Україна приєдналася до санкцій ЄС проти Ірану — Росія, Ізраїль і Shahed

Україна офіційно синхронізувала свою політику з черговим рішенням ЄС щодо санкцій проти Ірану. Але за формальною процедурою приховується набагато ширша історія: російська війна проти України, Shahed, іранські проксі на Близькому Сході, Ормузька протока і троє командирів із санкційного списку, яких раніше ліквідував Ізраїль.

14 серпня 2026 EEAS (Європейська служба зовнішніх дій) повідомила, що Україна приєдналася до рішення ЄС про продовження санкцій проти Ірану. Разом з Києвом його підтримали Албанія, Боснія і Герцеговина, Ісландія, Ліхтенштейн, Молдова, Чорногорія, Північна Македонія та Норвегія. Ці держави зобов’язалися привести свою національну політику у відповідність з рішенням Ради ЄС.

На перший погляд це виглядає як чергова строка в європейській санкційній хроніці. Насправді йдеться про механізм, який вже пов’язує три простори, зазвичай сприймані окремо: російську війну проти України, іранську військову інфраструктуру та безпеку Ізраїлю на Близькому Сході.

Павло Швейко народився і виріс в Україні та живе в Ізраїлі; в НАновини він спеціалізується, зокрема, на міжнародній політиці та зв’язках між українською та ізраїльською реальністю. Для цього матеріалу були зіставлені заяви EEAS від 14 серпня, рішення Ради ЄС від 24 липня, чинний європейський санкційний режим та повідомлення ЦАХАЛу про ліквідацію фігур, які перебували в санкційному списку. Це дозволяє побачити не лише те, що вирішив Брюссель, але й чому одна європейська санкційна процедура одночасно стосується Києва та Єрусалима.

Що саме підтримала Україна

Рішення, до якого приєдналася Україна, не створює санкційний режим з нуля.

Рада ЄС ще 20 липня 2023 року створила окрему правову рамку для обмежень у зв’язку з військовою підтримкою Іраном російської війни проти України. Одним з центральних питань тоді стали іранські безпілотники та технології їх виробництва, що опинилися в розпорядженні Росії.

У травні 2024 року цей механізм розширили. Підставою для санкцій стала вже не лише допомога Росії, але й іранська підтримка збройних груп на Близькому Сході та в регіоні Червоного моря, а також іранські ракетні та безпілотні програми. У травні 2026 року в рамку додали ще один напрямок — дії, що перешкоджають свободі судноплавства на Близькому Сході, передусім у районі Ормузької протоки.

24 липня 2026 року Рада ЄС вирішила продовжити дію цієї системи до 27 липня 2027 року. Саме з цим рішенням тепер узгодила свою політику Україна. В актуальному списку цього конкретного режиму знаходяться 22 особи та 27 організацій. Для фізичних осіб передбачені заборони на поїздки, для осіб та організацій — заморожування активів та заборона надання їм грошей та економічних ресурсів. Крім того, ЄС обмежив операції з двома портами, пов’язаними з передачею іранських безпілотників, ракет, технологій або компонентів.

У санкційному контурі знаходяться виробники та постачальники компонентів для дронів, структури ракетної промисловості, судноплавні та торгові компанії, ВМС Корпусу стражів ісламської революції, Islamic Republic of Iran Shipping Lines, іранські авіакомпанії та представники військового керівництва країни. Тобто це вже не символічна дипломатична декларація, а спроба вплинути на ланцюги, через які Тегеран виробляє, фінансує та переміщує озброєння.

НАновини ще в січні писали про те, як ЄС готував подальше обмеження технологій для іранських дронів та ракет. Нинішнє рішення показує продовження тієї ж лінії: європейська політика поступово рухається від санкцій проти окремих персон до обмежень інфраструктури виробництва, перевезень та фінансування.

Чому українська частина санкцій безпосередньо стосується Ізраїлю

Для України основний аргумент очевидний. Іранська безпілотна програма стала частиною російської військової машини, а сама європейська санкційна рамка офіційно називається режимом заходів у зв’язку з військовою підтримкою Іраном російської агресії проти України. Рада ЄС окремо вказує, що іранські безпілотники застосовувалися Росією проти українського населення та інфраструктури.

