- 5 Жовтня, 2026
- 9:33 pm
- В світі
Влітку 1939 року в румунській Констанці під охороною стояв поїзд з польськими євреями. Ці люди мали пересісти на Tiger Hill — старий пароплав, підготовлений для нелегального рейсу в Ерец-Ісраель. Але румунська влада отримала розпорядження зупинити подальше відправлення таких груп, і поїзд загнали на охоронюваний шлях.
Одна з організаторів операції не збиралася з цим миритися.
Автор: Стас Шифер
Її звали Рут Клюгер. За підтримки бухарестського єврейського банкіра Георге Мандела вона пробивалася до людей, які могли змінити рішення: до високопосадовців, в оточення короля Кароля II, до міністра закордонних справ Григоре Гафенку. Історик Юрген Ровер описує, як після втручання Гафенку судну врешті-решт дозволили вийти в море. Інше джерело, присвячене євреям Бессарабії, також фіксує спільну роботу Рут і Йосефа Бар-Пала та її особисте звернення до Гафенку через затриманих біженців.
Через кілька тижнів Tiger Hill опиниться біля берега Тель-Авіва. Британські сили відкриють вогонь. Двоє людей загинуть.
Але історія жінки, яка дійшла до румунського короля заради корабля з єврейськими біженцями, почалася зовсім не в Румунії.
Вона почалася в Києві.
До Клюгер і Аліав вона була Рут Полішук
За найбільш детально розробленою сьогодні версією біографії, Рут Полішук народилася 27 квітня 1910 року в Києві, тоді що входив до Російської імперії. Вона була молодшою з восьми дітей у єврейській родині. Батько, торговець кіньми, пішов незабаром після її народження, і Рут фактично виросла без нього.
У старих довідниках зустрічається і 1914 рік, а в примітках до її біографії зафіксовано ще кілька варіантів. Але Чернівецький музей історії та культури євреїв Буковини і сучасна івритська біографія використовують саме дату 27 квітня 1910 року і Київ.
Для нашої рубрики «Євреї з України» це не формальний рядок «місце народження». Перші приблизно два десятиліття життя Рут пов’язані одразу з кількома територіями сучасної України: Києвом, Поділлям і Чернівцями.
Ще до початку Першої світової війни маленьку Рут відправили до бабусі і сестер матері. До літа 1914 року вона вже жила у них в одному з єврейських містечок неподалік від Кам’янця-Подільського, тоді адміністративного центру Подільської губернії Російської імперії. Як саме називалося це штетл, біографічні джерела не повідомляють. У кількох десятках кілометрів від Кам’янця тоді знаходилися великі єврейські громади Жванця, Оринина, Китайгорода, Балина, Смотрича і Дунаївців.
При цьому і сам Кам’янець-Подільський був великим єврейським центром Поділля. У 1910 році в місті жили близько 22,3 тисяч євреїв — приблизно 47% всього населення. Тут діяли десятки синагог і молитовних будинків, єврейські школи, благодійні установи і лікарня.
Коли в 1914 році почалася Перша світова війна, чотирирічна Рут знаходилася у бабусі і тіток по материнській лінії в одному з єврейських містечок біля Кам’янця-Подільського. Його назва в відомих біографіях не наводиться. Серед можливих варіантів — Оринин і Жванець: обидва знаходилися приблизно в 15–20 кілометрах від Кам’янця і мали великі єврейські громади. Однак прямого документа, що пов’язує сім’ю Рут з одним з цих містечок, поки не знайдено.
Звичайна поїздка до родичів перетворилася для неї в багаторічну розлуку з матір’ю, братами і сестрами. Через війну Рут не змогла повернутися в Київ і разом з тітками наступні роки переїжджала з місця на місце, поки навколо руйнувалася Російська імперія, змінювалися кордони і влада. Біографії згадують і побачене дитиною антиєврейське насильство тих років; в Оринині, наприклад, документовані антиєврейські виступи вже в 1914 році, а пізніше — погроми 1919–1920 років. Але стверджувати, що саме там знаходилася Рут, підстав немає.
Приблизно через сім років сім’я возз’єдналася в Чернівцях. Ці сім років були не дорогою від Кам’янця до Чернівців, а часом розлуки, війни і багаторазових переміщень. Рут дуже рано дізналася, що означає опинитися між війною, змінюваними кордонами і дорогою, яка раптово закривається.
Через два десятиліття вона буде відкривати такі дороги вже для інших.
Чернівці: місто, в якому сформувалася майбутня учасниця Алія Бет
Чернівецький музей датує возз’єднання Рут з сім’єю 1918 роком. Івритська біографія говорить про сім років розлуки, що швидше веде до початку 1920-х. Точну дату сьогодні визначити важко, але обидві версії сходяться в одному: після дитячих скитань Рут опинилася з матір’ю, братами і сестрами саме в Чернівцях.
