25 січня 2026 Володимиру Зеленському 48 років. День народження Президента країни, яка вже четвертий рік платить за свободу кров’ю.

Ми не знаємо, чи запитує він себе іноді: «Навіщо я взагалі туди вліз?» — Сьогодні Володимиру Зеленському 48 років. День народження Президента країни, яка вже четвертий рік платить за свободу кров’ю.

У «минулому житті» він був успішною і відбутою людиною.
Кар’єра, визнання, гроші, свобода вибору. Життя, в якому завжди був вихід.

У політику він прийшов не з безвиході.
Цей вибір був зроблений добровільно — ще в мирний час.
І тоді ніхто не знав, чим саме він обернеться.

Сьогодні це вже інша реальність.
Вибір, зроблений у мирному житті, доводиться нести в умовах війни за країну.
Відповідальність перестала бути абстрактною і стала щоденною — за фронт, за людей, за майбутнє, яке не можна відкласти «на потім».

Ми не знаємо, чи задає він собі іноді питання:
«Навіщо я взагалі туди вліз?»
Чи шкодує. Чи сумнівається.
Цього ми не знаємо — і, можливо, ніколи не дізнаємося.

Але ми знаємо інше.

На початку війни, коли від нього чекали втечі, тиші або формальної присутності, він залишився.
Не як образ. Не як лозунг.
А як людина, яка фізично не пішла в найкритичніший момент.

Тоді він став уособленням мужності українського народу.
І це не залишилося тільки в минулому.
Протягом всієї війни — і зараз — ця роль нікуди не зникла.

Так, він об’їздив півсвіту.
Так, він постійно літав, говорив, переконував, тиснув, просив і вимагав.
У перші місяці війни це було частиною виживання країни — щоб Україну не «перегорнули», не залишили одну, не списали як черговий конфлікт.

І до війни, і під час війни його постійно критикують — за «помилки», за рішення, за те, що можна було зробити інакше.
Ціна цих рішень — величезна, і саме тому критика звучить голосно.
Але майже завжди вона йде з безпечної позиції — від тих, кому не доводилося приймати рішення в тій же точці тиску.

Легко міркувати про те, як «потрібно було правильно».
Легко говорити, що «можна було краще».
Але чи хотіли б ці люди опинитися в тій точці, де немає правильних рішень — є тільки погані і ще гірші?

Усі «краще» і «правильніше» часто існують лише в області альтернативної фантастики.
У реальності немає кнопки «переграти».
Є тільки те, як є — і відповідальність за це «як є».

Сьогодні тиск не менший, ніж на початку війни.
Просто він інший.
Це тиск очікувань — всередині країни і за її межами.
Тиск рішень, за які потім платять живі люди.
Тиск війни, яка триває довше, ніж хтось хотів визнавати.

Кожне слово — під мікроскопом.
Кожен крок — між фронтом, союзниками і реальністю.
Відповідальність — без паузи і без права на перепочинок.

Він не став ідеальним лідером.
Він став реальним — у ситуації, де ідеальних рішень не існує.

Ця війна не про одну людину.
Але лідерство має значення. І витримувати цей час — теж вибір.

З днем народження, пане Президенте.
Україна стоїть. І це — факт.

НАновини‼️:- новини Ізраїлю