- 9 Січня, 2026
- 1:08 pm
- Близький Схід
Антиурядові протести в Ірані набирають масштаб і виходять за рамки звичних спалахів невдоволення. Мова вже йде не про точкові виступи, а про системну кризу довіри до Ісламської Республіки, з якою духовенство стикається вперше за багато років у такій гострій формі.
Демонстрації, що почалися в Тегеран, за короткий час охопили усі 31 провінцію країни. За своєю динамікою вони відрізняються від заворушень після загибелі Махси Аміни: нинішні протести менш символічні, але значно більш соціально та економічно мотивовані.
Хто виходить на вулиці і чому
Якщо раніше ключову роль у протестах грали жінки та молодь, то зараз основними учасниками стали молоді чоловіки. Їхні вимоги безпосередньо пов’язані з економічним колапсом: знецінення доходів, безробіття, зростання цін і відсутність перспектив.
За даними Human Rights Activists News Agency, за час останніх заворушень загинули 34 протестувальники і 4 співробітники сил безпеки, близько 2200 осіб заарештовано. Ці цифри відображають не тільки жорсткість придушення, але й масштаб розчарування, в тому числі всередині шиїтської громади — традиційної соціальної опори режиму.
Інтернет, вигнання і втрачений контроль
У четвер влада відключила інтернет — крок, який в Ірані давно став маркером серйозності ситуації. Це збіглося з публічними закликами до протестів з боку Реза Пахлаві, сина останнього шаха Ірану.
Експерт Інституту Близького Сходу Middle East Institute Алекс Ватанка підкреслює: падіння стосується не тільки курсу ріала. Під загрозою знаходиться сама довіра до держави, і відновити її економічними заходами вже неможливо.
Ідеологія більше не працює
Майже половина населення Ірану — це молодь, яка виросла вже після революції 1979 року. Для цього покоління революційні гасла втратили сенс. Колишні чиновники з реформістського табору відкрито визнають: ідеологічна основа Ісламської Республіки більше не мобілізує і не переконує.
Хіджаб, раніше сприймався як невід’ємна частина суспільного порядку, тепер дотримується вибірково. Все більше жінок демонстративно відмовляються від нього, перетворюючи повсякденну поведінку в форму тихого протесту.
Зовнішня політика як подразник
На мітингах все частіше звучать гасла проти підтримки Тегераном збройних угруповань за межами країни. Для протестувальників це пряме свідчення викривлених пріоритетів: ресурси йдуть на зовнішні конфлікти, тоді як всередині країни накопичуються економічні та соціальні проблеми.
Цей зсув особливо болісний для духовенства, оскільки підриває наратив про «зовнішніх ворогів» як виправдання внутрішніх позбавлень.
Режим на межі, але не на грані краху
За оцінкою Ватанки, клерикальна система Ірану наблизилася до межі своєї стратегії — поєднання репресій і обмежених поступок. Простір для маневру скорочується, однак автоматичного падіння режиму це не гарантує.
Верховний лідер Алі Хаменеї переживає один з найскладніших періодів свого правління. Його багаторічний курс — ставка на регіональні альянси і ядерну програму — сьогодні піддається одночасному внутрішньому і зовнішньому тиску.
Ослаблення позицій Ірану в регіоні, в тому числі через удари Ізраїлю по його союзниках, посилює нервозність всередині еліт. При цьому іранське суспільство розколоте: частина побоюється іноземного втручання, інша вважає, що момент для змін близький.
Точка невизначеності
Іран опинився в вузлі перехресних криз — економічної, кліматичної, соціальної та політичної. Запас міцності режиму ще не вичерпаний, але колишні механізми контролю дають все більше збоїв.
Питання сьогодні звучить не як «чи почнуться зміни», а як якою ціною режим спробує їх відкласти — і чи зможе він утриматися в умовах, коли легітимність підточується не гаслами опозиції, а повсякденною реальністю мільйонів громадян. Саме в цьому контексті ситуацію оцінюють НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency.
