Показ «Ціни правди» в Тель-Авіві: пам’ять про Голодомор, яку неможливо змусити мовчати

У Тель-Авіві відбувся показ фільму «Ціна правди» / Mr. Jones — історичної драми режисерки Агнешки Голланд про валлійського журналіста Гарета Джонса, одного з перших західних репортерів, який у 1933 році намагався розповісти світу правду про Голодомор в Україні. Показ був організований Посольством Польщі в Тель-Авіві спільно з Посольством України в Державі Ізраїль, розповіли Israeli Friends of Ukraine 24 червня 2026.

Чому цей фільм важливий саме сьогодні

«Ціна правди» — це не просто фільм про минуле. Це історія про те, як правда може стати небезпечною, коли проти неї працює державна машина, дипломатичний тиск, цензура і страх.

Сценарій фільму написала американська журналістка українського походження Андреа Халупа, а режисеркою виступила Агнешка Голланд. У центрі сюжету — Гарет Джонс, журналіст з Уельсу, який на початку 1930-х років поїхав до Радянського Союзу і побачив те, що радянська влада намагалася приховати: масовий голод, зруйновані українські села, смерть, мовчання і примусове знищення мільйонів людей.

Для ізраїльської аудиторії ця тема звучить особливо гостро. Ізраїль добре розуміє, що історична пам’ять — це не архівна формальність, а частина національної безпеки, суспільної стійкості і права народу на власний голос. Коли злочини замовчують, вони не зникають. Вони повертаються в нових формах — через пропаганду, заперечення, цинізм і спроби переписати історію.

Гарет Джонс і ціна свідчення

Журналіст, який пішов проти зручної брехні

Гарет Джонс у 1933 році став одним з тих, хто наважився говорити про голод в Україні під своїм ім’ям. Його свідчення були особливо важливі тому, що йшлося не про чутки і не про політичну декларацію, а про особистий репортерський досвід: він бачив голод власними очима і намагався донести цю правду західній пресі.

Голодомор 1932–1933 років вважається штучно створеним голодом, який забрав мільйони життів в Україні. Britannica описує його як рукотворний голод у радянській Україні, а дослідницькі та освітні матеріали про Голодомор підкреслюють, що це була одна з найбільших трагедій ХХ століття.

Фільм Голланд показує не тільки саму трагедію, але й механізм її приховування. Світ міг дізнатися більше і раніше, але правда стикалася з зручними політичними розрахунками, кар’єрними інтересами і бажанням не дратувати Москву. У цьому сенсі «Ціна правди» говорить не тільки про Україну 1930-х років, але й про будь-яку епоху, де журналістика перетворюється на боротьбу за право назвати злочин злочином.

Саме тому такі культурні події в Ізраїлі мають значення не тільки для української громади. Вони важливі для всіх, хто розуміє: пам’ять про минуле — це спосіб розпізнати брехню в теперішньому. У цьому контексті НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає подібні ініціативи як частину ширшого зв’язку між Ізраїлем, Україною і тими громадами, для яких правда, свідчення і історична відповідальність залишаються не абстрактними словами, а особистим досвідом.

Тель-Авів як місце розмови про пам’ять

Українська історія в ізраїльському просторі

Показ фільму в Тель-Авіві став жестом солідарності і пам’яті. Участь польської і української дипломатичних місій підкреслює, що розмова про Голодомор давно вийшла за рамки тільки української історії. Це європейська, єврейська, ізраїльська і міжнародна тема — про тоталітаризм, про мовчання перед злочином і про ціну байдужості.

Сьогодні, коли Україна знову захищає своє право на свободу і існування, історія Гарета Джонса звучить особливо сучасно. У ній є питання, яке стосується кожного суспільства: що робити, коли правда незручна, але мовчання стає співучастю?

Фільм «Ціна правди» нагадує, що гідність починається з відмови закривати очі.

Гарет Джонс не зміг зупинити трагедію, але його свідчення стало частиною історичної пам’яті, яку радянська система намагалася знищити. І через десятиліття ця пам’ять продовжує говорити — у Києві, Варшаві, Лондоні, Тель-Авіві і в кожному місці, де люди готові слухати не пропаганду, а правду.

Для Ізраїлю такі події важливі ще й тому, що тут живуть люди з різною сімейною пам’яттю: з України, Польщі, країн колишнього СРСР, Європи і Близького Сходу. Коли в Тель-Авіві показують фільм про Голодомор, це не тільки український вечір. Це розмова про те, як суспільство зберігає людське обличчя перед обличчям зла, яке завжди спочатку вимагає мовчання.