- 4 Жовтня, 2025
- 2:09 pm
- В світі
Деякі учасники прийшли з прапорами Росії та плакатами, на яких містилися заклики до миру з РФ і Китаєм, а також були зображені матрьошки.
3 жовтня 2025. Російські медіа весь день крутили один і той самий сюжет: «у Берліні та по всій Німеччині — десятки тисяч проти постачань Україні та Ізраїлю, проти американських ракет, за мир і дипломатію». Робили акцент на символіку дати — День німецької єдності, 35-та річниця возз’єднання країни, — і видавали звичайну для німецької політичної культури вуличну демонстрацію за щось епохальне. За словами російських ЗМІ, це «поворот» громадської думки в ФРН і «ознака втоми Європи» від підтримки Києва та Єрусалима. Ми прекрасно розуміємо, навіщо це роздувається в «радість»: така картинка обслуговує внутрішню аудиторію, деморалізує союзників України та Ізраїлю і тисне на бюджетні рішення в столицях ЄС і НАТО.
Про дату
ФРН 3 жовтня відзначає 35-ту річницю об’єднання країни – День німецької єдності, який є національним святом і неробочим днем. 3 жовтня 1990 року п’ять земель колишньої Німецької Демократичної Республіки (НДР) – Бранденбург, Мекленбург – Передня Померанія, Саксонія, Саксонія-Ангальт і Тюрингія – увійшли до складу Федеративної Республіки Німеччини. Основні урочистості за участю керівництва країни проходять цього року в адміністративному центрі землі Саар – Саарбрюккені.
Спочатку свято на честь об’єднання країни планувалося проводити 9 листопада – в день падіння Берлінської стіни. Однак від цієї ідеї було вирішено відмовитися, оскільки дата пов’язана з темним періодом в історії Німеччини: у 1923 році в цей день відбувся “Пивний путч”, спроба державного перевороту, здійснена Адольфом Гітлером і генералом Еріхом Людендорфом, а в ніч на 10 листопада 1938 року в десятках міст Німеччини пройшли єврейські погроми – “Кришталева ніч”. З цієї причини для свята була обрана інша дата – 3 жовтня, пов’язана з фактичним об’єднанням ФРН і НДР у 1990 році.
Матрьошки і “палестинські” прапори
Щоб відокремити факти від «святкового надуву», важливо проговорити кілька речей прямо.
У Німеччині вуличні акції — рутинний, легальний і досить частий інструмент тиску на владу. «Антивоєнні» марші, пацифістські ініціативи, локальні блоки партій — все це звичний ландшафт. І коли російські майданчики будують з цього «радісну Європу проти постачань», вони беруть впізнавані елементи (голуби миру, плакати про дипломатію, палестинські прапори, іноді й російські триколори) і складають їх в зручний, але редукований кадр.
Як подається «масовість» і чому це зручно: цифри, кадри, емоції
У Берліні маршрут був стандартним: Бебельплац в районі Мітте — потім петля по центральних вулицях і повернення до вихідної точки. Поліція, як зазвичай, дає одну оцінку (близько 7–7,5 тисяч), організатори — вищу (10–20 тисяч).
На південному заході країни, в Штутгарті, на Шлоссплац, проходила паралельна акція; там прихильники «Союзу Сари Вагенкнехт — за розум і справедливість» (BSW) активно ділилися в соцмережах «п’ятнадцятьма тисячами і фантастичною атмосферою». Для вітчизняного читача Німеччини ця арифметика знайома: поліція завжди обережніша, організатори — завжди щедріші. Для російських ЗМІ ж такий розрив — золота жила. Можна брати максимум, приправляти словом «десятки тисяч» і подавати як «сигнал».
Друга зручна деталь — візуальний ряд. Голуби миру на блакитних полотнищах; плакати: «дипломатія замість зброї», «ні мілітаризації»; вимоги «не розміщувати американські ракети». Все це красиво лягає в емоційний кадр, який легко ретранслювати в стрічках. Якщо десь на краю колони миготить російський триколор або з’являється картонна матрьошка — кадр стає «ідеальним»: миротворчий голуб і «символи традиційної Росії» поруч. З такого міксу і будується «радість» російських новинних стрічок: «дивіться, Європа прозріла».
Але реальність багатошарова. У колонах йшли найрізноманітніші люди і групи: класичні пацифісти, блоки BSW, точки присутності соціал-демократів, пропалестинські активісти. Порядок денний у них перетинається лише частково. Для одних «мир» — це переговори при збереженні допомоги нападеній стороні. Для інших — «мир» як припинення постачань зброї сьогодні, навіть якщо це б’є по обороноздатності України та Ізраїлю. Для третіх — «мир» як зручна ширма для антиамериканської і проросійської риторики. В одній картинці все це не розрізняється — і саме тому картинка так улюблена пропагандою.
