У Житомирі вшанували пам’ять єврейського героя — захисника України Максима-Вольфа Булигіна: у ліцеї «Ор Авнер» відкрили меморіальну дошку

«Світла пам’ять Максиму Булигіну.
Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.
Барух Даян а-Емет – Благословенний Праведний Суддя«, — від Федерації єврейських громад України.

20 січня 2026 в Житомирі відбувся пам’ятний захід, присвячений відкриттю меморіальної дошки Максиму Булигіну — випускнику приватного ліцею «Ор Авнер!, загиблому 10 червня 2024 року, захищаючи Україну. У церемонії взяли участь батьки, родичі, учні, педагоги та представники єврейської громади міста.

Максим Булигін був військовослужбовцем Збройних сил України, добровольцем, який з перших місяців повномасштабної війни прийняв рішення стати на захист країни. Меморіальна дошка, встановлена на стінах ліцею, де він навчався, стала знаком поваги і вдячності з боку громади та освітнього закладу, а також нагадуванням про ціну, яку Україна платить за свободу і незалежність.

Церемонія пам’яті в школі, де він навчався

Відкриття меморіальної дошки пройшло в стриманій і зосередженій атмосфері. Для ліцею «Ор Авнер» ця подія має особливе значення: Максим був не абстрактним героєм, а учнем цієї школи, випускником, якого тут добре пам’ятали.

Під час заходу прозвучали слова про його життєвий шлях, характер, вибір і мужність. Присутні вшанували пам’ять Максима хвилиною мовчання. Для учнів школи церемонія стала важливим моментом усвідомлення того, що війна — це не далека новина, а реальність, яка стосується їхнього середовища, їхнього міста і їхньої школи.

Офіційна позиція громади

Про подію повідомили і представники єврейської громади України. У опублікованому повідомленні йдеться:

Federation of Jewish Communities of Ukraine:

«🕯 Вшанування пам’яті Героя — Максима Булигіна.

20 січня в приватному ліцеї „Ор Авнер“ міста Житомира відбувся урочистий захід, присвячений відкриттю меморіальної дошки Максиму Булигіну — випускнику ліцею, загиблому 10 червня 2024 року, захищаючи Україну.

У заході взяли участь батьки, учні, педагоги та гості. Присутні вшанували пам’ять Героя, згадали його життєвий шлях, мужність, самопожертву і дорогу, яку він пройшов заради свободи своєї країни. Цей день став нагадуванням про ціну свободи і про тих, хто віддав за неї найдорожче — своє життя.

Світла пам’ять Максиму Булигіну.

Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.

Барух Даян а-Емет — Благословенний Праведний Суддя».

Біографія та особиста історія

Максим Булигін народився і виріс у Житомирі. Він мав громадянство України, а за національністю був українським євреєм — ця інформація вказана в українській Вікіпедії і підтверджується його біографією та участю в житті єврейської громади міста.

Був єдиною дитиною в сім’ї. Ходив у єврейський дитячий садок, згодом, закінчивши хабадський ліцей «Ор Авнер» (де 25 років працювала вчителькою його бабуся), вступив до ПТУ №18, де отримав професію «Кухар-пекар».

Був старанним учнем, співав у хорі, знайшов захоплення на багато років – шахи (ін.дж. нарди). З дитинства був активним членом єврейської громади Житомира. З 2019 по 2021 рік проходив строкову службу в армії України, служив стрільцем. Після демобілізації влаштувався працювати на «Нову пошту», спочатку вантажником, згодом став сканувальником.

24 лютого 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, Макс отримав повістку і відразу став на захист рідної України. Воював у складі різних формувань. Незадовго до загибелі перебував у рядах 117-ї окремої механізованої бригади. Усі 2,5 роки прослужив на сході – Бахмут, Авдіївка, Зайцеве і далі. Кілька разів майже загинув.

У 2024 році Максим переведений в інший батальйон, запропонував стати оператором БПЛА, він освоїв цю спеціальність, і коли пішов на перше бойове завдання, вже не повернувся. Оператор БПЛА Максим-Вольф Булигін героїчно загинув 10 червня 2024 під час виконання бойового завдання по захисту України від російських агресорів у селі Роботине Запорізької області, коли на його позицію окупанти скинули вибухівку.

За рік до загибелі у Максима з’явилася кохана, вони призначили весілля на кінець червня, захисник погодив відпустку, але за два тижні до жаданого дня загинув.

«Бабусин хлопчик»

За офіційними формулюваннями і біографічними довідками залишається особиста сторона життя Максима, про яку говорять його рідні. Бабуся Максима, Тетяна Ліпінська, згадує:

«Він називав себе “бабусиним хлопчиком”».

Ця проста фраза різко контрастує з образом солдата і підкреслює людський вимір його долі. Для сім’ї Максим був не тільки військовослужбовцем і героєм, але й онуком, близькою людиною, з теплою прив’язаністю до рідних.

Служба і загибель

10 червня 2024 року Максим Булигін загинув при виконанні бойового завдання на Запорізькому напрямку. Його загибель стала важким ударом для сім’ї, друзів і громади.

25 червня 2024 після традиційної юдейської церемонії прощання біля синагоги в Житомирі, яку провів рабин Шломо Вільгельм, Максима Булигіна поховали на Смолянському міському військовому кладовищі.

За особисту мужність, проявлену в захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, відзначений — нагороджений Указом Президента України від 27 листопада 2024 № 787, орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

20 червня про загибель Максима Булигіна, на своїй сторінці в мережі Facebook, написав головний рабин Києва і України Моше Асман. Тим же указом Президента № 787, і таку ж нагороду, (посмертно) отримав син самого рабина Моше Асмана — Самборський Матетьягу.

Значення події для громади і міста

Відкриття меморіальної дошки в Житомирі має значення не тільки як локальна подія. Це частина ширшого процесу збереження пам’яті про загиблих захисників України — незалежно від їхнього походження, віросповідання чи національної приналежності.

Історія Максима Булигіна спростовує пропагандистські міфи про нібито «відстороненість» національних меншин від захисту України. Єврейська громада країни з перших днів війни бере участь в обороні — на фронті, у волонтерстві, у гуманітарній допомозі.

Пам’ять як відповідальність

У ліцеї «Ор Авнер» підкреслюють, що меморіальна дошка — це не тільки знак скорботи, але й елемент виховної роботи. Вона буде нагадувати учням про реальні долі випускників школи, про ціну рішень і про те, що свобода не існує сама по собі.

Історія Максима — це історія людини, яка зробила вибір і залишилася йому вірною до кінця. Для його школи, міста і громади цей вибір став частиною загальної пам’яті.

«Пам’ятаємо кожного, хто тримає небо над нами»

«Пам’ятаємо кожного, хто тримає небо над нами» — ця формула, що прозвучала під час церемонії, стала неофіційним підсумком події. Меморіальна дошка на стінах ліцею — це нагадування про конкретне життя, конкретну долю і конкретну втрату.

Максим Булигін назавжди залишиться в пам’яті своєї сім’ї, вчителів, однокласників і громади Житомира. Його ім’я вписане не тільки в шкільні стіни, але й у сучасну історію України — історію, яка пишеться тут і зараз, ціною людських життів. Саме такі історії, за якими стоять реальні люди і реальні втрати, НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency вважають важливим зберігати і розповідати, щоб пам’ять про загиблих захисників не перетворювалася на сухий рядок хроніки.