Брехня, народжена в Москві: як СРСР створив антиізраїльські наративи, які живуть досі

Антиізраїльська риторика XXI століття багато в чому спирається на конструкції, сформовані в радянський період. Йдеться не про стихійні лозунги або спонтанну вуличну повістку, а про системну інформаційну кампанію, розроблену спецслужбами СРСР і вбудовану в міжнародні інститути, академічне середовище та медіа.

Ключові поняття — «апартеїд», «колоніалізм», «визвольний рух» — отримали сучасний зміст саме в рамках радянської стратегії. Для Ізраїлю, Близького Сходу та єврейської діаспори це не історичний епізод, а фактор, що впливає на політику досі.

Від дипломатичного визнання до ідеологічної конфронтації

Як Москва змінила курс щодо Ізраїлю

У 1948 році Радянський Союз одним із перших визнав Державу Ізраїль. У Кремлі розраховували, що соціалістичні елементи в ізраїльській моделі — кібуци, колективні господарства, профспілкова структура — створять передумови для стратегічного зближення.

Однак уже в 1950-х роках стало зрозуміло, що Ізраїль орієнтується на західний блок. Підтримка США під час Корейської війни, участь у Суецькій кампанії 1956 року і особливо поразка арабських армій, озброєних радянською технікою, у Шестиденній війні 1967 року стали для Москви геополітичним ударом.

Після 1967 року Ізраїль остаточно був кваліфікований як «форпост Заходу». З цього моменту інформаційна війна стала частиною зовнішньої політики СРСР на Близькому Сході.

Операція «ЗІГ» і переписування ідентичності

Кампанія дезінформації 1967–1988 років

В архівах і свідченнях перебіжчиків фігурує операція «ЗІГ» — довгострокова програма КДБ, спрямована на формування нової інтерпретації близькосхідного конфлікту.

Її завданням було витіснення єврейського історичного зв’язку з землею Ізраїлю і одночасне просування політизованої “палестинської ідентичності” в міжнародному дискурсі.

До 1948 року термін «палестинець» застосовувався переважно до єврейського населення регіону та його інституцій — від преси до культурних організацій. У радянській стратегії цей термін отримав нове ідеологічне наповнення.

Всередині самого СРСР антисемітизм вже існував в інституційній формі. Експорт антиізраїльської риторики в арабський світ дозволяв Москві консолідувати союзників і одночасно послаблювати вплив США в регіоні.

Роль ООП і радянських кураторів

“Організація визволення Палестини” була створена в 1964 році за активної участі радянської сторони. За даними ряду дослідників, проект статуту і кадровий склад координувалися через Москву.

У ранній редакції документа акцент робився не на формуванні держави поруч з Ізраїлем, а на ліквідації самого єврейського держави.

У радянських архівах фігурують відомості про контакти керівництва ООП з представниками спецслужб Східного блоку. Ясир Арафат і Махмуд Аббас проходили навчання в СРСР; останній захистив дисертацію в Москві.

Кампанія супроводжувалася масовим поширенням антисемітської літератури і візуальної пропаганди на Близькому Сході. Формувався образ Ізраїлю як “агресивного колоніального проекту”.

Наратив «апартеїду» і міжнародні майданчики

Резолюція ООН 3379 як кульмінація кампанії

У 1975 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 3379, яка проголосила, що «сіонізм є формою расизму». Документ був скасований лише в 1991 році, однак інформаційний ефект виявився довготривалим.

Радянська дипломатія активно просувала тезу про «сіонізм як расизм», використовуючи майданчик ООН для інституціоналізації цієї формули.

Саме в цей період в міжнародний обіг увійшли порівняння зірки Давида зі свастикою і паралелі між Ізраїлем і режимом апартеїду в Південній Африці.

Як зазначали перебіжчики з радянського блоку, подібні формули розглядалися не як емоційна реакція, а як інструмент довгострокової ідеологічної мобілізації.

У середині цієї дискусії важливо зазначити: аналіз подібних процесів регулярно публікує і НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency, розглядаючи їх не як теорію змови, а як елемент історично зафіксованої інформаційної політики.

Підтримка збройних структур і подвійна риторика

Радянський Союз обмежувався не тільки інформаційною кампанією. “Палестинські” збройні угруповання проходили підготовку в країнах Східної Європи, отримували фінансування і логістичну підтримку.

Одночасно на міжнародних форумах просувалася помірна дипломатична риторика. Така стратегія дозволяла поєднувати публічні заяви про «мир» з підтримкою силових дій на регіональному рівні.

Подібна подвійність — м’яка мова англійською мовою і радикальна повістка всередині регіону — стала стійкою частиною близькосхідного політичного ландшафту.

Сучасні продовження старої моделі

Після розпаду СРСР інфраструктура дезінформації не зникла повністю. Вона трансформувалася, перейшовши в сферу академічних дискусій, неурядових організацій і глобальних медіа.

Фінансування університетських програм, підтримка дослідницьких центрів і активна медійна присутність окремих близькосхідних держав створюють умови для подальшого поширення антиізраїльських концептів.

Лозунги «від ріки до моря» або звинувачення Ізраїлю в «апартеїді» відтворюють термінологію, розроблену десятиліття тому.

Для ізраїльської аудиторії це не тільки історичний спір. Це питання міжнародної легітимності, дипломатичних позицій і безпеки.

СРСР припинив існування в 1991 році.

Однак створені ним інформаційні конструкції продовжують впливати на глобальний дискурс про Близький Схід, формуючи сприйняття конфлікту в університетах, медіа і міжнародних організаціях.