антонін (Капустін) придбав тут у місцевого власника Ханни Джельяда два будинки і оливкову плантацію. Потім володіння розширювалися; у 1883 році освятили храм Казанської ікони Божої Матері, а в 1898 році громада отримала монастирський статус.
Після революції 1917 року і розділення російських православних церковних структур належність церковного майна стала предметом спорів. Вже після створення Ізраїлю, 28 січня 1949 року, за актом прийому-передачі Російської духовної місії Московського патріархату перейшли ділянки Ейн-Керема загальною історичною площею 228 776 м². За архівними даними, наведеними дослідником Дмитром Сафоновим, документ з ізраїльської сторони підписав І. Л. Рабинович.
В каталозі майна Російської духовної місії монастир вказаний як власність Російської православної церкви Московського патріархату. Але площа, названа в документах 1949 року, не зобов’язана збігатися з нинішніми зареєстрованими межами: частина території згодом використовувалася для муніципальних потреб. Точний діючий перелік власників і ділянок можна встановити тільки за актуальними даними ізраїльського земельного реєстру.
Це церковна нерухомість, а не автоматично власність Російської Федерації. Що означає її знаходження в Єрусалимі з точки зору державного і міжнародного права, вимагає окремого пояснення.
Детальніше про історію російського церковного майна і майнових спорів в Ізраїлі ми розповідали в матеріалі «Чиє все-таки Олександрівське подвір’я в Єрусалимі?». Там — документи, історія і інші приклади подібних спорів.
Єрусалим — єдина і неподільна столиця Ізраїлю: що сталося в 1947, 1948 і 1967 роках
Так, згідно з ізраїльським законодавством, Єрусалим — єдина і неподільна столиця Держави Ізраїль, яка має особливе значення як історична столиця єврейського народу. Так сформульована позиція держави: стаття 1 Основного закону «Єрусалим — столиця Ізраїлю» 1980 року називає місто «єдиним і неподільним». У 2018 році його статус столиці закріпив також Основний закон «Ізраїль — національна держава єврейського народу».
Міжнародно-правові оцінки деяких кордонів і частин Єрусалима при цьому відрізняються. Щоб не змішувати їх з історією Ейн-Керема, важлива послідовність подій.
1947 рік: міжнародний план, який не реалізували
29 листопада 1947 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 181 про розділ британської підмандатної Палестини на єврейську і арабську держави. Для Єрусалима пропонувався особливий міжнародний режим — corpus separatum — під управлінням ООН. У проектовану територію входив не тільки Старе місто, але й Ейн-Керем (Ein Karim).
Однак міжнародна адміністрація так і не була створена, а розпочата війна призвела до іншої фактичної конфігурації контролю.
1948–1949 роки: Ейн-Керем — на ізраїльській стороні
14 травня 1948 року було проголошено Державу Ізраїль. Під час Війни за незалежність ізраїльські сили встановили контроль над західною частиною Єрусалима, включаючи Ейн-Керем. Східна частина міста зі Старим містом і Храмовою горою опинилася під контролем Йорданії.
3 квітня 1949 року Ізраїль і Йорданія уклали угоду про перемир’я. Воно закріпило лінію розмежування, відому як Зелена лінія. Ейн-Керем знаходився на захід від неї, на стороні Ізраїлю. При цьому сама угода підкреслювала, що лінія перемир’я не встановлює остаточні державні кордони і не передбачає політичне врегулювання.
У грудні 1949 року Давид Бен-Гуріон заявив у Кнесеті про Єрусалим як невід’ємну частину Ізраїлю і його вічну столицю. Державні установи почали переносити в західну частину міста. ООН у резолюції № 303 того ж місяця знову виступила за міжнародний режим, але він також не був здійснений.
1967 рік: Східний Єрусалим і об’єднання міста
Під час Шестиденної війни в червні 1967 року ЦАХАЛ встановив контроль над Східним Єрусалимом, раніше знаходився під владою Йорданії. В Ізраїлі це сприймається як возз’єднання міста і повернення доступу до святинь, перш за все до Стіни Плачу.
27–28 червня 1967 року Ізраїль поширив своє право, юрисдикцію і управління на Східний Єрусалим і прилеглі території. У 1980 році статус єдиної столиці був закріплений Основним законом. Рада Безпеки ООН у резолюції № 478 не визнала ці заходи щодо зміни статусу міста. У консультативному висновку від 19 липня 2024 року Міжнародний суд ООН також розглядав Східний Єрусалим як частину території, зайнятої Ізраїлем у 1967 році.
На відміну від Східного Єрусалима, Ейн-Керем знаходився під контролем Ізраїлю вже з 1948 року. Тому історія його переходу під ізраїльське управління не пов’язана з військовими подіями 1967 року.
