Синагога, яка розкривається як книга: історія незвичайного єврейського меморіалу «Місце для роздумів» у Бабиному Яру – від знищеного світу до нової війни

Її побудували зі старого українського дуба, на стелі зобразили зоряне небо 29 вересня 1941 року, а відкриття перетворили на колективну дію. Як з’явилася незвичайна синагога в Києві, чому її будівництво викликало суперечки і що сталося з меморіалом після російського вторгнення.

Автор: Лев Варшавський

У Бабиному Яру, серед дерев, неподалік від бронзової Менори, стоїть дерев’яна споруда висотою одинадцять метрів. З першого погляду важко зрозуміти, що перед тобою. Вертикальна конструкція з дуба, металевий каркас, практично жодних звичних ознак релігійної будівлі. Але коли люди починають обертати спеціальне колесо, стіни приходять у рух, розкривається дах, з’являються лави і молитовний простір.

Перед відвідувачами синагога. Справжня, хоча й зовсім незвичайна.

Її називають «Місцем для роздумів». Побудували в Києві у 2021 році за проектом швейцарського архітектора Мануеля Герца, спеціально для Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». На стінах написані єврейські молитви, розписи нагадують інтер’єри знищених українських синагог, а квіти на стелі повторюють розташування зірок над Києвом у ніч, коли нацисти почали масове вбивство місцевих євреїв.

У цієї споруди непроста біографія. Вона з’явилася завдяки міжнародному меморіальному проекту, пережила конфлікти навколо будівництва на історичній землі, отримала архітектурні нагороди. А менш ніж через рік після відкриття російські ракети вдарили по району Бабиного Яру. Великий музейний проект зупинився, і сама синагога тепер існує в зовсім інших умовах.

Що таке Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр»

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» (Babyn Yar Holocaust Memorial Center, BYHMC) — незалежна благодійна, дослідницька та меморіальна організація, створена в Києві у 2016 році. Її завдання — збереження пам’яті про жертви Голокосту, відновлення імен загиблих, вивчення архівів та створення сучасного музейного комплексу.

Ініціативу оголосили 29 вересня 2016 року, до 75-річчя трагедії. Благодійний фонд був офіційно зареєстрований 18 жовтня того ж року.

Об’єкти центру розташовані в різних частинах історичного урочища Бабин Яр у Києві, біля станції метро «Дорогожичі». Це не єдина огороджена музейна територія: тут знаходяться пам’ятники, паркові простори, колишні кладовища та окремі меморіальні споруди. BYHMC не слід плутати з державним Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» — це дві самостійні організації.

Серед реалізованих об’єктів Меморіального центру — чотири меморіальні інсталяції, кожна з яких по-своєму розповідає про історію Бабиного Яру.

«Дзеркальне поле» (29 вересня 2020 року). Кругла дзеркальна платформа діаметром близько 40 метрів з десятьма металевими колонами висотою шість метрів. У поверхнях зроблено 33 771 кулевий отвір — за числом євреїв, убитих нацистами 29–30 вересня 1941 року. Колони нагадують зруйновані дерева, символізуючи обірвані людські життя. Вдень інсталяція відображає небо, вночі крізь отвори проходить світло, звучать архівні записи та імена загиблих.

Синагога-книга «Місце для роздумів» (2021 рік). Створена за проектом швейцарського архітектора Мануеля Герца. Перша релігійна церемонія відбулася 7 квітня, офіційне відкриття — 14 травня. Дерев’яна споруда висотою одинадцять метрів розкривається, наче гігантська молитовна книга. Її інтер’єр нагадує знищені старовинні синагоги України, а стеля відтворює зоряне небо над Києвом 29 вересня 1941 року. Символізує збереження єврейської традиції та продовження життя після Голокосту.

