- 17 Лютого, 2026
- 7:01 pm
- В світі
24 лютого повномасштабна війна Росії проти України перетне рубіж п’ятого року. Конфлікт все менше нагадує маневрену кампанію і все більше — виснажливе змагання на витривалість. Хто швидше адаптується. У кого більше резервів — людських, технологічних, економічних. І хто довше витримає тиск.
Таку логіку розвитку війни у 2026 році аналізує американський військовий експерт Майкл Кофман в статті для Foreign Affairs 16 лютого 2026. Дослідник Фонду Карнегі за міжнародний мир розглядає стратегію Москви і Києва без емоційних оцінок — як протистояння ресурсів і управлінських рішень.
Стратегії сторін: ставка на виснаження
Україна: зробити війну занадто дорогою
За оцінкою Кофмана, Київ будує стратегію навколо ідеї максимального здорожчання війни для Кремля. Йдеться не лише про лінію фронту. Україна одночасно прагне обмежити власні територіальні втрати, наростити російські втрати до рівня, який буде важко компенсувати, і бити по економічних вразливостях — передусім по енергетиці.
Логіка проста: якщо фінансова і військова ціна стане неприйнятною, Москві доведеться коригувати переговорні позиції.
У цьому контексті особливе значення набувають удари по інфраструктурі, операції проти російського «тіньового флоту», а також дії в Чорному морі. Морський і повітряний театри у 2025 році стали майданчиком для демонстрації нових форм тиску.
Росія: тиск на фронті і розрахунок на втому
Москва діє інакше. Ставка робиться на постійний фронтовий натиск, поступове «прогризання» оборони малими штурмовими групами і удари по українській інфраструктурі. Кремль розраховував, що військовий тиск підірве стійкість оборони, а дипломатична втома ослабить західну підтримку Києва.
Однак, за словами Кофмана, жодна з цих ставок не принесла стратегічного перелому. Просування залишається повільним і вкрай затратним. До кінця 2025 року безповоротні втрати почали перевищувати щомісячний набір новобранців.
Це не означає, що у Москви закінчуються ресурси. Але при збереженні поточного рівня втрат інтенсивність наступу у 2026 році може бути знижена, або кількість активних напрямків буде скорочено.
Фронт без прориву: наступ без перемоги
Російська армія: просування без стратегічного результату
Російські війська продовжують тиск по всій лінії зіткнення. Тактичні адаптації — використання малих груп, обхідні маневри, поступове виснаження оборони — дають локальні територіальні результати.
Однак стратегічного перелому немає.
Вартість кожного кілометра залишається високою. Політична мета — змусити Київ капітулювати або змінити курс — не наближається. Територіальні здобутки не трансформуються в дипломатичну перевагу.
Україна: оборона без поразки
З українського боку ситуація також далека від тріумфу. Контрнаступальні епізоди, включаючи операції в районі Куп’янська, демонструють гнучкість тактики і активне використання технологій.
Безпілотні системи частково компенсують нестачу особового складу. Але війна дронів не скасовує потреби в людях. Підрозділи втомлюються. Ротація на складних ділянках фронту ускладнена. Спеціалістів з БПЛА заповнювати складніше — їх підготовка вимагає часу і ресурсів.
Крім того, залишаються управлінські виклики: формування нових частин при дефіциті офіцерів і техніки, а також жорстка політика утримання позицій, яка іноді створює ризики оточення.
Як підкреслює НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency, у 2026 році ключовим завданням Києва стане не лише утримання лінії фронту, але й стабілізація кадрового ресурсу армії, без чого навіть технологічна перевага не дає стійкого ефекту.
2026 рік: де можливий перелом
Кофман вказує, що перелом можливий лише за умови, що Україна зможе розширити контроль за межами безпосередньої лінії фронту і повернути перевагу в сфері дальніх ударів дронами. Зараз Росія домінує на дистанції понад 30 кілометрів, що створює асиметрію.
Додатковим фактором залишається залежність від західної підтримки — розвіддані, технології, озброєння. Одночасно вимагається посилення економічного тиску на Москву.
З російського боку політичні розрахунки на ослаблення США і Європи поки не виправдалися. Формат допомоги адаптований, європейські країни взяли на себе більшу частку фінансування.
Війна входить у фазу, де навіть невеликі зміни здатні викликати ланцюгову реакцію. Обмеження в доступі до супутникового зв’язку вже впливають на тактичне управління і застосування безпілотників.
Головне питання залишається незмінним: що виявиться стійкішим — російський наступ чи українська оборона.
За оцінкою Кофмана, Україна втомлена, але не зламана. А у Кремля зберігається структурна проблема — невідповідність між військовими можливостями і політичними цілями.
2026 рік не обіцяє швидкого завершення конфлікту. Скоріше він стане перевіркою того, чиї ресурси — матеріальні, технологічні і моральні — виявляться більш довговічними.
