Ізраїльський фільм на Одеському кінофестивалі 2025 – The Property: як пам’ять перемагає війну

Україна живе під ракетами, але не скасовує культуру. На ОМКФ-2025 ізраїльська драма «Власність» нагадує: повернення пам’яті — теж акт спротиву.

Кривава агресія і паралель із сюжетом

Росія веде війну на знищення, і це вже давно не новина, а щоденна реальність. У такій тиші після вибухів особливо чітко чути, про що говорить «Власність»: насильство намагається стерти біографії, але любов і пам’ять повертають їх назад.

Саме так працює паралель. Коли у людей відбирають будинки і майбутнє — в минулому чи сьогодні — вони все одно шукають свої ключі, імена, листи. І знаходять.

ОМКФ-2025: де, коли і навіщо

Дати, місце, девіз

З 24 вересня по 4 жовтня 2025 року фестиваль проходить у Києві. Це 16-й ОМКФ — і, мабуть, найупертіший: війна не стала приводом мовчати.
Гасло «Resilience in Our DNA» («Стійкість у нашій ДНК») — не маркетинг, а настрій виживання в культуру.

Сайт кінофестивалю – https://new.oiff.com.ua/

Тематичні акценти

Фестиваль збирає чотири великі лінії: війна, еміграція, сім’я і пам’ять.
Завдання просте і складне водночас: поговорити без гасел, але прямо.

Війна і еміграція

Кіно фіксує тривогу, переїзди, спробу зібрати життя в чемодан.
Герої шукають новий дім і право на голос.

Сім’я і пам’ять

Тут камери ловлять не тільки обличчя, але й паузи. Пам’ять сидить у паузах, і саме їх режисери не бояться.

«Власність» — ізраїльська драма на ОМКФ-2025

Про що історія на перший погляд

«The Property» («Власність», 2024, Ізраїль / Польща, реж. Дана Модан) починається з трагедії: літня Регіна втрачає сина. Минуло всього два місяці, але вона вирішує вирушити до Польщі разом з онукою Мікою.

На поверхні — цілком раціональна мета: спробувати повернути родове майно, яке під час Другої світової було конфісковано у її сім’ї. Папери, суди, архіви — все це схоже на звичайний юридичний процес.

Особиста таємниця Регіни

Але за цим прихована інша, набагато інтимніша причина. Сімдесят років тому війна вирвала з її життя перше кохання. Людину, яку вона так і не побачила знову. Поїздка стає для Регіни не тільки боротьбою за дім, але й пошуком того самого почуття, яке визначило її юність.

Пошук, який виходить за рамки

Польські вулиці, будинки, кладовища — все нагадує, що минуле не закопане.
Регіна вдивляється не тільки в документи, але й в обличчя перехожих. Кожен незнайомець може виявитися тим самим, кого вона втратила.

Роль онуки

Для Міки ця поїздка — відкриття сімейної історії. Молоде покоління часто знає про минуле лише за уривками розповідей. Тут же вона стає свідком того, як таємниця сім’ї оживає на її очах. Для неї — це урок: пам’ять не можна стерти, навіть якщо десятиліттями намагалися не говорити.

«Ми їдемо за паперами, але насправді — за тим, що не можна потримати руками», — так можна описати суть подорожі героїнь.

Історичний фон

Конфіскації і розірвані життя

Під час Другої світової війни тисячі єврейських сімей у Польщі були позбавлені всього. Будинки переходили до інших власників, майно продавалося або руйнувалося, сім’ї зникали в таборах. Для тих, хто вижив і емігрував, спогади про залишений дім стали частиною особистого болю.

Реституція як травма

Формально йдеться про повернення власності. Але за холодними термінами ховаються дитячі іграшки, старі фотографії, листи, запахи кухні і голоси, яких більше немає. Для Регіни цей процес стає символічним: вона повертає не стільки майно, скільки право на свою історію.

Зв’язок із сучасністю

Саме тому фільм звучить так сильно в Україні. Сьогоднішні біженці і зруйновані міста — це та ж логіка: у людей забирають будинки і минуле. «Власність» показує, що цей біль не зникає, поки її не називають.

Візуальна мова і настрій

Камера як свідок

Дана Модан будує фільм без гучних жестів. Важливіше не великі події, а погляди і паузи. Камера затримується на деталях — старі стіни, вікна, руки героїв. Через такі штрихи глядач розуміє більше, ніж через довгі монологи.

Атмосфера

Сюжет розвивається повільно, але напруга тримається весь час. У фільмі майже немає прямої дії, але є очікування. Глядач чекає разом з Регіною — відповіді, зустрічі, спогаду.

Значення для ізраїльської аудиторії

Для єврейських сімей ця історія не абстрактна. У кожної є своє «майно», втрачене під час Голокосту: дім, земля, фотографії або просто імена. Фільм нагадує, що за сухими цифрами стоять живі долі.

Для Ізраїлю «Власність» — не тільки художня картина. Це спосіб знову і знову повертати тему пам’яті, щоб вона не розчинялася в статистиці.

А для України фільм став символічним діалогом: чужий досвід Голокосту допомагає говорити про нинішню агресію, про зруйновані будинки і сім’ї.

Дана Модан: чому саме її історія

Портрет авторки

Дана Модан — ізраїльська сценаристка і актриса з Тель-Авіва; за серіалами «Любов болить», «Ананда», «Так це» її знають давно. За плечима — нагороди Ізраїльської кіноакадемії.

«Власність» — її дебют у повному метрі. Історія виросла з графічного роману сестри-художниці Руту Модан, а до екрану йшла майже 14 років.

Як вона знімає

Без гасел і укрупнень. Важливо не «що сказати», а «як слухати».
Тому тут так багато пауз і поглядів — кіно довіряє глядачеві.

Основні творці і технічні дані фільму «Власність»

• Режисерка: Дана Модан
• Сценаристи: Дана Модан і її сестра, художниця і авторка оригінального графічного роману, Руту Модан
• Продюсери: Йоханан Кредо і Гай Якоел
• Оператор: Ярон Шарф (Yaron Scharf)
• Монтажер: Ідо Мохрик (Ido Mochrik)
• У головних ролях: Рівка Михаелі, Шарон Стримбан, Урі Хохман, Анджей Севичин і Пьотр Пацек
• Мови оригіналу: іврит, англійська, польська
• Продюсери-співпродюсери: Ітай Циддон, Зеев Фарбман, Ярон Інґер, Нір Почтер, Шалом Айзенбах
• Виконавчі продюсери: Лінор Лаві, Іріт Бен-Єгуда Лазар

Призи і фестивальні досягнення

• Перемога: премія Mickie Moore Award як найкращий фільм, знятий жінкою-режисером, на Toronto Jewish Film Festival 2025 року
• Номінації: фільм був номінований у чотирьох категоріях на ізраїльську національну кіноакадемію Офір
• Фестивальні покази: офіційний відбір на таких престижних майданчиках, як:
  • Minneapolis St. Paul International Film Festival (США)
  • Хайфський міжнародний кінофестиваль (Ізраїль)
  • Vancouver Jewish Film Festival (Канада)
  • New Hampshire Jewish Film Festival (США)
  • Boca Raton International Jewish Film Festival (США)
  • Atlanta Jewish Film Festival (США)
  • Greater Phoenix Jewish Film Festival (США)
  • Chicago Festival of Israeli Cinema (США)
  • Israeli Film Festival of Philadelphia (США)
  • Washington Jewish Film Festival (США)
  • Berlin Jewish Film Festival (Німеччина)
  • Northern Nevada Jewish Film Festival (США)
  • Winnipeg International Jewish Film Festival (Канада)
  • Sao Paulo Jewish Film Festival (Бразилія)
  • Dallas Jewish Film Festival (США)

16-й Одеський міжнародний кінофестиваль: культурна стійкість під обстрілами

Історичний шлях

Одеський міжнародний кінофестиваль вперше відбувся у 2010 році. Відтоді він став одним із найпомітніших культурних брендів України. Червоні доріжки, покази під відкритим небом, приїзди світових кінозірок — все це було візитною карткою перших років.

