- 3 Січня, 2026
- 12:37 pm
- Ізраїль, Україна
Душа сьогодні дійсно розділена.
Між лютим 2022-го і жовтнем 2023-го.
Між двома війнами, які почалися по-різному, але занадто швидко стали частиною однієї загальної біографії.
Бути патріотом одразу двох країн у 2026 році — це вже не про гасла і прапори. Це про внутрішню чесність. Про здатність дивитися в дзеркало і визнавати: ми зіткнулися з однією і тією ж екзистенційною загрозою, але відповіли на неї по-різному. І саме в цих відмінностях — найболючіші і найцінніші уроки.
Все починалося з єдності.
Лютий 2022-го став для України моментом майже неможливого політичного дива. Внутрішні конфлікти ніби заморозили. Вчорашні опоненти тиснули один одному руки. Опозиція вбудовувалася в систему. Світ побачив країну з єдиним центром рішень і спільною метою — вижити.
В Ізраїлі 7 жовтня відбулося в іншій точці координат. Це був пік найглибшого суспільного розколу за всю історію держави. Політична війна всередині країни не припинилася ні на хвилину — навіть тоді, коли перші ракети летіли на південь.
Біньямін Нетаньягу так і не став для суспільства символом нації, яким Володимир Зеленський став для українців у перші години вторгнення.
І все ж ізраїльтяни пішли на війну.
Не за лідера — всупереч хаосу.
Тим самим довівши, що нація може виявитися зрілішою і сильнішою за власне керівництво.
Але саме тут проявляється ключова відмінність у тому, що прийнято називати соціальним контрактом.
В Ізраїлі цей контракт — буквальний. Він просякнутий кров’ю не метафорично, а фізично. Коли країна ховає сина колишнього начальника Генштабу Гаді Айзенкота, загиблого в Газі, суспільство здригається — і згуртовується. Тому що тут діти міністрів, мільярдерів, генералів і заклятих опозиціонерів служать у бойових частинах нарівні з усіма.
Це і є відчуття спільної долі.
Воно дає моральне право вимагати жертв від кожного — без винятків.
В Україні, при всій неймовірній хоробрості мільйонів, ця логіка так і не стала тотальною. Поки одні роками не виходять з окопів, інші — ті, кого прийнято називати «елітою» — знаходять способи перечекати війну за кордоном або через потрібні зв’язки. Скандали з гучними прізвищами б’ють по національному духу не слабше ворожих ракет.
Без відчуття абсолютної справедливості — де син депутата і син звичайного робітника стоять в одній черзі — віра в перемогу починає повільно вигоряти зсередини.
Різниця помітна і в тому, як суспільства звертаються з правдою.
Україна в 2022 році зробила ставку на «наркотик надії». Обіцянки швидких термінів допомогли уникнути паніки, але стали довгостроковою пасткою. Коли війна виявилася довгою і виснажливою, ейфорія змінилася суспільним виснаженням.
Ізраїль живе в іншій парадигмі — жорсткого військового реалізму. Тут не обіцяють швидких перемог. Армійські спікери говорять сухо, іноді лякаюче. Суспільство звикло до марафону, тому що розуміє: правда, якою б жорсткою вона не була, зміцнює краще будь-якого міфу.
Особливо показове ставлення до помилок.
В Україні питання про провали перших днів роками відкладалися «до перемоги». Влада вибудувала інформаційний купол, під яким розслідування в’язли і зникали.
В Ізраїлі все почалося інакше. Вимога знайти винних у катастрофі 7 жовтня виникла в перший же день. Керівники армії і спецслужб прямо сказали: «Ми не впоралися». Політики намагалися уникнути відповідальності — і зіткнулися з жорстким опором суспільства.
Тут не чекають закінчення війни, щоб поставити питання. Тому що підзвітність тут і зараз вважається частиною національної безпеки.
Дивлячись сьогодні на обидві свої Батьківщини, видно: Україна в 2022 році пережила болісне народження нової нації — через єдність і самопожертву.
Ізраїль же проходить найжорсткіше випробування на міцність того, що будувалося десятиліттями.
І головний висновок з цього порівняння вкрай простий і незручний.
Війна не може бути ширмою для корупції.
Війна не може бути виправданням політичного виживання.
Україні сьогодні життєво необхідно більше жорсткості до влади і реальної рівності перед законом війни.
А Ізраїлю — того морального імпульсу і суспільного натхнення, яке одного разу змусило весь світ повірити в неможливе.
У нас обох немає запасної країни.
А значить, немає і права програти битву за право бути собою — про що ми і говоримо на НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency.