«Кристалічна стіна плачу» (6 жовтня 2021 року). Робота всесвітньо відомої художниці Марини Абрамович, представлена до 80-річчя трагедії в присутності президентів Ізраїлю, України та Німеччини. Сорокаметрова стіна з українського антрациту містить 93 великі кристали кварцу. За задумом художниці, вона символічно продовжує єрусалимську Стіну Плачу. Чорне вугілля і прозорі кристали уособлюють темряву і світло, смерть і надію. Відвідувачі можуть доторкнутися до кристалів — простір задумано для особистої молитви, пам’яті та роздумів.

«Погляд у минуле» (2020–2021 роки). Серія інсталяцій у Бабиному Яру та інших частинах Києва. У спеціальні кам’яні конструкції вбудовані монокуляри з історичними фотографіями німецького військового фотографа Йоганнеса Геле, зробленими під час окупації. Їх встановили саме в тих точках, звідки спочатку були зняті кадри. Відвідувач дивиться в об’єктив і бачить, що відбувалося на цьому самому місці в 1941 році. У композиціях також використані частини засохлого дерева без коренів — символ обірваних життів і знищеної сімейної пам’яті. Автор однієї з інсталяцій — українська художниця та архітектор Анна Камишан.

Первісно планувалося будівництво великого музейного комплексу з виставковими залами, архівом, дослідницьким та освітнім центрами. Після російського вторгнення в лютому 2022 року масштабне будівництво зупинилося, однак організація продовжила роботу: пошук імен жертв, оцифрування історичних документів, збір фотографій, відновлення сімейних історій, організацію виставок та освітніх заходів.

Генеральний директор — Максим Яковер, голова Наглядової ради — Натан Щаранський, відомий ізраїльський громадський діяч і колишній в’язень Сіону.

Масштаб цієї роботи детально розібраний у нашому матеріалі «29 тисяч повернених імен і майже 10 мільйонів документів: навіщо Натан Щаранський продовжує їздити до Києва під час війни».

Офіційні ресурси: сайт Меморіального центру і YouTube-канал Babyn Yar Holocaust Memorial Center.

Чому синагогу побудували саме в Бабиному Яру

Київ, 1941–1991 роки

Бабин Яр — історичне урочище в північно-західній частині Києва, біля сучасних районів Дорогожичі та Сирець. Сьогодні це меморіальна територія, але до Другої світової війни тут знаходилися яри, кладовища та міські околиці.

19 вересня 1941 року Київ зайняли німецькі війська. Через дев’ять днів на вулицях з’явилися оголошення: всім євреям міста наказувалося вранці 29 вересня з’явитися до певного місця збору з документами, грошима, цінностями та теплою одягом. Багато хто вирішив, що йдеться про переселення.

Насправді людей направляли до Бабиного Яру. Там змушували залишати речі, роздягатися і групами проходити до місця розстрілу. Вбивства здійснювали підрозділи СС, німецької поліції та допоміжні сили, зокрема зондеркоманда 4а айнзацгрупи C під керівництвом Пауля Блобеля.

За 29–30 вересня були вбиті 33 771 єврей. Це не пізніша приблизна оцінка, а число з збереженого звіту самих нацистських підрозділів. Розстріли проходили напередодні Йом-Кіпура — Дня спокути, одного з найважливіших днів єврейського календаря.

Вбивства тривали до 1943 року. Серед наступних жертв були євреї, роми, радянські військовополонені, пацієнти психіатричної лікарні та інші люди. Меморіальний музей Голокосту США оцінює загальну кількість загиблих у Бабиному Яру за період німецької окупації приблизно в 100 тисяч осіб.

Після війни радянська влада десятиліттями уникала окремого публічного визнання єврейської складової трагедії. У 1976 році з’явився великий пам’ятник загиблим громадянам і військовополоненим, але євреї як основна група жертв розстрілів вересня 1941 року в його офіційному присвяченні не виділялися.

Лише в 1991 році, до п’ятдесятиріччя трагедії, встановили бронзову Менору — семисвічник, що став місцем єврейських поминальних церемоній. Саме поруч з ним через тридцять років виникла нова синагога.

Історія того, як радянська цензура намагалася змінити саму розповідь про злочин, детально описана в нашому матеріалі про нове українське видання документального роману Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр».

