- 3 Лютого, 2026
- 2:28 pm
- Україна
Війна на виснаження, масовані ракетні удари, холодна зима, перебої з електрикою та опаленням, економічний тиск — усе це мало, за розрахунком Москви, підірвати українське суспільство. Логіка була простою і добре знайомою: посилити страждання мирного населення, спровокувати втому, розколоти суспільство і змусити владу шукати «мир будь-якою ціною».
Однак свіжі дані соціології показують протилежний результат. Стратегія тиску не лише не призвела до капітуляційних настроїв, але й не викликала помітного зсуву громадської думки в бік поступок.
Результати всеукраїнського опитування, проведеного наприкінці січня 2026 року, фіксують стійку картину. Протягом 23-29 січня 2026 Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки, де, серед іншого, були питання, пов’язані з війною та миром.
Основні результати
52% респондентів категорично відкидають пропозицію передати під контроль Росії весь Донбас в обмін на гарантії безпеки, ще близько 40% допускають розгляд такого варіанту лише як вкрай важкого і вимушеного компромісу. Порівняно з серединою січня статистично значущих змін не зафіксовано.
При цьому лише 20% українців очікують, що війна може завершитися в найближчі тижні або хоча б у першій половині 2026 року. Більшість респондентів або прогнозують пізніші терміни, або вагаються з відповіддю.
На цьому тлі 65% опитаних прямо заявляють, що готові терпіти війну стільки, скільки буде необхідно. Цей показник залишається стабільним з осені 2025 року і практично не змінюється, незважаючи на удари по енергетиці, холод і економічний тиск.
Абсолютна більшість респондентів чітко розуміють мету російських атак. 88% вважають, що ударами по енергетичній інфраструктурі Росія намагається залишити людей без світла і тепла, щоб примусити країну до капітуляції. Лише 3% дотримуються версії про «удари у відповідь», і ще 3% вважають, що атаки нібито спрямовані виключно по військових об’єктах.
На цьому тлі 90% українців вважають, що Україна повинна завдавати ударів по території Росії, причому структура цієї підтримки змінилася. 80% опитаних вважають, що такі удари можуть стосуватися не лише військової інфраструктури, але й інших об’єктів. Це відображає не сплеск радикальних настроїв, а реакцію на системний характер терору проти цивільної інфраструктури.
Незважаючи на затяжну війну, суспільство зберігає довгостроковий горизонт. 66% українців очікують, що через десять років Україна буде процвітаючою країною — членом Європейського союзу, що навіть вище показників кінця 2025 року, коли так вважали 64% респондентів.
Готовність терпіти війну: стійкість без ілюзій
Ключовий висновок дослідження полягає не стільки в абсолютних цифрах, скільки в їх динаміці. Готовність суспільства продовжувати опір не є емоційним сплеском або реакцією на окремі події. Це стійка установка, яка зберігається місяцями.
У вересні 2025 року 62% респондентів заявляли, що готові терпіти війну стільки, скільки потрібно. У грудні показник залишився тим самим. Січень 2026 року лише підтвердив цей тренд. Навіть масштабні удари по енергетиці і важка зима не призвели до перелому суспільних настроїв.
Важливо зазначити й інший момент. Одночасно з цим знижується частка тих, хто очікує швидкого закінчення війни. Восени 2025 року близько третини українців вважали, що війна може завершитися до середини 2026 року. У грудні таких було вже 26%. До кінця січня — лише 20%. Це означає зростання реалізму, а не втоми.
Регіональна картина: консолідація без «слабких ланок»
Соціологія не підтверджує популярні тези про те, що окремі регіони «втомилися» сильніше за інші або готові до поступок.
Готовність терпіти війну фіксується по всій країні. У Києві таку відповідь дали 72% респондентів. На Заході України — 66%. У Центрі та на Півночі (без столиці) — 64%. На Півдні — також 64%. Навіть на Сході, який традиційно вважається найбільш уразливим з точки зору суспільних настроїв, показник становить 58%.
Ці дані особливо важливі на тлі інтенсивних обстрілів саме східних і південних регіонів. Незважаючи на це, громадська думка не демонструє зсуву в бік капітуляційних сценаріїв.
Ціна втоми: що саме важко людям
Респондентам, які не обрали варіант «терпіти стільки, скільки потрібно», ставили додаткове відкрите питання про причини. Відповіді дозволяють краще зрозуміти структуру втоми.
На першому місці — загибель військових і мирних жителів, страх за життя і здоров’я близьких. Цю причину назвали 29% опитаних з цієї групи. Далі йдуть обстріли і руйнування інфраструктури — 17%, економічні труднощі — 17%, перебої з електрикою та опаленням — 15%, психологічне виснаження — 10%.
