Дональд Трамп пишається “перемир’ям” між Ізраїлем та ХАМАС — і вже пробує застосувати той самий сценарій до війни Росії проти України. Але, як 21 жовтня 2025 зазначає українська аналітик (укр) Марія Золкіна, “мир по-трамповськи” — це не дипломатія, а імітація миру.
«Головне для Трампа — оголосити тишу, а не домогтися її дотримання», — пише Золкіна 21 жовтня 2025.
Її аналіз показує: угода, яка принесла Ізраїлю тимчасове затишшя, в українському контексті приречена на провал.
За матеріалами Марії Золкіної, керівника напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»
Коли “тиша” стає “самоціллю”
На думку Марії Золкіної, нова домовленість у Газі стала підручником для розуміння того, як Дональд Трамп бачить завершення війн. Головне для нього — не опрацювання деталей, а сам факт підписання документа про “мир”.
«Американська адміністрація в такій логіці не зобов’язана аналізувати баланс сил або реальні інтереси сторін. Головне — отримати формальну згоду на припинення вогню, нехай навіть нав’язану силою або тиском», — пише Золкіна.
Саме так, за її словами, було у випадку з Ізраїлем та ХАМАС.
Обидві сторони з різних причин були готові призупинити бойові дії: Ізраїль — заради тимчасової стабілізації, ХАМАС — заради відновлення своїх позицій.
«До “миротворчості” Трампа спроби побачити щось спільне між війною Ізраїлю та ХАМАС і російсько-українською війною були, по суті, позбавлені сенсу. Однак нещодавня угода про припинення бойових дій у Секторі Газа прямо і хрестоматійно відображає бачення самого Трампа — яким чином такі домовленості можуть виглядати, на чому вони повинні будуватися і як їх слід організувати», — пише Золкіна.
Коли “тиша” стає самоціллю
На думку Марії Золкіної, головне в підході Трампа — домогтися принципової згоди сторін на припинення війни або бойових дій, не вникаючи в причини та інтереси.
«Цьому не передує і не повинен передувати, з точки зору американської адміністрації, жодний аналіз взаємних інтересів і балансу сил. Тому для Трампа не принципово, чи погодяться сторони з припиненням вогню тому, що це в їхніх інтересах, чи тому, що Трамп змусить ці сторони, або одну з них, припинити вогонь — завдяки використанню інструментів впливу, якими володіє Америка під його керівництвом», — зазначає Золкіна.
У випадку Ізраїлю та ХАМАС, додає вона, примус був «відносно м’яким», а ключем до згоди сторін стала їхня власна зацікавленість, нехай і з різних причин, завершити активну фазу війни.
Формальний мир без гарантій
«Після припинення вогню, точніше — після згоди обох сторін припинити вогонь, починається розмова про якісь деталі. Але дуже важливо, що ці деталі — про те, яким чином режим тиші буде підтримуватися, чи будуть санкції за його порушення, чи буде відновлення і на чому будуть будуватися відносини між воюючими сторонами — все це може бути частиною дорожньої карти, але зовсім не обов’язково. Це другорядно», — пояснює Золкіна.
За її словами, у трамповському підході акцент робиться на проголошенні режиму тиші, а не на його дотриманні.
«Механізми будуть мати розмиті формулювання, без жодних чітких алгоритмів. Дональда Трампа не цікавить, чи буде режим припинення вогню стійким».
Політика замість права
«Зрозуміло, що коли ти зосереджений на самому проголошенні припинення вогню, а гарантії дотримання цього режиму тиші не є для тебе центральним елементом плану, модель фіксації такої домовленості між сторонами теж буде максимально політичною, а не юридичною.
Тобто достатньо принципової політичної декларації, політичної домовленості або плану на папері, але без статусу міжнародного договору, без юридично зобов’язуючого елемента», — пише Золкіна.
Так і сталося в Газі. Ізраїль і ХАМАС не підписали між собою мирного міжнародного договору.
«Між ними була підписана домовленість, яка називалася “Імплементація кроків щодо реалізації мирного плану президента Дональда Трампа для всеосяжного завершення війни в Газі”. Ці кроки отримали внутрішню політичну легітимність в Ізраїлі завдяки голосуванню членів уряду на підтримку такої домовленості».
Помпезна церемонія за участю лідерів США, Катару, Туреччини та Єгипту, за словами Золкіної, була лише «підписанням Декларації на підтримку цієї домовленості про припинення війни».
Україна не вписується в схему
На думку автора, саме таку ж схему Трамп намагається застосувати і до війни Росії проти України.
«Згода, неважливо де — Донбас, Запоріжжя, адже хіба це повинно заважати великій і прекрасній угоді про завершення війни?» — іронізує Золкіна.
Щоб домогтися такої згоди сторін, продовжує вона, «продовжуються загравання з Росією (її, на думку американців, потрібно вмовити, а не примусити) і новий, нехай і більш м’який, тиск на Україну».
Ця логіка, підкреслює аналітик, не сприймає закликів визначити гарантії або хоча б запевнення в безпеці, адже «це другорядно».
Але саме тут схема руйнується:
«У випадку України і Росії схема Трампа розсипається вже на пункті першому — принципової згоди Росії на завершення війни немає. І це стало зрозуміло вже самому Трампу».
Чому “мир по-Трампу” приречений
«Росії потрібна політична капітуляція України — в питаннях статусу територій, контролю над Донбасом, обмежень по чисельності та озброєнню армії, не кажучи вже про оборонні альянси або російську мову», — зазначає Золкіна.
Таку ціну за ефемерну згоду Росії на нібито режим тиші вона вважає «занадто високою і невиправданою для України».
«Ізраїль, до речі, погодився — без юридичних зобов’язань, нагадаю — майже на все, чому так довго і наполегливо чинив опір: на виведення військ з Гази, на видачу ув’язнених і затриманих, на управління Газою палестинцями. Росія навіть близько не йде на поступки. Та й навіщо: США і не намагаються на неї тиснути, хоча б так умовно м’яко, як це було з Ізраїлем», — підкреслює вона.
Хто така Марія Золкіна
Марія Золкіна — українська політолог і аналітик, керівник напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» у Фонді «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва».
Вона займається питаннями національної безпеки, європейської інтеграції, міжнародних відносин і війни Росії проти України.
З 2022 року є запрошеним дослідником у London School of Economics, де вивчає зміни в системах безпеки Східної Європи після вторгнення РФ.
Регулярно виступає на BBC, DW, «Новое время», «Українська правда» та інших міжнародних платформах.
Підсумок
На думку Золкіної, “мир по-трамповськи” може спрацювати там, де обидві сторони готові на поступки, але у випадку України він перетворюється на пастку.
«Натхненний своєю перемогою в переговорах по Сектору Газа, Трамп сліпо намагається застосувати той самий підхід до Росії та України. Але схожість війн на цьому закінчується — як і перспективи американського президента домогтися такої ж гучної перемоги, якщо стратегія не буде адаптована до контексту і гравців».
Оригінал Марії Золкіної в ФБ тут (укр)
