- 5 Грудня, 2025
- 9:33 am
- В світі
Україна — не Ізраїль і не “Палестина”, стверджує журналіст Дмитро Галко. У статті для «НАновини» ми з’ясовуємо, чому порівнювати ці випадки небезпечно і некоректно — і чим саме вони різняться.
Порівняння, які заводять у глухий кут
29 червня 2025 року на українському новинному порталі «Главком» вийшов матеріал журналіста Дмитра Галка, який критикує часті спроби порівнювати війну в Україні з ізраїльським чи “палестинським” кейсами. На його думку, ці паралелі не просто поверхневі, а й принципово хибні.
Журналіст підкреслює: Ізраїль — унікальний випадок, який не має аналогів в історії. А Україна — частина класичної антиколоніальної боротьби, прикладів якої було безліч.
Чому Ізраїль — не приклад для порівняння?
Ізраїльська держава виникла за умов унікальної історичної та релігійної долі єврейського народу. Ізраїль від самого початку будувався як військова фортеця, з високою автономією, ініціативністю і навіть ядерною зброєю. Це сильний регіональний гравець, який не лише захищається, а й активно формує стратегічну архітектуру Близького Сходу.
Україна, навпаки:
- Роззброїлася після розпаду СРСР;
- Не відчувала екзистенційної загрози до 2014 року;
- Спиралася на міжнародні гарантії, зокрема Будапештський меморандум.
Таблиця відмінностей
| Параметр | Ізраїль | Україна | “Палестина” |
|---|---|---|---|
| Історичний контекст | Відродження розсіяної нації | Антиколоніальний рух | Частина арабського світу |
| Військовий статус | Ядерна зброя, оборона, автономія | Мирне існування, роззброєння | Залежність від інших країн |
| Загроза | Тероризм і зовнішня агресія | Спроба повного захоплення | Геополітична боротьба |
| Ідентичність | Єврейська нація | Формувалася історично | Арабська ідентичність |
Чому Україна — не “Палестина”?
Галко зазначає ключову різницю у сприйнятті ворога. Росія не просто претендує на територію, як це часто буває у міжнародних конфліктах. Вона претендує на сам український народ, заперечуючи йому право на існування. Це не боротьба за землю — це спроба знищити ідентичність.
“Палестинське питання” — це націоналізм проти націоналізму: два народи, які претендують на одну землю. Але українці — не “перероблені росіяни”, як намагається довести путінська пропаганда. Українська ідентичність формувалася століттями і на власній землі.
Цитати Дмитра Галка
«Претензії Росії не є територіальними. Вони хочуть володіти цілим народом — або знищити його, якщо він опирається».
«Ізраїль — це регіональний супергравець з високою автономією та ініціативністю».
Нерівні стартові умови
Ізраїль народився в умовах постійної боротьби за існування. Він не роззброювався. Він одразу себе захищав.
Україна прожила 23 мирні роки, не готуючись до агресії. І лише після 2014 року почала відновлювати армію та політичну суб’єктність.
Редакція НАновини – Новини Ізраїлю підкреслює: урівнювання цих випадків і спроби натягнути аналогії грають на руку пропаганді. Вони стирають реальні відмінності, заважають солідарності й підмінюють суть.
Схожість не скасовує відмінностей
Так, Ізраїль і Україна сьогодні знаходяться по один бік барикад — сторони, які захищають право на існування, на свободу і безпеку.
Але це не робить їх аналогічними. Їхній шлях, їхня історія, їхні виклики — різні.
Читайте більше думок і докладних аналізів на порталі НАновини – Новини Ізраїлю, де ми продовжуємо розповідати про те, як переплітаються долі наших народів і як ми можемо підтримувати одне одного.
Повний текст (переклад з української НАновини, збережено орфографію та написання оригіналу):
“Чому Україна — не Ізраїль і не Палестина: головна різниця”
29 червня 2025 року, 16:31
Вчергове натрапив у стрічці на порівняння України з Ізраїлем. Інколи трапляється інше порівняння – з Палестиною.
Вважаю, що обидва порівняння цілком недоречні.
Випадок Ізраїлю – геть унікальний, аналогічного попросту не існує.
Випадок України – типова антиколоніальна боротьба, прикладів якої були сотні.
Араби (перси, мусульмани) не були пригноблювачами євреїв. Вони не колонізували їхні землі. Не нав’язували свою мову та ідентичність. Араби завоювали ці землі у Східної Римської імперії (Візантії). Євреї та самаритяни складали на них національні меншини, більшість населення була православними християнами. На відміну від візантійців, араби дозволили євреям жити в Єрусалимі. І не мали програми їхньої асиміляції.
Але Україна не є Палестиною теж. Бо євреї не вважають палестинців «також євреями», яких чиясь зла воля переробила на палестинців.
Палестинці – частина великого арабського світу, який прокинувся у національному сенсі наприкінці 19 – на початку 20 століття, як і багато інших народів деінде. Вони вважали весь Близький Схід своїм і не хотіли мати там міцних конкурентів, особливо підтримуваних Заходом.
Ізраїль – регіональний супергравець, з ядерною зброєю, високою автономією та ініціативою, активний учасник стратегічної архітектури регіону. Від самого початку Ізраїль є військовою фортецею.
Україна – держава, яка роззброїлася перед своєю колишньою метрополією, не відчувши екзистенціальної загрози. Яка 23 роки прожила здебільшого цілком мирно, не збираючись воювати. Ну, і попри те, що тут були різні держави, український народ (і його прямі предки) завжди був тут.
Здається, різниця очевидна. Порівняння не просто кульгають, вони геть недоречні. Арабо-ізраїльський конфлікт від початку – це конфлікт двох націоналізмів, які претендували на одну територію, і не знайшли спільної мови.
Претензії Росії не є територіальними претензіями, вони претендують на те, щоб володіти цілим народом – або знищити його, якщо він цьому опирається”.