Олімпіада-2026, шолом пам’яті та межі нейтралітету — гідний вчинок українського атлета і ганебне рішення МОК

“Спорт не означає безпам’ятство, а олімпійський рух має допомагати зупиняти війни, а не підігравати агресору”: Зеленський відреагував на дискваліфікацію Гераскевича

Він підкреслив, що шолом Гераскевича – це знак поваги і пам’яті, а не політична акція, і нагадав, що саме рф системно порушує олімпійські принципи, починаючи війни під час Олімпіад.

За словами президента, за час повномасштабної війни росія вбила 660 українських спортсменів і тренерів, тоді як на Олімпіаді продовжують виступати російські атлети під “нейтральним” прапором.

“Пишаємося Владиславом і його вчинком. Мати сміливість – це більше, ніж мати медалі”, – підкреслив Зеленський

Українського скелетоніста Владислав Гераскевич зняли зі старту зимових Ігор у день гонки — через відмову замінити «шолом пам’яті» з портретами загиблих на війні українських спортсменів.

Офіційне повідомлення про дискваліфікацію 12 лютого 2026 поширила Міжнародна федерація бобслею і скелетону (IBSF).
Змагання проходять у рамках Зимові Олімпійські ігри 2026, а рішення прозвучало на трасі в Кортина-д’Ампеццо — приблизно за годину з невеликим до попередніх заїздів.

Гераскевич був прапороносцем збірної України на церемонії відкриття.
Тепер він заявляє, що подасть апеляцію в CAS.

За що заборонили «шолом пам’яті» і що пропонували натомість

Сама історія почалася не на старті, а раніше — на тренуваннях.
Гераскевич вийшов на лід у шоломі, де розміщені портрети понад двадцяти українських атлетів, убитих під час війни.

Після цього, за його словами, він отримав попередження від Міжнародний олімпійський комітет (МОК): така символіка розглядається як порушення правил про «самовираження» і політичні послання на екіпіровці.

Український олімпійський комітет, як повідомлялося, просив дозволити виступ у цьому шоломі.
Відповідь була негативною.

Компроміс, який пропонували, виглядав формально: чорна пов’язка або стрічка замість візуального ряду на шоломі.
Спортсмен відмовився — і саме це, за версією МОК/організаторів, стало точкою неповернення.

Окрема деталь, яку важливо розуміти: у позиції МОК звучало, що шолом як об’єкт пам’яті «не забороняють назавжди».
Його, як стверджується, готові були допустити до показу після фінішу — наприклад, у мікст-зоні при спілкуванні з пресою.

Що каже МОК і чому побоюються «ефекту доміно»

Аргумент міжнародних спортивних структур зводиться до одного: Олімпіада має залишатися простором, де не відкривають «вітрину конфліктів».

Джерела, близькі до обговорення, пояснюють це прагматикою: конфліктів у світі багато, і якщо кожен учасник почне виражати скорботу або політичну позицію через екіпіровку, змагання швидко перетворяться на безкінечну суперечку про те, чий біль «допустиміший».

При цьому у цієї логіки є слабке місце — непослідовність.

МОК нагадують, що на Зимові Олімпійські ігри 2022 Гераскевич після фінального заїзду піднімав плакат «Ні війні в Україні», і тоді це трактували як заклик до миру, а не як порушення правил.
Зараз же, по суті, суперечка йде про те, де проходить межа між «мирним закликом» і «недопустимим посланням», якщо мова не про лозунг, а про пам’ять.

Підтримка Зеленського і український контраргумент

Президент Володимир Зеленський публічно підтримав спортсмена і назвав «шолом пам’яті» не політичною акцією, а правдою, яку не можна оголосити незручною.

Київ наполягає: тут немає агітації.
Є траур і фіксація втрат, які війна вже принесла українському спорту.

Зеленський також нагадав цифру, яка звучить як окремий вирок: за час повномасштабної війни, за його словами, росія вбила 660 українських спортсменів і тренерів.
І на цьому тлі участь російських атлетів під «нейтральним» статусом виглядає для України як моральна асиметрія, яку спорт воліє не помічати.

Гераскевич після рішення говорив про «ціну гідності».
Якщо перекладати це з емоційного на юридичний мову: він вважає, що не порушив правила і має право виступати саме так, як виходив на тренування.

Підтримка прийшла і від інших спортсменів, зокрема від Ольга Харлан.
Для української аудиторії це стало не історією про екіпіровку, а історією про право на голос.

І ось тут, в Ізраїлі, тема читається особливо гостро: суперечка про пам’ять, заборони на символіку і «нейтралітет будь-якою ціною» неминуче впирається в питання — чи можна вимагати тиші там, де люди ховають своїх.
Про це ж, по суті, і пишуть НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency, коли йдеться про війну і публічну пам’ять.

Що далі і чому це не закінчиться одним стартлистом

З практичної сторони найближчий крок — апеляція в CAS.
Якщо її приймуть до розгляду швидко, це може вплинути хоча б на формулювання і майбутню практику: що вважається «політикою», а що — «пам’яттю».

Але навіть якщо рішення не зміниться, прецедент вже стався.

Міжнародні федерації отримують сигнал: простіше забороняти будь-який ризик інтерпретації, ніж розбиратися в контексті.
Українські спортсмени отримують інший сигнал: говорити про війну на найбільшій спортивній сцені їм пропонують «після фінішу», у відведеному місці, у відведений час — і бажано без зображень і імен.

Олімпійський нейтралітет знову виявився не нейтралітетом, а механізмом відсікання тем, які заважають рівній картинці.

І саме тому фраза «спорт не означає безпам’ятство» в цій історії звучить не як лозунг.
Скоріше як контрольне питання — кому і де дозволяють пам’ятати вголос.