Європа і тіні ненависті: чому антисемітизм повертається і до чого тут Росія та ХАМАС

Війна знову змінює обличчя Європи — і не лише на фронтах. Там, де звучали гасла толерантності та прав людини, все голосніше чути шепіт старої ненависті. Антисемітизм — давній вірус континенту — знову прокидається, піднімаючись з підземних шарів історії на вулиці Берліна, Парижа та Брюсселя.

Масові мітинги, підпали синагог, напади на євреїв — все це вже не кадри з архівів 1930-х, а хроніка європейських новин 2025 року.

Але причини того, що відбувається, набагато складніші, ніж просто політична суперечка про війну Ізраїлю з ХАМАС. Це відображення глобального зсуву — того, як Росія, Іран та їхні ідеологічні партнери використовують антиизраїльську та антизахідну риторику, щоб підпалити Європу зсередини.

Коли антисемітизм знову став “модним”

За останні місяці рівень антисемітських інцидентів у Європі зріс у рази.

У Франції — напади на єврейські школи та кладовища.
У Німеччині — погрози на адресу рабинів та ізраїльських студентів.
У Великій Британії поліція фіксує зростання злочинів на ґрунті ненависті більш ніж на 500%.

Але небезпека не лише в цифрах.

Йдеться про нову форму старого зла — антисемітизм під маскою політичного активізму.

Сьогодні ненависть часто видають за «боротьбу з імперіалізмом» або «солідарність з пригнобленими».
Вчора це називалося фашизмом, сьогодні — “антиколоніалізмом”.
Суть не змінилася.

Багато експертів зазначають: антисемітизм сьогодні не завжди виражається саме в образах.

Він може ховатися за гаслами, за “боротьбою за свободу Палестини”, за штучними наративами, які впроваджуються через соцмережі та пропаганду.

Саме в цьому — головна небезпека нової хвилі.

Росія і ХАМАС — різні фронти однієї ідеології

В українському контексті порівняння Росії і ХАМАСу звучить особливо точно.

Обидві структури діють за одним принципом: терор як аргумент.

Путінська армія руйнує міста України під гаслом «звільнення», так само як ХАМАС вбиває мирних жителів Ізраїлю, прикриваючись «боротьбою за справедливість».

Ця паралель не випадкова.

Росія системно вибудовує ідеологічні та інформаційні зв’язки з антизахідними силами на Близькому Сході.

Москва виправдовує терор ХАМАС як “реакцію на ізраїльську агресію”, а та, у свою чергу, називає війну Росії проти України “боротьбою з нацизмом”.

Фактично — це спільна мова авторитарних режимів та екстремістських рухів: все дозволено, якщо можна назвати це “опором”.

Антисемітизм як інструмент Кремля

Кремль не винайшов ненависть — він навчився її монетизувати.

Російські медіаструктури роками створювали псевдоаналіз, де Ізраїль і “єврейський вплив” подавалися як причина світової несправедливості.

Така ж логіка використовується проти України: “маріонетки Заходу”, “пособники НАТО”, “жертви єврейського капіталу”.

По суті, це не просто антисемітизм, а геополітична технологія.

Вона працює на емоціях, на страхах, на відчутті “вкраденої ідентичності”.

Точно так само діють і радикальні ісламістські пропагандисти, вербуючи послідовників під гаслом боротьби “з колонізаторами”.

Ці два потоки — російський імперіалізм і близькосхідний фанатизм — зливаються в одному: в ненависті до Заходу, євреїв і демократії.

Європа, що втратила імунітет

Багато європейських суспільств виявилися не готовими до цієї нової форми старої зарази.

Після десятиліть миру і благополуччя в них ослаб контроль над мовою ненависті.

Свобода слова часто стає прикриттям для руйнівних наративів.

Соціальні мережі переповнені “антиімперіалістичними” блогами, де Ізраїль називають «окупантом», а Росію — «борцем із Заходом».

Сотні таких сторінок працюють на одних і тих же серверах, часто фінансуються з Москви або Тегерана.

Так антисемітизм знову входить у мейнстрім — не через гасла “бий євреїв”, а через слова “підтримаймо Палестину”.

Це робить його особливо небезпечним: людина може бути жертвою пропаганди, не усвідомлюючи, що повторює мову тих, хто виправдовує терор.