Тепер формат змінився. Війна зробила неможливим звичний розмах, але фестиваль не зник. У 2025-му проходить вже 16-й ОМКФ, і вперше — не в Одесі, а в Києві. Це вимушений захід заради безпеки, але символіка важлива: фестиваль не здався, а переродився.

Дати і девіз

Фестиваль відбудеться з 24 вересня по 4 жовтня 2025 року. Девіз — «Resilience in Our DNA» («Стійкість у нашій ДНК»). Це слова, які в Україні у 2025-му звучать не як гасло, а як реальність: стійкість вшита в повсякденність.

Тематичне наповнення

У центрі уваги — чотири напрями:

• Війна. Кіно стає свідченням, поки ще тривають бої.
• Еміграція. Мільйони людей переміщуються, і їхній досвід виявляється важливішим за цифри статистики.
• Сім’я. Навіть в умовах катастрофи залишаються особисті стосунки, любов, конфлікти і турбота.
• Пам’ять. Голокост, репресії, втрати — ці сюжети повертаються через покоління і допомагають зрозуміти сьогоднішній день.

Чому саме цей фестиваль зараз важливий

16-й ОМКФ — це доказ того, що культура не вмирає навіть під обстрілами. Для України — спосіб показати світу свою стійкість. Для Ізраїлю — можливість знову проговорити теми Голокосту і втрат у діалозі з українською реальністю.

Теми фестивалю та інші фільми: розширений гід

Фокус на Польщу (пам’ять, ідентичність, ціна вибору)

Ключові картини

• «Санаторій під клепсидрою» (1973, Польща; реж. Войцех Єжи Хас) — сюрреалістична прогулянка по місту-часу; зустріч з минулим як з живим.
• «Страх» (2023, Польща / Німеччина / Швейцарія; реж. Славомир Фабіцький) — дві сестри сперечаються з неминучістю і вчаться любити впритул до смерті.
• «Імаго» (2023, Польща / Нідерланди / Чехія; реж. Ольга Чайдаш) — дорослішання на злеті 1980-х, коли старий світ тріщить, а новий ще не склався.
• «Рік з життя країни» (2024, Польща; реж. Томаш Вольський) — хроніка 1981-го: воєнний стан, абсурд побуту, упертість «Солідарності».
• «Власність» (2024, Ізраїль / Польща; реж. Дана Модан) — реституція як спроба повернути голос.
• «Німі дерева» (2024, Польща / Німеччина / Данія; реж. Агнешка Звефка) — 16-річна курдська героїня дорослішає на кордоні; частина історії — в анімації.
• «Ліс» (2024, Польща / Чехія; реж. Лідія Дуда) — сімейна ідилія в Біловезькій пущі ламається об кризу біженців.
• «Асистент» (2025, Польща / Великобританія; реж. Вільгельм і Анка Саснал) — про межі покірності, коли чужа влада простягає руку.

«Дружнім поглядом» (міграція, пошук дому)

Про що ці фільми

• «Тимчасовий притулок» (2024, Ісландія; реж. Анастасія Бортуалі) — природа непристойно прекрасна, але людині все одно потрібен дім.
• «Віктор» (2024, Данія / Україна / Франція / США; реж. Олів’є Сарбіль) — глухий хлопець з Харкова хоче захищати країну і сперечається з системою.
• «Чим довше ти кровоточиш» (2025, Німеччина / Україна / Великобританія; реж. Юен Водделл) — українці в Берліні живуть війною через екрани і іронію.

«Сімейні цінності: життя» (зв’язки, вибір, гідність)

П’ять історій

• «Літо в грудні» (2024, Іспанія; реж. Кароліна Африка) — річниця смерті батька збирає жінок сім’ї і старі рахунки.
• «Вони стануть попелом» (2024, Іспанія / Швейцарія / Італія; реж. Карлос Маркес-Марсет) — двоє йдуть останню дорогу разом; фільм про гідність.
• «Після вечірки» (2024, Чехія; реж. Войтех Стракатий) — колектори в дверях, дорослішання за розкладом «на вчора».
• «Скажи їй, що я люблю її» (2025, Франція; реж. Романа Борінже) — екранізація сімейної книги, де режисерство — спосіб говорити з травмою.
• «Вісім» (2025, Іспанія; реж. Хуліо Медем) — вісім довгих епізодів, дев’яносто років любові.

