- 27 Січня, 2026
- 4:34 pm
- Україна
27 січня 2026 року, в Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, в Бабин Яр (Київ, Україна) відбулася церемонія вшанування пам’яті жертв нацистського геноциду. У заході взяли участь Президент України Володимир Зеленський, представники української влади, рабини міст України, посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський, дипломати та представники міжнародних організацій.
Пам’ять, яка не повинна ставати формальністю
Головний рабин України Моше Асман після церемонії опублікував письмове звернення, в якому розповів про події цього дня в Бабиному Яру.
«Сьогодні, 27 січня, в Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, ми разом з Президентом України Володимиром Зеленським, головою Офісу Президента Кирилом Будановим, міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою, рабинами міст України, дипломатами та іншими державними представниками вшанували пам’ять жертв Голокосту в Бабиному Яру».
За його словами, Бабин Яр залишається одним з найтрагічніших символів Голокосту:
«Це місце стало символом неймовірної, нелюдської жорстокості та великої трагедії для всього єврейського народу».
Слова Президента України, що прозвучали в Бабиному Яру
Окремо Моше Азман підкреслив ключову думку, озвучену Президентом України під час церемонії:
«У своїй промові Президент України підкреслив, що байдужість і безкарність щодо зла є буквально “добривом” для його поширення».
Ця думка, як підкреслюється в тексті, безпосередньо пов’язана з сьогоднішньою реальністю:
«У наші дні — в умовах важкої війни в Україні та страшних подій в Ізраїлі — це особливо актуально».
Історичний урок, звернений до сьогодення
На офіційному ресурсі Президента України підкреслюється, що пам’ять про Голокост — це не тільки данина минулому, але й попередження майбутньому:
«Якщо ми не будемо згадувати жертв Голокосту, у фашизму з’являється можливість знову переродитися і воювати проти людства».
Президент України окремо зазначив:
«Це чіткий урок історії: коли ненависть проти одного народу не зупиняється, іншим не можна залишатися байдужими і стояти осторонь».
За його словами, агресія і презирство до людського життя не можуть ставати нормою:
«Агресія і зневага до життя людей і цілих народів ніколи не повинні брати верх».
Бабин Яр і відповідальність перед майбутніми поколіннями
Президент України нагадав, що Бабин Яр — це місце масового знищення людей, де були вбиті і замучені понад сто тисяч осіб, а мільйони стали жертвами нацистського режиму по всьому світу.
«Якщо ми не будемо збиратися, не будемо згадувати жертв, перш за все жертв єврейського народу під час Голокосту, жертв Бабиного Яру — якщо ми цього не будемо робити, то у фашизму з’являється можливість народитися знову, переродитися в тій чи іншій державі і воювати проти людства. Проти найголовнішого — проти життя».
Глава держави підкреслив, що пам’ять про загиблих — це сигнал наступним поколінням, щоб трагедія не повторилася.
Особисте і релігійне звернення
На завершення свого звернення Моше Азман написав:
«Нехай пам’ять про понад шість мільйонів сердець євреїв, знищених у Голокості, буде благословенною і вічною».
«Я молюся за душі загиблих і знаю — світло завжди перемагає темряву».
Міжнародний контекст
У церемонії взяли участь понад п’ятдесят представників іноземних дипломатичних місій та міжнародних організацій. Володимир Зеленський подякував дипломатам та їхнім країнам за підтримку України та за спільне збереження історичної пам’яті.
27 січня 1945 року були звільнені останні в’язні нацистського концтабору Аушвіц-Біркенау. У 2005 році Генеральна Асамблея ООН встановила цю дату як Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту — як нагадування про трагедію, яка не повинна повторитися.
Редакція НАновини: чи достатньо ми робимо, щоб історія не повторювалася?
27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
Дата, яка щороку повертає нас до слів «Ніколи більше». Але чи достатньо сьогодні просто вимовляти їх вголос?
У світі, де знову йдуть війни — в Європі та на Близькому Сході, — ми схиляємо голови перед пам’яттю мільйонів людей, убитих лише за право бути собою. Ця пам’ять давно вийшла за межі підручників історії. Вона знову поруч з нами — у новинах, у фотографіях зруйнованих міст, у долях сімей, чиї життя були перекреслені насильством.
І знову системи, нацистські за своєю суттю, говорять про «право» знищувати людей тільки за те, ким вони є — євреями чи українцями.
27 січня 1945 року нацистський табір смерті Аушвіц-Біркенау був звільнений солдатами 60-ї армії 1-го Українського фронту Червоної армії. Тоді світ вперше в повному масштабі побачив те, що неможливо виправдати, пояснити або «поставити в контекст».
Конвеєр знищення людей — системний, холоднокровний, індустріальний.
Саме ця дата була встановлена ООН як Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
Шість мільйонів євреїв були вбиті нацистським режимом.
Майже третина з них — на території сучасної України.
Їх розстрілювали в Бабиному Яру, Дробицькому Яру, Кам’янці-Подільському. Їх знищували в гетто, таборах, на маршах смерті. Це не абстрактна статистика. Це конкретні місця. Конкретні сім’ї. Конкретні життя.
Історія Голокосту — це не тільки історія болю.
Це ще й історія вибору.
Понад чотири тисячі українців визнані Праведниками народів світу. Люди, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв. Навіть у найтемніші часи людина здатна обрати людяність. І цей вибір завжди конкретний.
Напередодні цієї дати Верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк говорив правильні слова — про ненависть, дегуманізацію, про уроки минулого. Він нагадав, що нацистський режим знищував євреїв з жахливою «ефективністю конвеєра» — відкрито і практично без наслідків.
Слова вірні.
Проблема в тому, що від міжнародних чиновників ми чуємо їх, як правило, раз на рік.
Пасивна пам’ять не стала захистом від нових геноцидів.
Це факт.
Сьогодні, під час російської війни проти України, світ знову стає свідком воєнних злочинів: масових вбивств мирних людей, депортацій, знищення міст, спроб заперечувати право цілого народу на існування.
На тлі цього зла Україна знаходиться на передовій захисту фундаментальних людських цінностей — життя, свободи і гідності. Не в теорії. Ціною реальних жертв.
Ізраїль, у свою чергу, змушений захищатися в умовах постійного тиску з боку терористичних організацій і режимів ненависті, які відкрито заявляють, що не визнають його права на існування. Йдеться не про суперечки і не про політичні розбіжності, а про систематичну спробу знищення держави і її громадян — лише за те, ким вони є. Ізраїль відбивається не за територію, а за право жити і не дозволити, щоб ненависть знову перетворилася на конвеєр смерті.
Вчора «повернувся» останній заручник, утримуваний терористами ХАМАС. За цим «поверненням» — не радісна точка, а довгий ланцюг трагедій: вбиті в полоні, жінки і діти, які пережили насильство, мирні люди, які стали мішенями тільки тому, що вони були цивільними.
Пам’ять має сенс тільки тоді, коли вона стає дією.
Тільки тоді гіркі сторінки історії не повторюються, а стають попередженням, яке світ здатний почути.
Сьогодні ми схиляємо голови перед мільйонами вбитих.
І саме сьогодні це питання звучить особливо гостро:
Чи достатньо ми робимо, щоб історія не повторювалася?
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency
