Україна та Ізраїль “після ілюзій”: що Міхаель Бродський розповів про війну, ППО, дрони та складну пам’ять – розмова перед завершенням місії посла в серпні 2026 – відео

Інтерв’ю Міхаеля Бродського стало важливою розмовою не лише про дипломатію, але й про дорослішання відносин України та Ізраїлю. У ньому прозвучали теми, які рідко зручно обговорювати публічно: ілюзії, військові технології, антисемітизм, Голокост та межі політичної підтримки.

Україна після 2021 року: країна, яку війна змінила глибше, ніж здається

Інтерв’ю українського журналіста Юрія Романенка з послом Ізраїлю в Україні Міхаелем Бродським, яке вийшло на каналі Yuriy Romanenko 8 червня 2026 року, важливе не лише як дипломатична розмова перед завершенням місії посла в серпні. Це розмова про те, як Україна та Ізраїль за кілька років пройшли через розчарування, завищені очікування, взаємні обмеження і прийшли до більш тверезого розуміння одне одного.

Бродський приїхав в Україну в серпні 2021 року. Тоді країна ще жила в іншій політичній та психологічній реальності. До повномасштабного вторгнення росії залишалися місяці, але багато процесів, які сьогодні здаються очевидними, тоді ще не були видні в повній силі.

За словами посла, змінилися не його стереотипи про Україну — змінилася сама Україна. Це важлива формула, тому що вона переносить розмову з площини особистих вражень у площину історичного перелому. Країна, яку він побачив у 2021 році, і країна, з якою він прощається у 2026-му, — це вже не одне і те ж суспільство.

Війна змінила Україну не лише військовим чином.

Вона змінила карту населення, внутрішню міграцію, ставлення до безпеки, довіру до зовнішніх партнерів, очікування від союзників і саме розуміння держави. Бродський говорить про потоки людей, які перемістилися зі сходу в центр і на захід, про людську трагедію і про країну, яка втратила величезну частину колишньої нормальності.

Для ізраїльської аудиторії ця логіка зрозуміла. Ізраїль теж живе в ситуації, коли безпека — не абстрактний розділ бюджету, а умова існування країни. Після 7 жовтня 2023 року ця реальність стала ще жорсткішою. Тому розмова Бродського про Україну звучить не як холодний дипломатичний звіт, а як погляд людини з країни, яка сама знає, що таке жити під загрозою.

Зникнення ілюзій: про росію, партнерів і власні очікування

Один з головних тез Бродського — Україна втратила багато ілюзій.

Передусім йдеться про росію. До 2022 року в українському суспільстві ще існували різні уявлення про «північного сусіда», про можливість домовитися, про культурну близькість, про минуле, яке нібито може утримати від великої війни. Після 24 лютого 2022 року ця оптика була зруйнована.

Але важливіше інше: війна зруйнувала не лише ілюзії про росію. Вона зруйнувала і завищені очікування від партнерів.

У цьому місці Бродський говорить про Ізраїль особливо відверто. На початку повномасштабної війни багато в Україні дивилися на Ізраїль через міф про «Залізний купол». В українському публічному полі часто звучала логіка: якщо в Ізраїлю є знаменита система ППО, значить, вона може закрити українське небо.

Бродський пояснює, що це було викривлене сприйняття.

«Залізний купол» — не магічний купол над країною. Це конкретна ракетна система, ефективна проти певного типу загроз, передусім ракет малої дальності. Вона не призначена для того, щоб закрити величезну територію від усіх можливих ракет, балістики, авіації, дронів і комбінованих атак.

Саме тут починається дорослішання українсько-ізраїльських відносин.

Коли одна сторона чекає неможливого, а інша не може або не готова це дати, з’являються образи. Коли сторони починають розуміти реальні можливості одне одного, з’являється простір для справжньої політики.

Україна стала краще розуміти обмеження Ізраїлю. Ізраїль став краще розуміти масштаб української війни. І це, як випливає зі слів Бродського, не робить відносини простішими, але робить їх чеснішими.

Де Україна та Ізраїль дійсно можуть стати ближчими

Головний позитивний тезис інтерв’ю — потенціал співпраці України та Ізраїлю не вичерпаний. Більше того, він може стати набагато серйознішим саме після того, як обидві країни пройшли через важкі війни і відмовилися від частини ілюзій.

Бродський бачить головний потенціал не в красивих деклараціях, а у військово-технічній сфері.

Йдеться про ППО, дрони, протидроновий захист, військові технології та здатність швидко перетворювати бойовий досвід у практичні рішення. Це та область, де Україна та Ізраїль можуть бути одне одному дійсно корисними.

Ізраїль десятиліттями будував свою оборонну технологічну культуру в умовах постійної загрози. Коли немає гарантії, що інші дадуть усе необхідне, країна змушена винаходити сама. Коли вороги поруч, технології перевіряються не на виставці, а в реальності.

Україна після 2022 року опинилася в схожій логіці.

Вона не може чекати ідеальних рішень. Їй доводиться швидко розробляти, тестувати, переробляти, масштабувати і знову тестувати. Особливо це видно в темі дронів, де українська війна стала одним з найжорсткіших полігонів сучасної військової технологічної революції.

Для НАновости Новини Ізраїлю Nikk.Agency ця частина інтерв’ю особливо важлива: вона показує, що українсько-ізраїльські відносини можуть вийти з емоційного формату «чому не дали» і перейти до практичного формату «що ми можемо створити разом».

ППО і дрони: не символи, а питання виживання

ППО в цій розмові — не технічна деталь. Це питання життя людей.

Україна живе під російськими ракетними та дроновими атаками. Ізраїль після 7 жовтня живе з загрозами ХАМАС, «Хезболли», Ірану та інших сил, які використовують ракети, безпілотники, комбіновані атаки та проксі-мережі.

Ці війни різні. Їх не можна механічно порівнювати.

В України одна географія, один масштаб фронту, одна глибина території і один тип противника. В Ізраїлю інша територія, інша щільність населення, інші кордони, інша система загроз. Але технологічна логіка схожа: ворог шукає слабке місце, атакує дешевше, швидше, масовіше, а оборона змушена відповідати розумніше.

Бродський визнає, що Україна раніше Ізраїлю зіткнулася з масштабною дроновою війною. Ізраїль, особливо на північному напрямку, вже побачив, наскільки серйозною стає ця проблема. «Хезболла» активно застосовує безпілотники, і частина загроз нагадує те, що українські військові бачать щодня на своєму фронті.

У цьому сенсі український досвід для Ізраїлю може бути не менш важливим, ніж ізраїльський досвід для України.

Україна вміє працювати з масовістю, польовими рішеннями, швидкими змінами тактики. Ізраїль вміє будувати технологічні екосистеми, зв’язувати армію, інженерів, бізнес, державу та експортний ринок. Якщо ці дві школи з’єднати не формально, а по-справжньому, результат може бути серйозним.

Україна повторює ізраїльський шлях — але у своєму масштабі

Одна з найсильніших думок Бродського — Україна багато в чому повторює шлях Ізраїлю.

Не в політичному сенсі і не в історичній кальці. Україна не стає «другим Ізраїлем», і такі порівняння часто занадто спрощують реальність. Але є схожа логіка: країна, поставлена перед загрозою знищення, починає будувати власну оборонну культуру.

Ізраїль проходив це десятиліттями.

Брак зброї, обмеженість ресурсів, необхідність захищатися тут і зараз, залежність від зовнішніх партнерів, але одночасно розуміння, що в критичний момент розраховувати потрібно передусім на себе. З цього виросла ізраїльська оборонна промисловість, розвідувальні можливості, культура стартапів, військова медицина, кібербезпека і система постійної адаптації.

Україна тепер проходить свій варіант цього шляху.

Тільки робить це в набагато більш стислі терміни і на тлі повномасштабної війни проти росії. В українських умовах військові технології розвиваються не з комфорту і не з бажання зайняти ринок. Вони розвиваються тому, що інакше гинуть люди, міста, інфраструктура і армія.

Це дуже важливий момент для ізраїльської аудиторії.

Він пояснює, чому Україна сьогодні — не лише отримувач допомоги. Україна стає носієм досвіду, який може бути потрібен іншим країнам, включаючи Ізраїль. Це змінює психологію відносин. Київ вже не лише просить. Київ може ділитися тим, що отримав страшною ціною.

Відносини без романтики: чому зрілість важливіша за лозунги

Українсько-ізраїльські відносини ніколи не були простими. Бродський прямо говорить, що це не той випадок, коли між країнами все райдужно, зрозуміло і безхмарно.