Що визнають інші держави і чиє тут право
6 грудня 2017 року США визнали Єрусалим столицею Ізраїлю, одночасно застерігши, що це рішення не встановлює остаточні кордони ізраїльського суверенітету в місті. Позиції інших держав розходяться; міжнародні організації розглядають Східний Єрусалим як територію, зайняту Ізраїлем у 1967 році, і відносять питання його остаточного статусу до політичного врегулювання.
Це розходження не перетворює Ейн-Керем ні в територію ПНА, ні в російський анклав. Тут потрібно розрізняти три речі:
- Державна юрисдикція: Ейн-Керем знаходиться під ізраїльською владою; тут діють ізраїльське законодавство і муніципальне управління.
- Приватна і церковна власність: монастирські ділянки історично відносяться до Російської духовної місії Московського патріархату; актуальні титули і межі підлягають перевірці в ізраїльському земельному реєстрі.
- Міжнародне право: володіння нерухомістю іноземною релігійною організацією саме по собі не створює суверенітету іноземної держави і не надає ділянці дипломатичного статусу.
Таким чином, Горненський монастир може займатися своєю релігійною і господарською діяльністю в Ізраїлі. Монахині не відповідають за зовнішню політику Москви, а присутність російських дипломатів не змінює юридичну належність землі.
Чому тут були співробітники представництва Росії при ПНА
Представництво Росії при Палестинській національній адміністрації знаходиться в Рамаллі. Згідно з інформацією російського МЗС, його консульський округ охоплює “Західний берег річки Йордан і сектор Газа”. “Західний Єрусалим” в цей округ не входить.
Більше того, 6 квітня 2017 року Росія сама оголосила про визнання Західного Єрусалима столицею Ізраїлю, одночасно підтримуючи “майбутню палестинську державу зі столицею в Східному Єрусалимі”.
Тут необхідні дві застереження. Співробітники російського представництва в Рамаллі — не представники керівництва ПНА; це дипломати Росії. І їхня поїздка в монастир при дотриманні чинних правил сама по собі не є порушенням закону або дипломатичних норм.
Але раз офіційне повідомлення підкреслює їхню присутність, виникає питання про політичний сенс такого вибору — особливо в контексті нинішнього оливкового сезону.
Чому збір оливок став політично чутливою темою в Юдеї і Самарії
Юдея і Самарія — давні географічні назви, пов’язані з єврейською історією, царствами і релігійними центрами. У міжнародній дипломатії цю територію частіше називають Західним берегом річки Йордан (West Bank); остання назва отримала широке поширення в період йорданського контролю в 1948–1967 роках. У Шестиденну війну територія перейшла під контроль Ізраїлю, а її остаточний політичний статус залишається предметом спорів.
Для ізраїльтян Юдея і Самарія — частина історичної батьківщини єврейського народу. Для палестинських сімей оливкові гаї — одночасно джерело доходу, спадкове майно і традиція обробки землі. Питання про належність конкретних ділянок, доступ до них і безпеку особливо загострюються восени, коли врожай збирають у короткий термін.
Ізраїльські населені пункти, охоронювані дороги і палестинські сільськогосподарські ділянки іноді розташовані впритул один до одного. Військові пояснюють необхідність попереднього узгодження доступу до деяких гаїв ризиками терористичних нападів, проникнення в охоронювані райони і зіткнень між жителями. ЦАХАЛ повинен захищати ізраїльських громадян і забезпечувати безпеку законної господарської діяльності палестинців.
За даними армії від 21 жовтня 2026 року, з її участю відбулося близько 100 узгоджених заходів зі збору оливок, що дозволили зібрати десятки тонн врожаю. Одночасно фермери і правозахисні організації повідомляють про надмірні обмеження, крадіжки врожаю, псування дерев і напади. Не можна ототожнювати всіх жителів ізраїльських поселень з порушниками: ізраїльські силові органи затримують підозрюваних, у тому числі з середовища радикальних поселенців.
Жовтень 2026 року: конкретні події
7 жовтня — Бурка і Бізарія, район Наблуса. За даними управління ООН OCHA, під час нападу на збираючих оливки палестинців загинув 44-річний чоловік.
16 жовтня — Абу-Фалах, район Рамалли. Нападники атакували палестинських фермерів; серед постраждалих була американська фотожурналістка Хайді Левін, яка працювала для The Washington Post.
17 жовтня — район Тайбе. Нападу піддалася група європейських дипломатів, які відвідали район у зв’язку з подіями сезону збору оливок.
19 жовтня. Ізраїльська поліція повідомила про затримання підозрюваних у нападах на фермерів, журналістку і іноземних дипломатів у рамках операції «Оливковий лист».
20–21 жовтня — Нахалін, район Бейтар-Іліта. Ізраїльські силовики затримали учасників збору оливок, який, за версією ЦАХАЛ, проводився без необхідного узгодження. Серед затриманих був американський політик Бред Ландер. Пізніше з’явилися повідомлення, що опубліковані Громадянською адміністрацією карти не підтверджували обов’язковість узгодження саме для цієї ділянки. Таким чином, оцінки обставин затримання розходяться.