Хто вирішив побудувати тут синагогу і звідки з’явилася ідея книги

Створений у 2016 році Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» первісно розробляв проект великого музейного комплексу. Планувалися дослідницькі установи, архіви, виставкові простори, окремі меморіальні об’єкти.

Але будівництво на території, пов’язаній з масовими вбивствами і похованнями, з самого початку викликало питання. Чи можна зводити тут масштабні споруди? Як не порушити історичний ландшафт? Чи повинен меморіал бути одним великим будинком або складатися з кількох окремих просторів?

Після призначення кінорежисера Іллі Хржановського художнім керівником проекту в 2019 році концепція отримала новий розвиток. Замість одного монументального музею почали розглядати систему окремих об’єктів, кожен зі своєю історією.

У 2020 році історик Голокосту Роберт Ян ван Пелт, професор канадського Університету Ватерлоо, запропонував створити символічну синагогу. Архітектором запросили Мануеля Герца зі швейцарського Базеля. На той час Герц вже спроектував нову синагогу в німецькому Майнці — місті, яке в Середньовіччі було одним з найважливіших центрів європейського єврейства.

Ідея незвичайної форми виникла з роздумів архітектора про те, чим взагалі є синагога.

Герц звернувся до образу сидура, єврейського молитовника, і дитячих книг-панорам, сторінки яких розкриваються, перетворюючись на об’ємні картини. Він вирішив поєднати ці дві конструкції: молитовна книга стає будівлею, а саме розкриття книги — дією, що об’єднує людей.

Це був досить сміливий вибір для Бабиного Яру. Замість важкого нерухомого пам’ятника запропонували споруду, яка постійно змінює форму і вимагає участі людини. Герц хотів, щоб відвідувачі не просто спостерігали за архітектурою, а самі ставали частиною того, що відбувається.

Півроку на будівництво, столітній дуб і дах вагою в кілька тонн

Проектування почалося в жовтні 2020 року. Вже в квітні наступного року синагога була практично готова. Всього близько шести місяців — надзвичайно короткий термін для настільки нестандартної конструкції.

Роботи йшли одночасно: українські інженери проектували механічну систему, будівельники збирали сталевий каркас, теслі готували дерев’яні елементи, художники розписували інтер’єр.

У закритому положенні будівля виглядає як вертикально поставлена книга шириною приблизно вісім метрів і висотою одинадцять метрів. Її основа — дубова деревина з внутрішнім металевим каркасом. Згідно з архітектурною документацією, площа проекту становить близько 150 квадратних метрів.

Дерево збирали з старих споруд різних областей України. Вік деревини перевищує сто років. Для Герца було принципово використовувати матеріал, який існував ще до Голокосту і зберігся до наших днів.

Розкриття конструкції здійснюється спеціальним механізмом. При обертанні колеса дерев’яні частини поступово переміщуються, формуючи дах, внутрішній балкон, лави і биму — підвищення, з якого під час богослужіння читають Тору. Архітектор задумував ручне розкриття як спільну дію кількох людей. При цьому технічно передбачена можливість використання допоміжного моторного приводу.

Роботи виконували українські фахівці. Інженерну частину розробляли Дмитро Писаревалий і Ярослав Новицький, за нагляд на будівництві відповідав Олександр Лаптєв, генеральним підрядником була київська компанія Budsok. Світлове оформлення створила українська Expolight.

Є і менш помітна, але вкрай важлива особливість. Синагогу встановили на піднятій платформі, без глибокого фундаменту. Це було зроблено навмисно, щоб звести втручання в історичний ґрунт до мінімуму. Згодом саме питання землі стало одним з головних предметів суспільного конфлікту навколо проекту.

Всередині — зниклий світ дерев’яних синагог України

Коли споруда розкрита, перед відвідувачем з’являється інтер’єр, зовсім не схожий на звичні сучасні молитовні зали.

Яскраві рослини, тварини, квіткові орнаменти, декоративні написи. За зразок взяли дерев’яні синагоги західноукраїнських земель XVII–XVIII століть, насамперед Ходорова і Гвіздця. Їхні багаті розписи були характерною частиною єврейської культури Східної Європи. Багато подібних споруд загинули під час Другої світової війни, а первісний вигляд відомий тепер головним чином за малюнками і архівними фотографіями.