Палестинський наратив як дзеркало російської агресії

Коли ХАМАС виправдовує напади на Ізраїль гаслами “боротьби з окупацією”, у цих фразах легко впізнати лексику Кремля: “денацифікація”, “звільнення”, “історичні території”.

В обох випадках насильство виправдовується “вищою метою”.

Авторитарні пропагандисти навчилися використовувати слова “свобода” і “справедливість” як димову завісу.

Так само Росія виправдовує вбивства українців, як ХАМАС — ізраїльтян.

Різниця лише в масштабі: методи однакові, аудиторії різні.

Про це все частіше говорять і в Ізраїлі, і в Україні: терор, де б він не відбувався, завжди живиться безкарністю.

Ідеологія ненависті і західна втома

Сучасна Європа втомилася від війни.

Але втома — ідеальний ґрунт для маніпуляції.

Коли люди перестають розрізняти відтінки, гасло “за мир” може обернутися виправданням терору.

В університетах Європи проходять мітинги “на підтримку Палестини”, де звучать заклики “очистити землю від сіонізму”.

У цих фразах немає нічого гуманістичного — це мова ненависті, тільки в новій обгортці.

Так антисемітизм знову стає прийнятним — якщо він прихований під маскою “справедливості”.

Україна, Ізраїль і моральний зв’язок

Україна та Ізраїль опинилися по один бік реальності, де терор — це ідеологія, а правда вимагає сили.

Для Києва очевидно: коли Захід не реагує на одні прояви терору, він провокує інші.

Неназване зло росте швидше, ніж визнане.

Україна не випадково підтримує Ізраїль у його боротьбі з ХАМАС.

Обидві країни — мішені пропагандистських атак, дезінформації та міжнародного тиску.

Для обох слово “самооборона” стало не просто юридичним терміном, а питанням виживання.

Як Кремль грає на антисемітських настроях

Росія активно впроваджує антисемітські та антиизраїльські наративи в західні медіа.

Під виглядом “альтернативних точок зору” в мережі поширюються тексти про «єврейські еліти», «сіоністський контроль» і «світову змову».

Ці ж тези звучали і в 1930-х — тільки тепер замість газет їх тиражують анонімні телеграм-канали.

Нерідко антисемітизм стає “побічним продуктом” проросійської пропаганди.

Ті, хто виправдовує війну проти України, часто використовують ті ж риторичні конструкції, що й антисеміти: пошук ворога, теорія змов, культ “приниженої держави”.

Чому це важливо зараз

Тому що історія знову стукає в двері Європи.

Антисемітизм — це не просто проблема євреїв. Це лакмус стану суспільства.

Коли ненависть до євреїв стає нормою, значить, руйнуються основи демократії.

Сьогоднішні крики на площах “від моря до ріки” — це не гасло свободи, а попередження.

І якщо Європа не зробить висновки зараз, завтра ця хвиля захлисне її саму.

Що може зупинити нову хвилю ненависті

1. Жорстка реакція влади.
Держави повинні кваліфікувати антисемітизм як загрозу національній безпеці, а не просто як злочин на ґрунті ненависті.

2. Відповідальні медіа.
ЗМІ зобов’язані перестати прирівнювати агресора і жертву.
Терористичні організації не можуть бути “рівноправною стороною конфлікту”.

3. Освіта і пам’ять.
Європа не має права забувати, куди вже приводило мовчання перед обличчям антисемітизму.
Кожен новий випадок повинен розглядатися як тривожний сигнал, а не як “ексцес натовпу”.

4. Солідарність країн, які знають ціну терору.
Україна та Ізраїль повинні залишатися союзниками — не лише в політиці, але й у сенсах.
Їхній досвід опору терору — це не два окремі сюжети, а одна лінія оборони цивілізованого світу.

Підсумок

Європа знову опинилася на перехресті.

З одного боку — втома, цинізм, фальшивий нейтралітет.
З іншого — ясність: терор не можна врівноважувати, його потрібно зупиняти.

Росія і ХАМАС — два прояви однієї хвороби, яка живиться безкарністю і страхом.

І поки в Європі шукають виправдання тим, хто стріляє в дітей, ненависть продовжує змінювати прапори, але не суть.

Мир почнеться там, де перестануть виправдовувати зло — під будь-якими гаслами.

І якщо Європа хоче залишитися Європою, їй доведеться згадати, чому вона клялася: ніколи більше.