Ізраїльському читачеві тут легко загубитися на карті. Сьогодні Чернівці — обласний центр на заході України. Але після розпаду Австро-Угорщини Буковина увійшла до складу Румунії, і в роки юності Рут місто називалося Cernăuți. Це був не провінційний епізод її біографії, а один з найбільших єврейських культурних центрів Східної Європи.
Рут закінчила тут початкову школу і середню школу — в джерелах її зазвичай називають гімназією. Назву конкретного навчального закладу поки встановити не вдалося, і приписувати їй одну з відомих чернівецьких гімназій було б неправильно.
Набагато краще відомо, чим вона займалася за межами школи.
У Чернівцях Рут вступила в «Га-Шомер га-Цаїр» — Hashomer Hatzair. Для сучасного ізраїльтянина назва знайома, але в Буковині 1920-х воно означало набагато більше, ніж звичайний молодіжний рух. Чернівецька організація виросла з груп єврейських підлітків, які повернулися після Першої світової з Відня. Вже в 1918 році вони почали створювати в місті перші групи майбутнього Hashomer Hatzair, проводили зустрічі, вчили іврит, обговорювали сіонізм і Ерец-Ісраель.
До 1923 року з буковинським центром об’єдналися групи з Бессарабії. У 1924-му рух увійшов у всесвітню структуру Hashomer Hatzair, причому румунська організація, значну роль в якій грали Чернівці, вважалася однією з найбільших. У самому місті з’явилися групи хахшари — практичної підготовки молодих сіоністів до алії і майбутнього життя в Ерец-Ісраель. Одна з них носила ім’я Йосифа Трумпельдора і свідомо переходила на іврит у повсякденному житті ще до від’їзду.
Немає підстав стверджувати, що Рут входила саме в цю групу. Але це було її середовище.
Тому дорога Рут Полішук у майбутній Ізраїль почалася не в румунському порту і не на палубі Tiger Hill. Вона почалася ще в Чернівцях — серед єврейської молоді, для якої алія була не красивим гаслом, а планом власного життя.
Сім мов, вісім або дев’ять — і чому Чернівці тут важливіші за цифру
Пізніше здатність Рут розмовляти практично з ким завгодно стане однією з причин її успіху в підпільній роботі.
Івритська біографія перераховує сім мов, якими вона володіла: російська, їдиш, німецька, румунська, англійська, іспанська та іврит. Пізніше вона освоїла португальську. Чернівецький музей наводить ширший список з дев’яти, додаючи французьку і вважаючи португальську серед основних мов.
Тут цікавіше не суперечка про цифру, а походження цієї здатності.
Єврейські Чернівці жили одразу в кількох мовних просторах. Навіть після переходу Буковини під владу Румунії німецька продовжувала залишатися важливою мовою міської єврейської культури; одночасно існували румунське державне середовище, українська, їдиш, іврит і мови сімей, які приїхали з колишньої Російської імперії. В історії буковинського Hashomer Hatzair прямо зазначається, що німецька ще довго залишалася повсякденною мовою його учасників, паралельно з наполегливим вивченням івриту.
Рут виросла всередині цього багатомовності. Пізніше воно стане цілком практичним інструментом: з однією людиною треба буде говорити як з чиновником, з іншою — як з банкіром, з третьою — як з капітаном судна, а іноді за один день переходити між кількома країнами і кількома політичними світами.
Відень, право і алія
Після закінчення школи в Чернівцях, ймовірно в кінці 1920-х років, Рут поїхала в Відень, де почала вивчати право. Точні роки її навчання в знайдених біографічних джерелах не вказані, тому прив’язувати вступ до конкретного року було б неправильно.
У старих енциклопедіях зустрічається формулювання, що Рут закінчила юридичний факультет Віденського університету. Однак сучасні ізраїльські біографії уточнюють: вона пройшла значну частину навчання, але покинула Австрію до завершення підсумкової роботи. Тому коректніше говорити, що Рут вивчала право у Відні, але формально університетську освіту не завершила.
Для її подальшої біографії важливий не тільки питання про диплом. До багатомовного середовища Чернівців додалися юридична підготовка, життя в європейській столиці і ще один досвід існування між різними культурними і політичними світами.
До 1934 року Рут все ще знаходилася в Європі. У тому році вона вийшла заміж за Емануеля Клюгера. Через рік, в 1935-му, подружжя здійснило алію в підмандатну «Палестину» і поселилося в Мішмар-ха-Емеку — кібуці руху Hashomer Hatzair на півночі країни.