Стіни нової синагоги розписувала українська художниця Галина Андрусенко. Оформленням стелі займалася київська команда CiForma. У роботі брали участь і інші українські фахівці — від механіків до майстрів по дереву.

На стінах розміщені тексти молитов «Шма Ісраель» і «Кадиш». Ізраїльтянам ці назви добре знайомі. Але є і деталь, яка заслуговує пояснення: над Арон ха-Кодеш, спеціальною шафою для зберігання сувоїв Тори, знаходиться благословення про перетворення поганого сну на хороший. Його історичний зразок був написаний у старій синагозі Гвіздця.

Сама синагога Гвіздця знаходилася на території сучасної Івано-Франківської області. Вона прославилася складним дерев’яним устроєм і розписами. Сьогодні оригінальної будівлі вже немає. Тому художнє рішення в Бабиному Яру не копіює одну конкретну стару синагогу, а повертає елементи цілої втраченої архітектурної традиції.

Долю іншої подібної спадщини ми розбирали в матеріалі про Велику синагогу Стрия 1817 року, що пережила Голокост і радянську спробу переобладнання в басейн. У Стрию йдеться про збереження справжньої історичної будівлі. У Бабиному Яру — про сучасний меморіал, в якому використали художні мотиви зниклого єврейського світу.

Чому кожна квітка на стелі відповідає зірці

Стеля синагоги здається звичайною декоративною композицією з рослин, птахів та інших яскравих зображень. Але розташування квітів розраховано не випадково.

Кожна квітка відповідає певній зірці. Разом вони відтворюють картину зоряного неба над Києвом увечері 29 вересня 1941 року — у перший день масових розстрілів.

Це рішення Герц пояснював бажанням з’єднати сучасного відвідувача з конкретним історичним моментом. Не показувати сцени вбивства, не імітувати те, що відбувалося в яру, а зберегти образ того неба, яке було над містом у день злочину.

Цікаво, що сенс розпису можна і не помітити. Людина розглядає яскраві квіти, а перед нею, виявляється, небесна карта. Архітектор не став перетворювати її на буквальну ілюстрацію трагедії.

Квітень і травень 2021 року: чому зустрічаються дві дати відкриття

Синагогу часто датують 14 травня 2021 року. Це правильна дата офіційного публічного відкриття, але релігійна церемонія відбулася раніше.

7 квітня, напередодні Йом ха-Шоа — ізраїльського Дня пам’яті Катастрофи і героїзму європейського єврейства, — у Бабиному Яру зібралися рабини, включаючи Якова Дова Блайха. Під час церемонії використовували сувої Тори, що пережили Голокост.

Проект підтримав і колишній головний ашкеназький рабин Ізраїлю Ісраель Меїр Лау, сам пережив Катастрофу. У його оцінці створення молитовного простору на місці масового вбивства означало продовження єврейського релігійного життя.

А 14 травня відбулося державне публічне відкриття «Місця для роздумів». Дату приурочили до Дня пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Україна вперше відзначала його на державному рівні саме в 2021 році.

Були присутні прем’єр-міністр Денис Шмигаль, керівник Офісу президента Андрій Єрмак, представники єврейських громад та інших конфесій, Праведники народів світу та їхні родичі. Серед учасників були рабин Моше Реувен Асман і глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук.

Таким чином, квітнева церемонія була пов’язана насамперед з єврейською пам’яттю про Голокост, травнева — ще й з українською пам’яттю про тих, хто рятував євреїв, ризикуючи власним життям.

Чому навколо синагоги виник конфлікт

Історія будівництва не обмежувалася урочистими церемоніями. Ще до відкриття виникла серйозна суперечка про допустимість зведення об’єкта на обраному ділянці.

Одним з найбільш відомих критиків виступив Йосиф Зісельс — український дисидент, колишній радянський політв’язень і діяч єврейського громадського руху.