У цьому і є цінність інтерв’ю.

Воно не малює декоративну дружбу. Воно показує відносини двох країн, у яких є спільні інтереси, спільні болі, спільні вороги в окремих напрямках, але також є різні геополітичні обставини, різні обмеження і різні історичні травми.

Україна хотіла від Ізраїлю більшого на початку війни.

Ізраїль очікував, що Україна краще зрозуміє його обмеження.

Після 7 жовтня українському суспільству стало легше зрозуміти, чому Ізраїль приймає рішення через призму безпеки. Але й Ізраїлю стало складніше не бачити, наскільки важку війну проти росії веде Україна.

Так з’являється більш чесна основа.

Не «ми завжди повинні бути згодні». Не «ми зобов’язані мовчати про складне». Не «нам все повинні». А інше: у нас є сфери, де ми можемо бути сильнішими разом, і є теми, які потрібно обговорювати без самообману.

Дві війни, одна логіка постійної адаптації

Україна та Ізраїль сьогодні знаходяться в різних війнах, але обидві країни живуть у режимі безперервної адаптації.

Україна адаптується до російського тиску: фронт, тил, енергетика, мобілізація, дрони, ракети, міжнародна допомога, втома партнерів, інформаційна війна.

Ізраїль адаптується до наслідків 7 жовтня, загроз з Гази, Лівану, Ірану, Ємену, Сирії, до тиску міжнародної думки, до внутрішньої травми і до необхідності одночасно захищати громадян і зберігати стратегічні союзи.

Саме тому розмова Бродського звучить як міст між двома досвідами.

Він не говорить, що Україна та Ізраїль однакові. Він говорить про те, що обидві країни розуміють ціну війни не з доповідей, а з життя. Це і може стати основою більш глибокої співпраці.

Антисемітизм, російські вкиди і болісна пам’ять

Але інтерв’ю Бродського важливе не лише військовою частиною. У ньому є інший великий блок — антисемітизм, історична пам’ять і теми, які часто намагаються прибрати з розмови заради політичної зручності.

Бродський говорить про закон проти антисемітизму в Україні. Його позиція проста: цивілізована країна повинна мати інструменти для боротьби з антисемітизмом і злочинами на ґрунті національної ненависті.

Він підкреслює важливу грань: критикувати Ізраїль можна. Це не антисемітизм.

Але напад на синагогу, антисемітські висловлювання, підбурювання, ненависть до євреїв або спроба представити злочин на ґрунті антисемітизму як звичайне «хуліганство» — це вже інша історія. Такі речі повинні називатися своїми іменами.

Для України це особливо важливо.

російська пропаганда роками намагається використовувати єврейську тему проти України: то через звинувачення в «нацизмі», то через конспірологію, то через спроби посварити українців і євреїв, то через вкиди про те, що Ізраїль нібито має якісь приховані плани щодо української території.

«Небесний Єрусалим»: конспірологія як зброя проти довіри

В інтерв’ю окремо звучить тема так званого «небесного Єрусалиму». Бродський називає цю ідею дикістю і безумством.

І це не просто емоційна реакція.

Такі міфи працюють як інформаційна зброя. Вони не зобов’язані бути логічними. Їх завдання — не пояснити реальність, а заразити суспільство підозрою. Посіяти думку, що євреї, Ізраїль або якісь «приховані сили» нібито використовують війну в Україні для власних таємних планів.

Це стара антисемітська механіка в новій упаковці.

Спочатку створюється фантастичний сюжет. Потім він повторюється ботами, маргінальними каналами, псевдоекспертами і людьми, які самі не розуміють, що стають частиною ворожої інформаційної операції. Потім цей сюжет починає спливати під будь-якими новинами, де є Ізраїль, євреї, Україна, Зеленський, Абрамович, дипломатія або війна.

Бродський обережно говорить, що не завжди можна точно відокремити сплановану операцію від спонтанних реакцій користувачів. Але сам факт великої кількості антисемітських коментарів, у тому числі під публікаціями посольства Ізраїлю, він визнає тривожним.

І тут для українського суспільства є важливий висновок.

Боротьба з російською пропагандою — це не лише спростування фейків про фронт. Це ще й захист внутрішньої довіри. Якщо проросійська або антисемітська конспірологія починає працювати всередині українського дискурсу, вона б’є не лише по євреях. Вона б’є по самій Україні, тому що робить її вразливою для маніпуляції.