22–24 жовтня — район Кір’ят-Арби. Були затримані іноземні активісти, які супроводжували палестинських фермерів. П’ять громадянок Італії звільнили; 24 жовтня італійське МЗС повідомило про їх повернення додому.
За даними ізраїльської організації Yesh Din, за період з 27 вересня по 22 жовтня зареєстровано 672 інциденти в 194 палестинських громадах. Організація включає в підрахунок напади, перешкоджання доступу до землі, крадіжки і пошкодження майна. Це статистика повідомлень організації, а не 672 судово встановлених злочини.
Ізраїльське право і спори всередині єврейської релігійної традиції
Історичний зв’язок народу з територією — не те ж саме, що право приватної особи на конкретну ділянку. У 2006 році Верховний суд Ізраїлю в справі БАГАЦ 9593/04 визнав недопустимим систематичну заборону палестинським фермерам “проходити на власну землю” лише через загрози нападів. Держава зобов’язана забезпечувати безпеку і припиняти насильство; обґрунтовані тимчасові обмеження можливі в конкретних обставинах.
У жовтні 2026 року розгорнулася і релігійна дискусія. 16 жовтня рабин Дов Ліор висловив позицію, що допускає збір євреями оливок на палестинських землях на підставі своєї трактовки історичних прав. Рабини організації «Цохар» заперечили: заборона крадіжки не залежить від національності власника, а приватні особи не можуть самовільно привласнювати чуже майно.
У книзі Дварим (Второзаконня, 24:20) приписано залишати частину оливкового врожаю прибульцю, сироті і вдові. Різниці в трактовках не скасовують необхідності розбирати конкретні спори на підставі закону і встановлених прав власності.
Чому Москва могла вибрати саме такий політичний образ
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency вже звертали увагу на поєднання російської культурної дипломатії і політичних сигналів. У матеріалі «Російський триколор у Тель-Авіві і ХАМАС у Москві» ми співставляли публічні російські акції в Ізраїлі з контактами Москви з ХАМАС. А в попередньому матеріалі Стаса Шифера про російський вплив розбирали, чому діяльність російської держави не можна змішувати з культурою і життям російськомовних ізраїльтян.
Горненський монастир існує з XIX століття, і його релігійне життя не повинно ототожнюватися з рішеннями нинішньої російської влади. Але офіційне висвітлення заходу дипломатами — вже частина діяльності держави.
На тлі жовтневих конфліктів навколо оливкових гаїв участь співробітників російського представництва при ПНА може сприйматися як демонстративна солідарність Москви з палестинською стороною, показана в “Західному Єрусалимі”. Це політична інтерпретація, а не заявлена організаторами мета.
Є і більш просте пояснення: співробітники двох російських установ приїхали з сім’ями допомогти монастирю зібрати врожай. Але тоді навіщо посольство вважало суттєвим спеціально назвати представництво при ПНА? Відповіді в опублікованому повідомленні немає.
Питання до МЗС Ізраїлю і ізраїльським правим партіям
На момент публікації немає підтверджень того, що учасники збору оливок порушили ізраїльське законодавство, користувалися монастирем проти волі його керівництва або прямо оспорювали ізраїльський суверенітет. Саме присутність російських дипломатів не дає підстав для звинувачень.
Але МЗС Ізраїлю має право уточнити у російської сторони характер заходу: чи було це звичайне церковне подія або також дипломатичний жест? Чому в звіті особливо позначено представництво при ПНА, якщо збір проходив у західній частині ізраїльської столиці?
Питання виникають і до партій «Лікуд», «Релігійний сіонізм» і «Оцма Йехудіт», регулярно підкреслюючих значення єдиного Єрусалима, історичних прав єврейського народу і державного суверенітету. Як вони оцінюють використання іноземними дипломатами релігійних майданчиків для публічної дипломатії? Чи бачать вони в даному випадку політичну складову або розглядають поїздку як суто монастирську традицію?
Сенс цих питань не в обмеженні свободи віросповідання або права дипломатів відвідувати монастир, а у з’ясуванні характеру конкретної події.
Замість висновку
Оливкові дерева Горненського монастиря з’явилися тут ще за часів Османської імперії. Після 1948 року Ейн-Керем знаходиться під ізраїльською владою; статус церковної власності цього не змінює. І війна 1967 року не перетворювала цей західноєрусалимський район ні в російську, ні в палестинську територію.
Російські дипломати могли приїхати сюди просто допомогти монастирю. Але вони зробили це публічно, а посольство спеціально відзначило участь представництва, що працює з ПНА, в розпал спорів навколо збору оливок у Юдеї і Самарії.
Головне питання залишається відкритим: це була виключно монастирська традиція — чи Москва свідомо використала її, щоб продемонструвати підтримку палестинській стороні безпосередньо в Ізраїлі?
Для відповіді потрібні роз’яснення організаторів, а не припущення, що видаються за встановлений факт.