Противники будівництва стверджували, що ділянка поруч з Менорою відноситься до території колишнього Кирилівського православного кладовища. Вони вважали, що поява нової споруди на історичному некрополі порушує принципи поваги до поховань. Заперечення висловлювали і деякі представники єврейських організацій.

У березні 2021 року громадські організації звернулися до суду, оскаржуючи будівництво і пов’язані з ним дозволи.

Представники Меморіального центру відповідали, що на обраній ділянці проводилися спеціальні дослідження, безпосередньо під об’єктом поховань не виявлено, а конструкція не передбачає глибокого фундаменту. При цьому в ході досліджень верхніх шарів ґрунту знаходили окремі кісткові фрагменти, і питання їх походження теж ставав предметом обговорення.

Був і ширший конфлікт навколо самої концепції Меморіального центру. Серед учасників фінансування називалися Віктор Пінчук, Михайло Фрідман і Герман Хан. Російське походження частини спонсорів викликало у критиків побоювання щодо незалежності проекту і можливого впливу на інтерпретацію історії. Представники центру відкидали звинувачення в політичній залежності дослідницької роботи.

Частина українських істориків і громадських діячів виступала за розвиток державного меморіального проекту, що передбачає більш обережну роботу з історичним ландшафтом.

Іншими словами, суперечка стосувалася відразу кількох питань: кому належить відповідальність за меморіалізацію, що допустимо будувати на території колишніх поховань, хто фінансує дослідження і хто приймає рішення про те, як буде представлена історія Бабиного Яру.

Єдиної позиції всіх єврейських організацій України тут не було. Одні виступали проти будівництва, інші брали участь у відкритті синагоги. Цей конфлікт — частина її історії, виключати його заради красивої розповіді про архітектуру було б неправильно.

Жовтень 2021 року: президенти Ізраїлю, України та Німеччини в Бабиному Яру

До вісімдесятиріччя масових розстрілів синагога вже стала частиною меморіального комплексу, в якому з’явилися й інші художні об’єкти.

Серед них — «Дзеркальне поле», інсталяція з металевими колонами, дзеркальними поверхнями, отворами, що нагадують сліди від куль, і звуковим супроводом.

Ще один об’єкт — «Кристалічна стіна плачу» Марини Абрамович. Вона створена з антрациту і кристалів кварцу, а її назва і художнє рішення відсилають до Стіни Плачу в Єрусалимі.

6 жовтня 2021 року в Києві відбулася міжнародна церемонія пам’яті, в якій взяли участь президенти України Володимир Зеленський, Ізраїлю Іцхак Герцог і Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр. Герцог прочитав поминальну молитву «Ізкор».

Для ізраїльського суспільства у цієї події було зовсім конкретне значення. Київ та інші міста України до війни були домом для численних єврейських сімей. Серед сьогоднішніх жителів Ізраїлю — нащадки тих, хто встиг евакуюватися, пережив окупацію або втратив родичів у Бабиному Яру. Це не історія якоїсь далекої громади, яку ми знаємо виключно за музейними документами.

Саме спорудження на той час вже отримало міжнародне архітектурне визнання. У 2021 році синагогу відзначили на Dezeen Awards як невелике будівлю року, а також у публічному голосуванні в категорії культурних будівель.

Російський удар 1 березня 2022 року: що сталося з меморіалом насправді

Менше ніж через рік після відкриття Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну.

1 березня 2022 року російські ракети вдарили по району Київської телевежі неподалік від Бабиного Яру. Загинули п’ять осіб. Перші повідомлення про пошкодження меморіальної території викликали різку міжнародну реакцію.

З’явилися і твердження, ніби знищена сама синагога. Пізніше з’ясувалося, що це не відповідає дійсності.

За повідомленням Натана Щаранського, який займав посаду голови наглядової ради Меморіального центру, синагога і ряд інших меморіальних об’єктів уціліли. При ударі постраждали території поблизу, включаючи єврейське кладовище і радянський спортивний комплекс. Безпосередня ціль російського удару знаходилася в районі телевежі.

