- 4 Лютого, 2026
- 6:13 pm
- В світі
Є відчуття, що Сполучені Штати знову і знову виглядають як країна, яка кидає тих, кому вчора роздавала обіцянки. Мова саме про сприйняття — зовнішнє, глобальне. І воно сьогодні працює проти США не менше, ніж реальні рішення.
Автор — Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської Бізнес-Школи.
Оригінальний пост опублікований 4 лютого 2026 року у Facebook.
Історія курдів — майже підручник з розчарування. Народ, до якого звертаються, коли потрібно зробити найважчу і брудну роботу. Стримати ІДІЛ — потрібні курди. Похитнути режим Асада — знову курди. Обіцянки, політичні сигнали, надії. А потім — порожнеча. Формально завжди знаходяться виправдання: Туреччина, баланс інтересів, складний регіон. Але з боку це виглядає просто: пообіцяли і відмовилися.
Схожа логіка спрацювала і в Ірані. Молоді люди, які виходили на вулиці, захоплювали адміністративні будівлі, ризикували життям, робили це не у вакуумі. Їм прямо говорили про підтримку, підштовхували не відступати. Підсумок відомий: протест утоплений у крові, тисячі зламаних доль. Ціна цього «відходу» для США ще не раз відгукнеться — і морально, і політично.
Венесуела — окремий кейс, але з тим самим присмаком. Опозиція, у якої був шанс перезапустити країну, виявилася розмінною монетою. Обраний Вашингтоном шлях навряд чи приведе до стабільності. Скоріше — до нової хвилі насильства, причому не тільки локального. У таких сценаріях кров часто проливається і далеко за межами регіону, включаючи життя американських солдатів.
Приклад України настільки очевидний, що не потребує детального переказу. Він вже став частиною колективної пам’яті — і у Східній Європі, і в Ізраїлі, і за океаном.
На цьому тлі особливо показово, як тема довіри до США все частіше обговорюється в ізраїльському та регіональному контексті. У тому числі на аналітичних майданчиках на кшталт НАновини — Новини про Ізраїль та Україну | Nikk.Agency, де розмова про союзників давно перестала бути абстрактною і перетворилася на практичне питання безпеки.
Навіть в Азії логіка та ж. Китай навряд чи піде на пряму війну за Тайвань. Його стратегія — повільне удушення, тиск, розкол, класична гра в го. І тут багато хто переконаний: США знову будуть обіцяти багато, але в вирішальний момент побояться ескалації та шантажу. Відступ обійдеться дорого — і економічно, і геополітично.
Сценарій розпаду росії теж не виглядає втішним. Північ і Далекий Схід — зона життєвих інтересів США. Але якщо туди активно зайде Китай, Вашингтон, ймовірніше за все, віддасть перевагу відступу, переклавши тягар проблем на Японію та Канаду. Так вже бувало.
Особливе місце в цьому ланцюжку — Ізраїль. Усередині країни досі сильні проамериканські настрої. Здається, що підтримка США була завжди: діаспора, цінності, спільна риторика. Але варто відкрити історію ізраїльсько-американських відносин — і ілюзія швидко розсіюється. Там занадто багато епізодів, які в Ізраїлі пам’ятають як холодний розрахунок і відмову в критичний момент.
Мова не про антиамериканізм. В історії США були різні періоди, різні адміністрації, різні підходи. І при демократів, і при республіканців. Але поточний етап все чіткіше показує: сьогодні Вашингтон не союзник у класичному сенсі. Це партнер по угоді, де умови можуть змінитися в будь-який момент.
І тут ключове питання навіть не в цінностях, а в інтересах. Зрада союзників або тих, хто повірив обіцянкам, часто суперечить не тільки декларованим принципам США, але й їх власним довгостроковим вигодам. Однак верх знову і знову беруть короткострокові транзакції.
Фінальний висновок простий і неприємний. Якщо ваші інтереси постійно вступають у конфлікт з вашими цінностями, можливо, проблема не в цінностях. Можливо, варто уважно переглянути самі інтереси — і запитати себе, куди вони насправді ведуть.
