“Чихуахуа” – не андердог. Як Україна «побила карти» Трампа і до чого тут Ізраїль, США та Іран

1 червня 2025 року Служба безпеки України провела зухвалу операцію «Павутина», у ході якої 117 дешевих FPV-дронів із вантажних контейнерів одночасно вдарили по чотирьох стратегічних авіабазах Росії.

Цей вчинок виявився не менш шоковим для Білого дому, ніж для Кремля.

По-перше, він показав: гігантська система ППО «Золотий купол» США, на яку витрачено близько 175 млрд $, безсила перед дешевими безпілотниками вартістю усього кілька тисяч доларів, запущеними з глибини території противника.

По-друге, сама логіка операції кинула виклик американській гегемонії: Україна, «маленька чихуахуа», дозволила собі завдати шкоди «великому псу» (РФ), не погодивши дій із Вашингтоном.

Саме на цьому контрасті — між «великими» країнами й «маленькими», яким нібито не належить чинити опір — будуються нинішні стосунки Трампа, путина й Сі Цзіньпіна. Між їхніми державами триває пряме суперництво за зони впливу, але на персональному рівні вони «духовно споріднені» гравці: разом підтримують уявлення про «велич», згідно з яким «великим» дозволено все, а «маленькі» мають мовчати. І доки Україна впевнено демонструє, що «маленька» може не лише витримати удар, а й дати відповідь найсильнішому, світ спостерігає, як руйнуються звичні «карти».

Реакція США: коли «великий» відчуває укус «маленького»

Українська операція «Павутина» стала потужним ударом по престижу американської адміністрації. Ледве не одразу ж прозаїчні заголовки медіа замінилися словами «Україна не поінформувала США про удар по РФ».

Для Дональда Трампа атаки українців виглядають провокацією: якщо «великим» (як вважав сам Трамп, до них належать він і США) дозволено завдавати ударів по слабших (наприклад, у бомбардуваннях хуситів у Ємені), то коли «маленька» Україна ранить Росію, це стає «нахабством» і «образою» статусу США як лідера «прогресивного світу».

«Б’ю по „великих“ — значить провокація. Б’ю по „маленьких“ — велич», — у цьому парадоксі й полягає внутрішня логіка Трампа, якому ближче «право сильного», аніж принципи міжнародного права.

Американські ЗМІ в один голос наголошують: «Якщо Україна так вчинила, навіщо тоді США витрачати сотні мільярдів на систему ППО?»

У підсумку Білий дім опинився в незручній ситуації: громадська думка вже не вірила в те, що нескінченні інвестиції в дорогі комплекси гарантують повний захист. Більше того, у Вашингтоні побачили пряму загрозу власним об’єктам: мовляв, якщо Україна може дістатися до стратегічних авіабаз РФ, аналогічні дрони можуть уразити портові термінали США чи важливі військові бази.

Утім, усе зійшлося до внутрішніх розколів. Частина адміністрації виступила за жорсткіші санкції проти Росії та нарощення підтримки Києва, інша ж — закликала переосмислити пріоритети й скоротити витрати на ППО.

НАновості — новини Ізраїлю публікувало матеріали про те, як американські законодавці вже розпочали розслідування ефективності витрат на «Золотий купол». Примітно, що в розпал дискусій навіть з’явилися чутки про можливе обмеження подальших постачань озброєння Києву, аби «не дратувати Москву», що лише підкреслює двозначність ставлення США до «маленької чихуахуа» Україна.

Ізраїльська перспектива: урок для Єрусалима

Для Ізраїлю, чий міф про «непробивне» небо після операцій «Стріла Давида» й «Залізний купол» був майже непорушним, удар українських дронів став нагадуванням, що будь-яка система ППО має слабкі місця. Одразу з’явилися заклики: «Якщо Україна змогла, чому не ми?» І справді, ізраїльські військові аналітики почали вивчати можливості дешевих дронів, здатних подолати складні радіолокаційні перешкоди.

Ізраїль насамперед зацікавлений у двох аспектах:

• Асиметрія витрат. Для України дрон — це інвестиція в кілька тисяч доларів, тоді як Ізраїль вклав мільярди в багаторівневу систему ППО.
• Гнучкість тактики. Український підхід показує, що іноді простіше розгорнути «павутину» з дрібних дронів, ніж спробувати відбити традиційну авіацію.

