Фейки на лінії вогню: як кремль та Іран намагалися використати кризу на Близькому Сході проти України і чому це важливо Ізраїлю

Чому нова хвиля дезінформації стосується не лише України

На тлі загострення подій на Близькому Сході в лютому та березні 2026 року проти України була розгорнута скоординована інформаційна кампанія. Її сенс зводився не лише до того, щоб вдарити по репутації Києва, але й до того, щоб посіяти недовіру до українського керівництва, оборонних технологій та міжнародного співробітництва країни. За оцінкою Центру протидії дезінформації України, в цій кампанії були задіяні структури, пов’язані з кремлем та іранським режимом.

Для ізраїльської аудиторії ця тема особливо чутлива. Будь-яка спроба пов’язати Україну з постачанням зброї «на чорний ринок», з Іраном або з ударами по регіону автоматично б’є одразу по кільком нервовим точкам: по безпеці Ізраїлю, по довірі до союзників Заходу та по сприйняттю війни як частини ширшої боротьби демократій проти авторитарних режимів.

Йдеться не про хаотичний набір чуток. Йдеться про цілком зрозумілу схему: взяти реальну кризу, вбудувати в неї емоційно заряджені фейки, підмінити факти стилізацією під відомі медіа і потім розігнати все це через мережу підконтрольних ресурсів. Саме так працює сучасна пропаганда, коли їй потрібно не довести, а заплутати.

Які цілі переслідувала ця кампанія

За даними українського Центру, у цієї хвилі дезінформації було три головні цілі. Перша — підірвати міжнародну репутацію України через хибні звинувачення в тому, що передана їй західна зброя нібито йде на чорний ринок і потрапляє далі в країни Близького Сходу, включаючи Іран. Друга — нав’язати образ «некомпетентної» та «корумпованої» української влади. Третя — дискредитувати міжнародне оборонне співробітництво України через фейки про втрати українських спеціалістів на Близькому Сході.

Це важливо і для Ізраїлю, тому що в подібних сюжетах Україна виставляється не партнером, а джерелом загрози та нестабільності. А коли така картинка закріплюється в міжнародному інфополі, виграють ті сили, яким вигідно зруйнувати довіру між Києвом, Єрусалимом, Вашингтоном та європейськими столицями.

П’ять ключових фейків, які розганяли проти України

Міф про те, що західна зброя з України потрапляє до Ірану

Один з найтоксичніших наративів будувався навколо хибного твердження, нібито зброя, передана Україні західними партнерами, потрапляє на чорний ринок, а потім опиняється у Ірану. У звіті наводиться приклад фальшивого відео, стилізованого під матеріал USA Today. У ньому стверджувалося, що серед уламків озброєння, використаного Іраном для атак на Ізраїль та американські бази в регіоні, нібито знайдені компоненти зброї, раніше переданої Україні. Для переконливості туди навіть додали вигаданий «коментар аналітика ISW». Центр встановив, що матеріал був сфабрикований: на офіційних ресурсах USA Today такої публікації не було, а приписані заяви не підтверджуються.

Для ізраїльського читача тут все вкрай прозоро: розрахунок був на сильну емоційну реакцію. Коли в одному повідомленні з’єднують Іран, атаки на Ізраїль і нібито український слід, у частини аудиторії може виникнути миттєва недовіра, навіть якщо доказів немає зовсім. Саме на цей ефект і ставили автори кампанії.

Звинувачення, нібито українська влада захищає не країну, а власні інтереси

Другий наратив був спрямований вже всередину українського суспільства і одночасно назовні — на міжнародну аудиторію. У Telegram-каналах, що маскуються під українські, поширювалися маніпулятивні повідомлення про те, що українська влада нібито відправляє кращих спеціалістів з ППО та дронових технологій захищати не власні міста, а «арабських шейхів». Паралельно вкидалися безпідставні звинувачення в тому, що такі відрядження пов’язані з охороною закордонного майна українських політиків, чиновників та силовиків, а також з якимись «відкатами» та особистим збагаченням. У звіті підкреслюється, що ці звинувачення нічим не підтверджені.

Тут схема теж знайома: якщо не можна спростувати співробітництво України з партнерами, його намагаються представити як зраду власних громадян. Для Ізраїлю, який сам живе в логіці постійної безпеки та союзницьких зобов’язань, цей прийом добре впізнаваний. Пропаганда завжди намагається перетворити кооперацію на підозру, а професійну допомогу союзникам — на «зраду».

Історія про «економічний колапс» та паливну кризу

Ще один розкручений сюжет стосувався зростання цін на паливо. На тлі напруженості на Близькому Сході та обмежень судноплавства в Ормузькій протоці деякі ресурси почали просувати тезу, нібито подорожчання пального в Україні викликане не зовнішніми ринковими факторами, а корупцією та бездіяльністю української влади. Просувалися конспірологічні версії про те, що чиновники нібито використовують зростання цін як джерело особистого заробітку. Центр вказує, що такі звинувачення не підкріплені доказами і будуються на емоційній риториці та припущеннях.

Це вже не просто фейк, а спроба вбудувати Україну в глобальну кризу, ніби вона сама і є причина своїх проблем. Насправді пропагандисти взяли реальний світовий фактор — реакцію нафтового ринку на ситуацію в регіоні — і навісили на нього політичну маніпуляцію. Такий метод особливо небезпечний, тому що він виглядає «схожим на правду».

