Петербурзький форум показав рашизм без маски: ядерна війна як «хороший сценарій» для росії

На Петербурзькому міжнародному економічному форумі 3 червня 2026 року прозвучало те, що в нормальній політиці мало б стати скандалом вже через хвилину. Засновник «Царьграда» Костянтин Малофєєв та ідеолог російського імперіалізму Олександр Дугін представили сценарії майбутнього росії до 2050 року — з війною, захопленням українських міст та ядерною загрозою як елементом «позитивного» варіанту.

Сама сесія називалася «Основні загрози Росії у другій чверті XXI століття» і пройшла в «нульовий» день ПМЕФ-2026 у Санкт-Петербурзі. За даними «Фонтанки», на ній виступали Малофєєв, Дугін, губернатор Вологодської області Георгій Філімонов та інші учасники; обговорювався доповідь інституту «Царьград» про сценарії та загрози для росії.

Що представили Малофєєв і Дугін на ПМЕФ

Костянтин Малофєєв — засновник телеканалу «Царьград» і один із помітних публічних спонсорів ультраконсервативної імперської повістки. Олександр Дугін — філософ і ідеолог «російського світу», чиї ідеї давно використовуються як обґрунтування реваншизму, антизахідної мобілізації та війни проти України.

На форумі вони представили три сценарії майбутнього росії: поганий, інерційний і хороший. У поганому сценарії, за словами Малофєєва, росія до 2036 року зазнає поразки у війні проти України та у протистоянні із Заходом, а до 2050 року опиняється «колонізованою». У хорошому сценарії, навпаки, москва бачить «перемогу», розпад Євросоюзу, приєднання Києва, Одеси, Харкова і перетворення росії на одного з лідерів світової безпеки.

Тобто сама логіка доповіді вкрай ясна. Для авторів «погане» — це не загибель людей, не руйнування регіонів, не бідність, не демографічний провал і не деградація країни. Погане для них — якщо Україна залишиться вільною, а російська імперська мрія не зможе втикнути прапор у чужу землю.

Ядерна загроза як частина «позитивного» майбутнього

Найбільш важка частина цієї історії — ставлення до ядерної зброї. За повідомленнями російських медіа, в логіці представленого сценарію застосування ядерної зброї не було віднесено до «поганого» або навіть «інерційного» варіанту, а виявилося поряд з уявленням про силове, переможне майбутнє росії. «Діловий Петербург» прямо передав, що для «хорошого» сценарію росії необхідно застосувати ядерну зброю, приєднати Київ і стати абсолютним лідером.

Це вже не просто пропагандистська риторика. Це демонстрація того, як рашизм намагається нормалізувати саму думку про ядерну війну, подаючи її не як катастрофу для людства, а як інструмент досягнення геополітичної мети.

Для Ізраїлю така логіка особливо зрозуміла і особливо небезпечна. Країна, яка десятиліттями живе в оточенні загроз, добре знає ціну словам про «стратегічне стримування», «сакральну війну» і «історичну місію». Коли такі формули з’єднуються з ядерною зброєю, це вже не філософія, а мова потенційного масового вбивства.

Чому це важливо для України та Ізраїлю

У центрі доповіді — Україна. Не як самостійна країна, не як народ, не як держава з правом на безпеку, а як територія, яку в «хорошому» сценарії потрібно приєднати. Київ, Одеса, Харків названі не як міста з мільйонами жителів, а як трофеї в імперському проекті.

Ця деталь показує головний діагноз рашизму: чужа життя в такій картині нічого не варта. Важливий не людина, не місто, не майбутнє дітей, а карта, символ і можливість сказати, що імперія «повернулася».

Для ізраїльської аудиторії тут є прямий нерв. Україна сьогодні воює не тільки за свою територію, але й проти моделі світу, в якій сильний режим може оголосити сусідів «історичною зоною», руйнувати міста, вивозити дітей, а потім на економічному форумі обговорювати це як варіант національного успіху.

НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядають подібні заяви не як внутрішній російський ексцес, а як сигнал для всього регіону. Якщо ядерний шантаж стає частиною публічної політичної фантазії, то завтра схожий мову можуть використовувати й інші режими — від іранського блоку до терористичних проксі, які теж звикли прикривати агресію словами про «місію» і «справедливість».

Росія в цьому проекті нікому не потрібна

Найбільш показове — в цих сценаріях майже немає самої росії як країни людей. Немає нормальної розмови про Сибір, Далекий Схід, бідні регіони, школи, лікарні, дороги, демографію, промисловість і якість життя.

«Ведомости» відзначали, що доповідь описує 15 загроз — від геополітики і демографії до економіки, технологій і штучного інтелекту. Але політичний центр всієї конструкції знову зводиться до війни, ідеології, автократії і мобілізаційної моделі.

Саме тому розмова Малофєєва і Дугина виглядає не як стратегія розвитку, а як програма вічного пожежі. Росія в ній — не дім для громадян, а паливо для імперської машини. Люди потрібні як ресурс, армія — як інструмент, минуле — як культ, майбутнє — як виправдання нової війни.

Колись після Другої світової війни головним людським тостом було: «Лише б не було війни». У цій версії російського майбутнього все перевернуто. Війна не жах, а норма. Ядерна загроза не крайня катастрофа, а пункт сценарію. Захоплення чужих міст не злочин, а «позитивний» результат.

Петербурзький форум як вітрина небезпечної нормалізації

ПМЕФ традиційно подається москвою як ділова платформа: інвестиції, економіка, партнерства, контракти, міжнародні гості. Але в 2026 році одна з найгучніших сесій показала іншу сторону форуму — не економіку майбутнього, а політичну уяву, в якій майбутнє будується через війну.

Місце теж важливе. Санкт-Петербург, «Експофорум», міжнародна вивіска, офіційна сцена. Це не маргінальний чат і не нічний ефір для фанатиків. Це публічна платформа, де учасники обговорюють такі сценарії в присутності еліт і під брендом економічного форуму.

Для України це чергове підтвердження: мова йде не про «територіальний спір», не про «кризу безпеки» і не про непорозуміння між сусідами. Мова йде про послідовну ідеологію знищення української суб’єктності.

Що залишається за кадром

За кадром таких доповідей завжди залишаються реальні люди. Жителі Харкова, Одеси, Києва. Українські сім’ї, які вже пережили обстріли, окупацію, евакуації, загибель близьких, викрадення дітей і руйнування будинків.

За кадром залишаються і самі росіяни, яких ця система роками готує не до нормального життя, а до ролі матеріалу для чужих фантазій. Їм обіцяють велич, але не безпеку. Їм говорять про «світову справедливість», але не пояснюють, чому в країні з величезними ресурсами так мало нормального майбутнього для власних громадян.

Саме тому петербурзька сесія з Малофєєвим і Дугіним важлива не тільки як черговий пропагандистський епізод. Вона показує, що рашизм вже не приховує свою систему координат: вільна Україна для нього — поразка, захоплення українських міст — успіх, а ядерна війна — допустимий інструмент.

Це не стратегія розвитку. Це політичний діагноз режиму, який не вміє уявити майбутнє без чужої крові.