Ізраїльська сторона тієї ж системи виглядає інакше. Ті ж іранські військові структури, логістичні мережі, Корпус стражів ісламської революції та пов’язані з ним підрозділи працюють не лише на російському напрямку. Вони роками постачали зброю та гроші іранським проксі на Близькому Сході.

Саме тому європейський документ неможливо читати лише як історію про Україну. У ньому в одну правову конструкцію зведені постачання Росії, іранські ракети та дрони, збройні угруповання на Близькому Сході, Червоне море та свобода судноплавства.

У лютому 2026 року ЄС зробив ще один крок і включив сам Корпус стражів ісламської революції в європейський терористичний список. Його кошти та економічні ресурси в країнах ЄС підлягають заморожуванню, а європейським операторам заборонено надавати КСІР кошти. Це окремий санкційний механізм, але політично він доповнює той же загальний контур тиску на іранську військову систему.

У НАновини вже звертали увагу на те, що зв’язок Росія–Іран стає все важче розділяти на «українську» та «близькосхідну». У матеріалі «Китай, Іран, КНДР і Росія. Третя світова без оголошення» йшлося саме про поступове зшивання різних військових та технологічних напрямків в одну систему.

Влітку цей зв’язок став ще наочнішим. Україна почала завдавати ударів по об’єктах та суднах у Каспійському регіоні, які Київ пов’язує з російсько-іранською військовою логістикою. Після однієї з таких операцій Тегеран публічно звинуватив Україну і навіть спробував представити те, що сталося, як дію в інтересах Ізраїлю. Детальніше про цю лінію НАновини писали в матеріалі про українські удари по російсько-іранській логістиці в Каспійському морі.

Чотири людини зникли зі списку — і тут з’являється Ізраїль

Є в рішенні Ради ЄС від 24 липня деталь, яка перетворює бюрократичний документ на майже готову хронологію війни. При продовженні санкцій Рада виключила зі списку чотирьох осіб: Mohammad Shahab Khanian, Gholam Ali Rashid, Behnam Shahriyari та Ali Shadmani. Ці прізвища прямо перераховані в додатку до рішення 2026/1837.

Троє з них на момент європейського перегляду списку вже були мертві.

Gholam Ali Rashid займав одну з ключових посад в іранській системі військового командування. В європейських документах його пов’язували з програмою БПЛА та передачею безпілотників Росії. ЦАХАЛ повідомив, що він був ліквідований у першому ударі ізраїльської операції проти Ірану в червні 2025 року.

Його наступником став Ali Shadmani. На новій посаді він протримався всього кілька днів. 17 червня 2025 року ЦАХАЛ повідомив про його ліквідацію в командному центрі в Тегерані. Ізраїльська армія називала Shadmani військовим начальником воєнного часу та одним з найбільш високопоставлених командирів режиму.

Behnam Shahriyari був пов’язаний вже з іншою частиною іранської системи — передачею озброєнь закордонним структурам. За даними ЦАХАЛу, він командував підрозділом 190 сил «Кудс» КСІР, що відповідав за постачання зброї іранським проксі. Ізраїль повідомив про його ліквідацію 21 червня 2025 року в західній частині Ірану, більш ніж за тисячу кілометрів від ізраїльської території.

Виходить незвичайна послідовність. ЄС створював санкційний список проти людей, пов’язаних з іранськими дронами, російською війною та озброєнням близькосхідних угруповань. Ізраїль фізично усував частину керівників тієї ж системи. Через рік європейські чиновники при черговому перегляді викреслили їх прізвища з юридичного додатку.

Але четвертий випадок не можна механічно прирівнювати до цих трьох.

Mohammad Shahab Khanian був внесений у санкційний список як заступник керівника Shakad Sanat Asmari. В європейських документах ця компанія описувалася як розробник і виробник компонентів для безпілотників Shahed, а самого Khanian ЄС пов’язував з іранською програмою БПЛА. У рішенні від липня 2026 року його прізвище видалено зі списку разом з трьома іранськими військовими. Однак сам документ не пояснює публічно причину його виключення. Тому стверджувати, що з ним сталося те ж саме, що з Rashid, Shadmani і Shahriyari, підстав немає.