Як саме працює ця пропагандистська машина

Фейки про загиблих українців на Близькому Сході та підробка фото

Один з найцинічніших наративів стосувався нібито загибелі українських військових спеціалістів на Близькому Сході в результаті іранських ударів. У звіті окремо підкреслюється, що для надання фейкам правдоподібності використовувалися фотографії реальних українських військових, яким змінювали персональні дані і додавали вигадані обставини смерті. В одному з випадків пропагандисти використали справжнє фото загиблого у 2024 році захисника Миколи Сищика, а потім за допомогою ІІ «омолодили» його і придумали інше ім’я. В іншому епізоді було змінено реальне фото українських військовослужбовців: зображення помістили на фон з пальмами та хмарочосами, щоб створити враження, ніби зйомка велася на Близькому Сході.

Це вже не звичайна брехня, а цифрове мародерство на чужій пам’яті та чужій смерті. І саме тому подібні кампанії потрібно розбирати детально, а не відмахуватися від них як від чергової пропаганди. Сьогодні фальшиве фото може бути націлене на Україну, завтра — на Ізраїль, його армію, його резервістів, його сім’ї.

У цьому і полягає ширший сенс теми для читачів, які стежать за порядком денним через НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency. Коли авторитарні режими синхронно використовують війну, біль, нафту, Іран, Україну та страх за безпеку Ізраїлю як єдиний матеріал для інформаційної атаки, йдеться вже не про локальну брехню, а про регіональну війну за сприйняття реальності.

Спроба довести «неефективність» українських оборонних технологій

Окрема лінія атаки була спрямована проти українського військово-промислового комплексу. В інформаційний простір вкидалася теза, нібито українські рішення в сфері протидії безпілотникам неефективні і не здатні захищати стратегічні об’єкти країн-партнерів. Як інструмент знову використовувалися сфальсифіковані відеоматеріали, стилізовані вже під контент авторитетних міжнародних медіа, включаючи Al Jazeera. Логіка маніпуляції проста: береться реальне міжнародне співробітництво України в оборонній сфері, а потім в нього вбудовується вигаданий провал.

Для Ізраїлю, де технології ППО, ПРО та захисту критичної інфраструктури мають буквально екзистенційне значення, цей сюжет звучить особливо гостро. Будь-який сумнів в ефективності партнерських рішень може використовуватися як інструмент тиску, недовіри та стратегічного роз’єднання.

Хто розганяв ці наративи

У звіті перераховується широкий круг учасників поширення таких повідомлень: офіційні представники рф та Ірану, мережа пропагандистських ресурсів Portal Kombat, сегменти Pravda та ZOV, пов’язані з російськими спецслужбами Telegram-канали на кшталт «Легітимного», «Резидента» та «Сплетниці», мережа UkrLeaks, система InfoDefense, ресурси Віктора Медведчука, іранські державні медіа, а також X-акаунти, що маскуються під незалежних аналітиків та коментаторів. Окремо зазначається, що мережа ZOV орієнтована насамперед на українську аудиторію і адаптує деструктивний контент під регіони та великі міста, створюючи ілюзію локального походження повідомлень.

Тобто перед нами не спонтанний набір анонімних вкидів, а інфраструктура впливу. У неї є канали, мови, маски, готові заготовки та досвід адаптації одного і того ж міфу під різні кризи.

Які методи використовувалися і чому це працює

Центр описує кілька ключових технік: брендовий спуфінг, коли підробки стилізують під відомі медіа; фальшиву атрибуцію коментарів реальним експертам; координоване поширення через мережі каналів; змішування реальних фактів з маніпулятивними висновками; рециклінг старих наративів на кшталт теми «чорного ринку зброї»; а також застосування штучного інтелекту для створення та редагування фейкових фото і відео.

Простіше кажучи, це фабрика правдоподібності. Вона не завжди вигадує все з нуля. Набагато частіше вона бере один справжній факт, дві старі страшилки, знайомий логотип медіа, трохи нейромережевої обробки — і отримує продукт, який зручно пересилати в месенджерах без перевірки.

Чому це важливо для України, Ізраїлю та всієї міжнародної коаліції

Фінальна мета подібних операцій — не просто зіпсувати репутацію Києва. Їх завдання ширше: розхитати довіру всередині України, деморалізувати суспільство, підірвати впевненість союзників, сформувати сумніви в прозорості використання допомоги, посіяти недовіру до оборонного співробітництва і, в кінцевому підсумку, ослабити підтримку України. У звіті прямо сказано, що на внутрішньому рівні такі наративи націлені на підрив довіри до державних інститутів, а на міжнародному — на ослаблення образу України як надійного партнера.

Для Ізраїлю тут є важливий практичний висновок. Коли один і той же пропагандистський вузол одночасно працює проти України, проти довіри до західних союзів і через іранський трек намагається впливати на близькосхідну аудиторію, це вже питання не лише медіа, але й безпеки. Інформаційна війна давно перестала бути додатком до ракетної війни. Вона стала її повноцінним фронтом.

Саме тому розбір таких кампаній потрібен не лише українцям. Він потрібен і ізраїльському суспільству, яке занадто добре знає, як фейки, підробки, вирвані з контексту відео та уявні «експертні витоки» використовуються для тиску, залякування та політичної дестабілізації.

Поки Україна та Ізраїль залишаються у фокусі ворожих режимів, подібні інформаційні операції будуть повторюватися. Змінюватимуться декорації, приводи та платформи. Але суть залишиться незмінною: посварити союзників, стерти межі між правдою та вкидом, а потім видати керований хаос за реальність.