Історична пам’ять: підтримка України не означає мовчання

Найболючіший блок інтерв’ю пов’язаний з історичною пам’яттю.

Бродський говорить про героїзацію фігур, які в Ізраїлі сприймаються через зв’язок з нацистським режимом, Голокостом і ідеєю України без євреїв. У розмові звучить тема Мельника, реакція Яд Вашем, позиція ізраїльського МЗС і питання про те, чому такі сюжети знову і знову стають проблемою у відносинах України з Ізраїлем і Польщею.

Тут позиція Бродського жорстка, але важлива.

Ізраїль підтримує Україну у війні проти росії. Ізраїль голосує за Україну на міжнародних майданчиках. Ізраїль надає допомогу і, за словами посла, буде продовжувати підтримувати Україну.

Але це не означає, що Ізраїль буде мовчати з питань історичної пам’яті.

Для Ізраїлю тема Голокосту на українській землі — не зовнішня історія. Це частина історії єврейського народу. На території України під час Другої світової війни були знищені близько півтора мільйона євреїв. Тому, коли в Україні з’являються дії, які в Ізраїлі сприймаються як героїзація людей, пов’язаних з нацистським режимом, Єрусалим вважає себе вправі реагувати.

Це неприємна розмова. Але зрілі відносини без таких розмов неможливі.

Україна має свою трагічну історію боротьби за державність. Ізраїль має свою історичну пам’ять про Катастрофу. Ці дві пам’яті не завжди легко поєднуються в політичному просторі, особливо під час війни. Але якщо їх не обговорювати професійно, чесно і без пропагандистських кліше, кожен новий епізод буде перетворюватися в дипломатичну кризу.

Бродський нагадує, що ще до повномасштабної війни пропонував створити історичну комісію, яка могла б переводити такі суперечки з політичної площини в професійну. Ця ідея, судячи з його слів, не була реалізована. Можливо, даремно.

Для НАновости Новини Ізраїлю Nikk.Agency цей момент особливо важливий, тому що українсько-ізраїльські відносини не можна будувати лише на поточній політиці. У них завжди є третій учасник — пам’ять. Пам’ять про євреїв України, пам’ять про Голокост, пам’ять про боротьбу українців проти імперій, пам’ять про радянське і російське насильство, пам’ять про тих, хто опинився між різними трагедіями XX століття.

Яд Вашем і «Миротворець»: чому цей епізод став сигналом

Окремо Бродський говорить про внесення директора Яд Вашем в базу «Миротворець». Він називає це нонсенсом і недружнім кроком.

За його словами, Ізраїль направив ноту з проханням роз’яснити ситуацію. Українське МЗС відповіло, що Україна цінує зв’язки з Яд Вашем і не має впливу на дії цієї громадської організації. Формально це важливе пояснення. Але політично сам епізод все одно залишив неприємний слід.

Бродський говорить, що директор Яд Вашем планував приїхати в Україну на 85-річчя Бабиного Яру восени 2026 року. Після такої ситуації, за його словами, цей візит опинився під питанням.

Це не технічна деталь.

Яд Вашем для Ізраїлю — не просто музей або дослідницький центр. Це один з головних інститутів національної пам’яті про Голокост. Тому будь-які дії навколо Яд Вашем сприймаються в Ізраїлі дуже чутливо.

Україні в такій ситуації важливо розуміти не лише юридичну сторону, але й символічну. Навіть якщо держава формально не контролює ту чи іншу платформу, дипломатичний збиток може виникати все одно.

Що це інтерв’ю говорить про майбутнє України та Ізраїлю

Головний висновок з інтерв’ю Бродського — відносини України та Ізраїлю входять у більш дорослий етап.

Це вже не етап простих очікувань.

Не етап, коли Україна чекає від Ізраїлю «Залізний купол» як універсальний порятунок. Не етап, коли Ізраїль може дивитися на українську війну лише як на далекий європейський кризис. Не етап, коли болючі теми історичної пам’яті можна відкласти назавжди, тому що «зараз не час».

Навпаки, саме зараз стає зрозуміло: якщо Україна та Ізраїль хочуть бути ближчими, їм потрібно будувати відносини на реальності.