Відмінність важлива. Російська атака дійсно сталася біля одного з головних місць пам’яті про Голокост, призвела до загибелі людей і пошкоджень, але саму синагогу-книгу не зруйнувала.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency раніше розповідали, як після початку повномасштабної війни змінилася робота Меморіального центру. Будівництво великого комплексу було зупинено, але архівна, освітня та дослідницька діяльність продовжилася. Синагога збереглася, хоча умови її відвідування стали залежати від військової обстановки.

Синагога залишається в Києві, а її історію показують у Канаді

У квітні 2023 року в торонтській Koffler Gallery відкрилася окрема виставка, присвячена синагозі Бабиного Яру.

Її назва — The Synagogue at Babyn Yar: Turning the Nightmare of Evil into a Shared Dream of Good, або «Синагога Бабиного Яру: перетворюючи кошмар зла на спільну мрію про добро».

Проект підготували за участю Мануеля Герца і історика Роберта Яна ван Пелта. В експозиції представили велику архітектурну модель синагоги, фотографії та матеріали про будівництво. Участь брали фотографи Іван Баан, Максим Дондюк і Едвард Буртинський.

Виставка відкрилася 17 квітня 2023 року, а згодом її продовжили до 14 січня 2024-го. Вона розповідала одночасно про масові вбивства 1941 року, появу меморіальної споруди в 2021-му і її долю після російського вторгнення.

Це був вже інший спосіб показати Бабин Яр міжнародній аудиторії. Люди, які ніколи не бували в Києві, могли побачити, як створювалася синагога, чому її інтер’єр нагадує втрачені дерев’яні молитовні будинки і як архітектори намагалися працювати з пам’яттю про масове вбивство, не перетворюючи споруду на імітацію історичної будівлі.

Що залишилося від задуму через п’ять років

До вересня 2026 року символічна синагога залишається одним з найвідоміших реалізованих об’єктів Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». Війна змінила її повсякденне життя: через загрозу російських ракетних і безпілотних атак споруда більшу частину часу закрита, а відвідування зазвичай можливе в рамках організованих екскурсій або спеціальних заходів.

При цьому дослідницька робота триває. У вересні 2026 року Натан Щаранський розповідав про понад 29 тисяч встановлених імен загиблих, майже десять мільйонів оцифрованих архівних документів і десятки тисяч зібраних фотографій. Це дані, наведені самим Щаранським в інтерв’ю, а не незалежна оцінка редакції.

Про те, як дослідники відновлюють долі окремих людей за розрізненими документами, читайте в матеріалі НАновостей «29 тисяч повернених імен і майже 10 мільйонів документів: навіщо Натан Щаранський продовжує їздити до Києва під час війни».

У цьому контексті синагога — лише одна частина великої роботи. Вона не замінює державний Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», не підмінює собою історичні дослідження і не є реконструкцією довоєнного молитовного дому.

Але у неї є власна, досить рідкісна якість. Творці не намагалися побудувати на місці масового вбивства будівлю, яка зображала б збережену старовину. Вони використали деревину з різних регіонів України, мотиви знищених синагог, збережені молитви і сучасну інженерну систему.

Вийшло простір, яке в буквальному сенсі доводиться відкривати.

І тут є щось особливо зрозуміле ізраїльському читачеві. У нашій країні багато хто знає прізвища своїх предків, назви українських міст і містечок, іноді збережені фотографії сімейних будинків. Але як виглядала синагога, куди ходив прадід? Які розписи були на її стелі? Що знаходилося над шафою зі свитками Тори? Найчастіше відповісти вже нікому. Самої будівлі давно немає.

Київська синагога-книга не повертає знищені громади до життя. Вона зберігає деякі риси їхньої культури і дає можливість побачити їх не тільки на архівній фотографії, а в діючому просторі.

На стелі тут досі залишається небо 29 вересня 1941 року. На стінах — єврейські молитви. У центрі — місце для читання Тори.

А щоб потрапити всередину, потрібно спочатку відкрити книгу.