І це якраз той випадок, коли важлива межа між фактом і припущенням: факт — прізвище видалено; факт — раніше ЄС пов’язував Khanian з виробництвом компонентів Shahed; причина видалення в опублікованому рішенні не названа.

Україна приєдналася не до одного іранського рішення ЄС

Є ще одна деталь, яка змінює масштаб новини. 14 серпня Європейська служба зовнішніх дій опублікувала відразу кілька повідомлень про синхронізацію політики держав-партнерів з рішеннями ЄС щодо Ірану.

Окрім режиму, пов’язаного з російською війною, дронами, ракетами, близькосхідними збройними групами та судноплавством, Україна приєдналася до рішення 2026/1836 по більш широкому санкційному режиму проти Ірану. Рада ЄС видалила з відповідного додатку трьох осіб, оновила дані по одній організації та зберегла обмеження проти решти фігурантів списку. Україна та ще вісім держав заявили про приведення національної політики у відповідність з цим рішенням.

Третій напрямок — порушення прав людини всередині Ірану. Україна приєдналася і до рішення 2026/1850, яким ЄС включив у санкційний список ще шість осіб. Серед них п’ять суддів революційних судів, пов’язаних, за оцінкою Ради ЄС, зі смертними вироками та тяжкими покараннями у справах проти політичних дисидентів, активістів та представників релігійних меншин, а також хакер Nima Salehi, пов’язаний з групою Ashiyane.

Після липневого розширення саме правозахисний режим ЄС проти Ірану охоплює 269 фізичних осіб та 53 організації. Це окрема система обмежень — її не можна змішувати з 22 людьми та 27 організаціями, що перебувають під санкціями в рамках режиму за військову підтримку Росії та діяльність на Близькому Сході.

Таким чином, йдеться не про один ізольований жест Києва проти Тегерана. Україна синхронізується з європейською політикою відразу по кільком іранським напрямкам: військовому співробітництву з Росією, ракетно-безпілотній інфраструктурі, регіональній активності Ірану, ядерному санкційному контурі та внутрішнім репресіям.

Що це реально змінює

Саме приєднання України до рішення ЄС не означає, що Київ в один момент отримує абсолютно новий набір економічних інструментів проти Ірану. Формулювання EEAS точніше: Україна зобов’язалася забезпечити відповідність своєї національної політики рішенню Ради ЄС. Тому конкретне практичне застосування необхідно оцінювати вже за українськими національними актами та санкційними рішеннями, а не приписувати заяві Брюсселя те, чого в ній немає.

Політичне значення, однак, помітне. Після появи Shahed у російській війні відносини Києва та Тегерана перестали бути питанням далекої зовнішньої політики. Іранська військова промисловість виявилася безпосередньо пов’язаною з ударами по Україні, а російсько-іранське співробітництво поступово поширилося на логістику, технології та ширший обмін військовими можливостями.

Для Ізраїлю ця ж ланцюжок починається з іншого кінця. Іранські ракети, КСІР та сили «Кудс», постачання «Хезболлі», ХАМАС та хуситам тут сприймаються не як міжнародна абстракція, а як безпосередня загроза безпеці. Саме тому одне і те ж прізвище може одночасно з’являтися в документах ЄС про допомогу російській війні проти України та в ізраїльському зведенні про командира, що відповідав за озброєння близькосхідних проксі.

Найважливіша зміна тому не в ще одній строкі санкційного документа. Європа, Україна та Ізраїль все частіше мають справу не з окремими «російською» та «іранською» проблемами, а з перехресною військовою інфраструктурою.

І в рішенні від 24 липня цей зв’язок вже зафіксований буквально юридичною мовою: Росія, Україна, іранські безпілотники, збройні структури Близького Сходу, Червоне море та свобода судноплавства опинилися всередині одного санкційного механізму. Для розуміння того, як змінюється російсько-іранське військове партнерство, це суттєво важливіше самого факту чергового продовження санкцій.

Редакційна перевірка документа: на сторінці EEAS в основному тексті номер липневого рішення вказаний як 2025/1837, однак примітка самої EEAS та офіційний журнал Європейського союзу вказують правильний номер — CFSP 2026/1837. У тексті НАновини використовується номер з офіційного правового акта ЄС.