Реальність перша: Україна змінилася війною і стала країною з величезним військовим досвідом.

Реальність друга: Ізраїль теж живе в стані війни і не може приймати рішення без урахування власної безпеки.

Реальність третя: у двох країн є потужне поле для співпраці — ППО, дрони, захист від дронів, військові технології, медицина, кібербезпека, відновлення, стійкість міст та інфраструктури.

Реальність четверта: російська агресія, іранський фактор, ХАМАС, «Хезболла» та інші загрози не існують окремо одна від одної. Світ стає більш пов’язаним, а військові технології, пропаганда та союзи ворогів швидко переходять з одного регіону в інший.

Реальність п’ята: історична пам’ять нікуди не зникне. Ізраїль може підтримувати Україну проти росії і одночасно критикувати героїзацію фігур, які в єврейській пам’яті пов’язані з трагедією Голокосту. Україна може очікувати підтримки від Ізраїлю, але повинна розуміти, що для єврейського народу пам’ять про півтора мільйона знищених на українській землі євреїв не є другорядною темою.

Від образ до прагматики

Найцінніше в розмові Бродського — відсутність декоративності.

Він не намагається представити українсько-ізраїльські відносини як ідеальні. Він не приховує, що були завищені очікування. Він не обходить антисемітизм. Він не робить вигляд, що історична пам’ять не впливає на політику. Але при цьому він не ставить хрест на партнерстві.

Навпаки, з його слів випливає: саме після розчарувань з’являється шанс на більш міцний зв’язок.

І це, можливо, головний урок для Києва та Єрусалима.

Союз не завжди починається з романтики. Іноді він починається з важкої розмови про те, хто що може, хто чого не може, хто в чому помилявся і де є реальна спільна вигода.

Україна та Ізраїль можуть стати ближче не тому, що у них немає проблем, а тому що вони нарешті починають говорити про них більш прямо.

Чому це важливо для ізраїльської аудиторії

Для ізраїльтян українська тема часто здається далекою, хоча насправді вона дуже близька.

В Україні живе єврейська пам’ять. Звідти походять родини багатьох ізраїльтян. Там знаходяться міста, містечка, кладовища, синагоги, місця масових розстрілів, Бабин Яр, Умань, Одеса, Київ, Львів, Дніпро, Харків та десятки інших точок, пов’язаних з історією єврейського народу.

Але сьогодні Україна — це не тільки минуле.

Це країна, яка воює проти росії, розвиває військові технології, захищає свої міста від ракет і дронів, бореться з російською пропагандою і намагається зберегти державу в умовах величезного тиску.

Для Ізраїлю це не чужий досвід.

Ізраїль теж знає, що таке пояснювати світу своє право на оборону. Ізраїль теж знає, що таке жити під загрозою ракет, дронів і терористичних атак. Ізраїль теж знає, як швидко міжнародне співчуття може змінитися критикою, коли війна стає довгою і складною.

Тому розмова Бродського важлива не тільки для України. Вона важлива і для Ізраїлю, тому що показує: український досвід може бути частиною ізраїльського розуміння нової війни.

Фінальний висновок

Інтерв’ю Міхаеля Бродського — це не просто дипломатичний підсумок його місії в Україні. Це фіксація нового етапу відносин між Україною та Ізраїлем.

На цьому етапі вже мало говорити загальними словами про дружбу, підтримку та спільні цінності. Потрібні конкретні рішення: в ППО, дронах, протидроновому захисті, технологіях, відновленні, обміні досвідом та захисті громадян.

Але потрібні і чесні розмови.

Про те, чому Україна чекала від Ізраїлю більше, ніж Ізраїль був готовий дати. Про те, чому Ізраїль повинен уважніше дивитися на український досвід сучасної війни. Про те, як російська пропаганда використовує антисемітизм і конспірологію для руйнування довіри. Про те, чому історична пам’ять залишається частиною політики, навіть коли обидві країни говорять про майбутнє.

Україна та Ізраїль після 2022 і 2023 років стали краще розуміти ціну безпеки. Але саме тому їхні відносини повинні будуватися не на міфах, а на чесності.

Чесність не завжди зручна.

Зате тільки вона дає шанс перетворити складну дружбу на справжнє партнерство.

Відео

рекомендуємо подивитися повністю – https://www.youtube.com/watch?v=Dg-_ZFAE-CI