При цьому при перерахунку на все доросле населення України з’ясовується принципово важлива деталь: лише близько 5% громадян пов’язують свою неготовність терпіти війну безпосередньо з проблемами світла і тепла. Тобто енергетичний терор не став масовим фактором зміни громадської позиції.
Донбас в обмін на гарантії: межі допустимого компромісу
Питання передачі всього Донбасу під контроль Росії в обмін на гарантії безпеки від США і Європи залишається одним з найбільш чутливих. Однак і тут громадська думка демонструє стійкість.
52% респондентів вважають такий сценарій абсолютно неприйнятним. Близько 40% допускають його розгляд, але підкреслюють, що це був би вкрай болісний і вимушений компроміс. Ще 7–8% вагалися з відповіддю.
Додатковий соціологічний експеримент з використанням методу «задуманого знайомого» показав практично ідентичні результати. Це означає, що фактор соціальної бажаності не спотворює картину, а відповіді респондентів достатньо щирі.
Обстріли енергетики і досвід переїздів
Окремий блок дослідження був присвячений наслідкам ударів по енергетичній інфраструктурі і реальному досвіду переїздів.
З осені 2025 року 9% українців мали досвід тимчасового переїзду через проблеми з опаленням або електрикою. З них 66% переїжджали в інший населений пункт всередині країни, 31% — в інше житло в тому ж населеному пункті, і лише 3% — за кордон.
При цьому 6% з цих 9% вже повернулися додому. Частка тих, хто виїхав і не повернувся, залишається мінімальною. Навіть у Києві цей показник становить близько 3% і частіше за все пов’язаний зі зміною житла всередині міста, а не з відмовою від життя в країні.
Удари по території Росії: еволюція позиції
Підтримка ударів по території Росії залишається надзвичайно високою. 90% респондентів вважають такі удари необхідними.
При цьому помітна еволюція позиції. Якщо у 2023 році значна частина говорила виключно про військові об’єкти, то на початок 2026 року 80% вважають допустимими удари і по інших об’єктах, включаючи енергетичну інфраструктуру. Близько чверті респондентів допускають удари навіть по об’єктах, пов’язаних із забезпеченням життєдіяльності населення Росії.
Ця динаміка відображає не зростання агресії, а адаптацію суспільної свідомості до реальності затяжної війни і асиметричного терору.
Горизонт майбутнього: оптимізм всупереч війні
На тлі важкої зими і триваючих бойових дій 66% українців зберігають оптимізм і вважають, що через десять років Україна буде процвітаючою державою і членом ЄС. Песимістично налаштовані близько 22%.
Цей показник практично не змінився порівняно з кінцем 2025 року. Це говорить про довгострокову установку суспільства не лише на виживання, але й на відновлення і розвиток після війни.
Висновок
Зима 2025–2026 років стала серйозним випробуванням для країни. Але соціологія фіксує: вона не стала переломною.
У цьому контексті важливо підкреслити, що НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency протягом усього періоду повномасштабної війни послідовно фіксують не окремі емоційні сплески, а саме стійкі тенденції суспільних настроїв в Україні. Соціологічні дані, подібні до цього опитування, дозволяють вийти за рамки гучних заяв і побачити реальну динаміку — без ілюзій, без спрощень і без очікувань «швидкого перелому». Саме тому цифри і їх стабільність мають значення не лише як внутрішня українська статистика, але й як орієнтир для всіх, хто продовжує будувати свої політичні і дипломатичні розрахунки навколо цієї війни.
Суспільство не пішло в апатію, не прийняло логіку поступок і не підтримало сценарії капітуляції. Більшість українців готові до довгої війни, не вірять у «швидкий мир» і розглядають поступки території як неприйнятну ціну.
Це не емоційна реакція і не пропагандистський ефект. Це стійка суспільна позиція, зафіксована цифрами, динамікою і регіональним зрізом.
Методика опитування
Методом телефонних інтерв’ю (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів і подальшим статистичним зважуванням) у всіх регіонах України (підконтрольна Уряду України територія) було опитано 1003 респондентів. Опитування проводилося з дорослими (віком 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, контрольованій Урядом України. У вибірку не включалися жителі територій, які тимчасово не контролюються владою України (в той же час частина респондентів – це ВПО, які переїхали з окупованих територій), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.
Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з ймовірністю 0,95 і з урахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 4,1%. В той же час для питання про ставлення до передачі Донбасу під контроль Росії в обмін на гарантії безпеки проводився експеримент, де половині респондентів (тобто близько 500) ставилося звичайне пряме питання (наскільки це прийнятно для респондента), а в іншій половині – методом «задуманого знайомого». Тому для цього питання похибка не перевищує 5,8%.
В умовах війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Фактори, які можуть впливати на якість результатів в умовах воєнного часу, наводилися раніше КМІС.