«Сімейні цінності: діти» (вразливість, межі, надія)

Шість спостережень

• «Левиця» (2024, Естонія / Німеччина / Латвія; реж. Лійна Тришкіна-Вангатало) — зникнення дочки штовхає матір до краю розуму.
• «Про Луїса» (2024, Німеччина; реж. Лючія К’ярла) — булінг у школі і сім’я, яка вчиться говорити правду.
• «Без інструкцій» (2024, Іспанія; реж. Марина Сересескі) — легке життя закінчується з дитячою коляскою на порозі.
• «Мій незламний» (2024, Франція; реж. Анн-Софі Байї) — мати і дорослий син з інвалідністю шукають нові правила близькості.
• «Після літа» (2025, Іспанія; реж. Йоланда Сентено) — мачуха і страх втратити зв’язок з дитиною.
• «Люкке після пологів» (2025, Швеція; реж. Алексе Ландгрен, Карен Хаугаард) — післяпологова депресія на фермі, де все мало бути просто.

Національний документальний конкурс (Україна)

Що шукають ці фільми

• Свідчення війни і спроби жити «незважаючи».
• Відновлення: міста, люди, довіра.
• Екологія і війна: що залишається з природою.
• Грані героїзму — тихі і гучні.

Колонка «НАновини — Новини Ізраїлю»: коли бойкот не перекриває голос мистецтва

Сьогодні все голосніше звучать кампанії бойкоту — університети скасовують лекції, музеї відмовляються від ізраїльських виставок, активісти вимагають виключити країну з культурної карти. Нам пояснюють це «солідарністю», але ми-то знаємо: йдеться про покарання Ізраїлю за його право захищатися.

Ізраїль веде справедливу війну проти ХАМАС та інших терористів, які ховаються за дітьми, випускають тисячі ракет по наших містах і роблять все, щоб стерти саме право євреїв на життя в своїй землі. У такий момент особливо важливо, що культура не замовкає.

Фільм «Власність», показаний на Одеському міжнародному кінофестивалі, стане не просто художньою подією. Це жест солідарності, який з’єднує Ізраїль і Україну: два народи, які пережили геноцид і продовжують боротися за своє майбутнє.

І якщо хтось мріє заглушити ізраїльський голос бойкотами, то саме такі прем’єри показують: пам’ять, мистецтво і правда сильніші за будь-яку кампанію ненависті.

Це матеріал для єврейської громади в Ізраїлі, для тих, хто читає НАновини — Новини Ізраїлю і звик бачити зв’язки: Ізраїль, Україна, діаспора, громада, Тель-Авів, Єрусалим. У середині тексту важливо повторити без сорому: редакція переконана, що новини Ізраїлю — це не тільки фронт і політика, але й культура, яка повертає сенс.

«Власність» — кіно про те, що у болю є ім’я і адреса. Якщо їх повернути, стає можливою нова життя.
ОМКФ-2025 робить просту річ: дає майданчик, де минуле перестає бути мовчазним, а теперішнє — безсилим.

FAQ

Чому «Власність» звучить так сильно саме зараз?

Тому що її тема — повернення вкраденого минулого — співпала з українською реальністю війни і втрат.

Про що коротко фільм?

Про поїздку Регіни і її онуки до Польщі: юридично — за майном, по суті — за можливістю назвати свою любов і примиритися з минулим.

Хто така Дана Модан?

Ізраїльська сценаристка і актриса з Тель-Авіва; «Власність» — її дебют у повному метрі, вирослий з графічного роману сестри Руту Модан.

Що дивитися на ОМКФ-2025 крім «Власності»?

«Санаторій під клепсидрою», «Рік з життя країни», «Ліс», «Тимчасовий притулок», «Після вечірки», а також український документальний конкурс — вісім фільмів, де війна названа по імені.

🌍 Ця стаття також доступна мовами RU , EN , HE