Що саме роздувається «до радості»: наративи, які вигідні Москві
Перший наратив: «Європа втомилася і розвертається».
Будь-яка мирна акція миттєво маркується як «масовий протест проти допомоги Києву та Ізраїлю». З неї вирізають нюанс, що Німеччина — це не тільки вулиця, але й Бундестаг, коаліції, комітети, оборонні плани і довгі бюрократичні процедури. Вулиця формує фон, але рішення приймаються не на площі. Російська «радість» робить вигляд, ніби фон — вже рішення.
Другий наратив: «НАТО — джерело ескалації».
Слоган «ні розміщенню американських ракет» упаковується в тезу «Німеччина проти НАТО». Хоча навіть всередині лівих і пацифістських груп розкид думок великий: від повної відмови від будь-якої військової інфраструктури до досить прагматичного визнання ролі США в європейській безпеці. Але цей спектр у російських сюжетах не живе — там потрібен простий кадр: «Німеччина каже НАТО “ні”».
Третій наратив: «Санкції провалилися, пора миритися».
Заклик «зняти санкції» (одна з улюблених точок BSW) транслюється як «раціональний голос Європи». Не додається, що зняття санкцій винагороджує порушника, підвищує його ресурс і знижує ціну агресії. У «радісній» конструкції це ніколи не звучить: занадто багато логіки, мало зручної емоції.
Четвертий наратив: «Розділення світу за націями і прапорами».
Пропалестинські блоки і російські прапори поруч в одному репортажі створюють ілюзію єдиного фронту проти «Заходу». У реальній Німеччині ці потоки часто сусідять лише фізично; їхні політичні цілі і цінності можуть різнитися кардинально. Але в пропагандистській логіці будь-які сусідні кадри «склеюються» до потрібного образу — і цим пояснюється «радість»: будується ілюзія великої, різнокольорової, але єдиної натовпу, яка «говорить одне і те ж».
Чому це важливо Ізраїлю та Україні (і що робити медіа)
Для України подібні «радісні» репортажі з Москви використовуються як інструмент тиску на європейську волю до допомоги. Чим голосніше «Європа втомилася», тим простіше в парламентських дебатах у будь-якій столиці ЄС загравати тему бюджетної економії, а в кулуарних переговорах — торгуватися за «мирні ініціативи» без безпеки. Для Ізраїлю це ризик подвійний: у порядок денний таких ходів все частіше вбудовані вимоги ембарго на постачання озброєнь Ізраїлю. Саме тому наші аудиторії в Ізраїлі та в українських діаспорах уважно стежать не за емоцією кадру, а за реальними наслідками — голосуваннями, бюджетними рядками, контрактами по лінії НАТО і двосторонніми угодами.
Що робити медіа, якщо не хочеться грати фоном чужого наративу? По-перше, розмічати кадри: де пацифізм, де партійний PR, де прямий геополітичний тролінг. По-друге, розводити рівні: вулиця — це фон, уряд і парламент — це рішення. По-третє, поважати факти: давати обидві оцінки чисельності, вказувати маршрут, називати організаторів, не змішувати різні події (наприклад, плутати вересневі марші з жовтневими). Це не вбиває емоцію, це повертає читачеві дорослу оптику.
Чому ми «знаємо, навіщо» це робиться — і говоримо про це прямо
Тому що це повторюваний патерн. Кожного разу, коли на вулиці європейських столиць виходить різношерстний натовп «за мир», російські канали перетворюють це в однозначну історію «Європа проти постачань».
Цифри беруться по верхньому краю, сусідні плакати склеюються в єдиний меседж, а складні питання — хто платить за безпеку, що таке «мир» для нападеної країни, де межа між деескалацією і капітуляцією — випадають з кадру. В результаті всередині Росії формується «радісна» картинка: «підтримка Україні/Ізраїлю ось-ось впаде». Ззовні — це інструмент тиску на політиків, яким завтра затверджувати бюджети і пакети допомоги.
Ми це називаємо своїми іменами не для того, щоб принизити чиюсь щиру антивоєнну позицію. Навпаки: зріла пацифістська аргументація тримається на чесному визнанні ризиків, на повазі до фактів і на ясності термінів. «Мир будь-якою ціною» — це не мир. Це пауза, ціну якої платить жертва агресії.
Підсумок НАновини: за словами російських ЗМІ, 3 жовтня Німеччина «масово виступила проти постачань Україні та Ізраїлю».
На практиці — це серія мирних демонстрацій з різношерстним порядком денним, звичних для німецького політичного календаря. «Радість» у російських стрічках пояснюється: вона підживлює наратив «Європа втомилася», покликана тиснути на союзників і розмивати підтримку Києва та Єрусалима. Наше завдання — повертати нюанси, називати організаторів і вимоги, не плутати події і пам’ятати: рішення приймаються не на площі, а в парламентах і кабінетах, де рахують не лозунги, а ризики і голоси.