За тиждень після «Павутини» ЦАХАЛ активізував випробування контрдронових технологій, запросивши в американських партнерів нові радари та засоби електронного придушення. Паралельно в Єрусалимі стартували консультації з українськими інженерами, які поділилися досвідом застосування FPV-дронів у ландшафтах, схожих на палестинські території.

Однак ізраїльтяни усвідомлюють: поруч є не лише «маленькі чихуахуа» на кшталт хуситів чи «Хезболли», а й «великий пес» у вигляді Ірану, озброєного ракетами й турбонаддувними дронами власного виробництва.

Іранський фактор: від «павутини» до власних «карт»

Іран спостерігав за операцією СБУ з подвійним відчуттям. З одного боку, Тегеран прагне продемонструвати свою незалежність у протистоянні зі США, підтримуючи «маленьких» на кшталт Хезболли, яка також використовує недорогі дрони проти ізраїльських позицій. З іншого — Тегеран побачив, що крок України може посилити тиск на самих американців, а отже, послабити їхній вплив у регіоні.

У результаті:

• Іран прискорив розробку керованих дронів Shahed-136, аналогічних тим, якими керувала СБУ, і таємно передав їх союзникам у Лівані та Ємені.
• Керівництво Корпусу стражів ісламської революції (КСІР) недвозначно дало зрозуміти: «Ми готові використовувати асиметричні методи, щоб загострити стосунки Ізраїлю та США».
• У Тегерані зміцнили контакти з Росією та Китаєм для доступу до передових супутникових технологій, що підвищують точність наведення дронів.

«Якщо Україна може показати американцям, що настав день „X“, то ми можемо показати це ж Ізраїлю та США, але на їхньому театрі воєнних дій», — приписують словами одного з генералів КСІР конспірологічні телеграм-канали.

Таким чином, баланс змінюється не лише в Європі, а й на Близькому Сході. Тепер перед Ізраїлем постає пряме питання: як захищатися від дешевих, але точних ударів, коли сусіди вже мають їхні прототипи, адаптовані під складні міські та гористі ландшафти.

Глобальна таблиця: реакція ключових гравців після «Павутини»

Чому «великі» стають вразливими?

1. Переоцінка дорогих систем. Коли інвестиції сягають сотень мільярдів, а результатом стає знищення авіації вартістю 7 млрд $ за оцінками СБУ, це виглядає як «втрата обличчя» для США.
2. Психологічний фактор. Приклад з «чихуахуа» демонструє: найслабший може вразити найсильнішого в найболючіше місце, руйнуючи міфи про «непогрішність» могутніх.
3. Переключення уваги. Поки США та РФ сперечаються про дорогі ракети, Іран і Ізраїль вивчають тактику «дронної війни», готуючись до нових сценаріїв конфронтації.

Підсумки: хто здобуде «лаври» лідера світового спротиву?

Поки Україна доводить, що асиметрія може бути ефективнішою за пряме зіткнення, Ізраїль і Іран вже адаптуються до сучасних реалій. Єрусалим усвідомлює: поразки в повітрі, навіть локальні, можуть мати далекосяжні наслідки на землі. Тому зараз активно створюються альянси та обміни досвідом, щоб ізраїльські інженери могли перейняти український досвід.

Іран, рухаючись іншим шляхом, використовує «ракетний шантаж» і поширення дронів серед своїх союзників, утворюючи «пояс нестабільності» навколо Ізраїлю. У цей же час США опиняються між двох вогнів: підтримують Україну, але побоюються, що логику «маленьких проти «великих»» перенесуть на Близький Схід.

Врешті-решт, НАновості стежить за тим, як ці процеси впливають на долю єврейської держави: чи зможе Ізраїль зберегти технологічну та стратегічну незалежність, коли світ більше не вірить у «непоборність» його ППО? І як відповість Тегеран, якщо «маленька чихуахуа» (Україна) дала урок, який вони готові перейняти, але використати проти Ізраїлю та його союзників?

Зрештою, ми бачимо, що «маленька» Україна вже стала провідником нової ери асиметричних конфліктів, а картографія глобальної влади стрімко переформовується. І в цій грі кожен — від Вашингтона до Тегерана — змушений шукати нові «карти», щоб не опинитися в ролі «маленької чихуахуа» під прицілом дешевих, але смертоносних дронів.