Для Рут це був логічний маршрут. Ще в Чернівцях вона увійшла в середовище Hashomer Hatzair, де алія і життя в Ерец-Ісраель були не віддаленою ідеєю, а частиною практичної підготовки молодих сіоністів. Тепер те, про що говорили в чернівецьких молодіжних групах, стало її власним життям.
Перші роки виявилися важкими. Перша дитина Рут і Емануеля померла від менінгіту в ранньому віці. До кібуцного побуту Рут звикала важко, і вже в 1936 році вона переїхала в Тель-Авів, де почала працювати в відділі зовнішніх зв’язків Гістадрута — Загальної федерації єврейських трудящих Ерец-Ісраель, однієї з ключових інституцій ішува до створення держави.
Ця робота виявилася для неї важливішою, ніж могло виглядати з боку. До багатомовного середовища Чернівців і юридичної підготовки Відня додалися міжнародні контакти, переговори і постійне спілкування з людьми з різних країн. Саме цей набір навичок незабаром зробить Рут особливо цінною для тих, хто займався нелегальною алією.
До цього часу український період її життя вже закінчився географічно. Але Чернівці продовжували залишатися частиною її біографії: саме там Рут прийшла до сіоністського руху, навчилася існувати між кількома мовами і культурами і вперше пов’язала власне майбутнє з Ерец-Ісраель.
Наступний поворот в її житті знову буде пов’язаний з Румунією — але спочатку зовсім не так, як це станеться влітку 1939 року.
Шістнадцять людей у формі моряків
У цей період в біографії Рут вперше з’являється поїздка в Румунію. Що саме привело її туди, доступні біографічні джерела не уточнюють. Тому пов’язувати цю поїздку з конкретним дорученням Гістадрута або з майбутньою роботою в «Моссад ле-Алія Бет» було б неправильно.
Відомо інше: на зворотному шляху з Румунії Рут зустріла в одному з грецьких портів 16 польських євреїв. Вони намагалися потрапити в Ерец-Ісраель, але не мали необхідних сертифікатів, документів і грошей.
Ніякої заздалегідь підготовленої операції не існувало. Клюгер почала діяти сама.
Гроші вона збирала у пасажирів першого класу і навіть у грецьких православних священиків. Потім домовилася з двома офіцерами судна.
Шістнадцять людей переодягли моряками. Серед них знаходилися чотири дівчини — їм довелося коротко підстригти волосся. Вночі групу провели на судно і сховали в вільній каюті першого класу.
Для цих шістнадцяти людей імпровізована операція означала можливість продовжити шлях в Ерец-Ісраель. Для самої Рут вона стала моментом, коли всі набуті раніше навички несподівано зійшлися в одній точці: мови, переговори, здатність швидко знаходити гроші і потрібних людей і діяти там, де офіційного рішення просто не існувало.
Коли про цю історію дізналися Еліяху Голомб і Берл Кацнельсон, вже знайомі з Рут по роботі в Гістадруті, стало зрозуміло, що її здібності знадобляться для куди більш масштабних операцій.
І відбувалося це в момент, коли такі люди ставали особливо потрібні.
Після «Кришталевої ночі» 1938 року небезпека для євреїв Німеччини і Австрії різко зросла. Паралельно Великобританія в травні 1939 року встановила нову імміграційну політику для підмандатної «Палестини»: близько 75 тисяч єврейських іммігрантів на наступні п’ять років, після чого подальша єврейська імміграція повинна була залежати від згоди арабського населення. Документ окремо передбачав боротьбу з нелегальною імміграцією.
Кількість європейських євреїв, яким потрібен був шлях з Європи, зростала саме тоді, коли легальні можливості потрапити в Ерец-Ісраель скорочувалися.
Однією з відповідей ішува стала Алія Бет — нелегальна, з точки зору британської влади, доставка євреїв в підмандатну «Палестину». Координацією цих операцій займалася структура «Хагани» «Моссад ле-Алія Бет», якою керував Шауль Авігур.
Це не нинішній ізраїльський «Моссад». Йдеться про іншу, більш ранню організацію, створену для обходу британських імміграційних обмежень. USHMM датирує систематичну координацію її операцій 1938 роком.
У червні 1939 року Рут увійшла в «Моссад ле-Алія Бет». Вона стала десятим членом організації і єдиною жінкою в її тодішній команді.
І ось тепер Румунія з’явилася в її житті вже зовсім в іншій якості.
Рут направили туди з конкретним завданням по організації нелегальної алії. Її знання країни і румунської мови було особливо корисно. У Румунії вже працював Йосеф Бар-Пал, разом з яким їй належало організовувати відправку біженців.
Офіційно Клюгер представляла Керен Каемет ле-Ісраель. Фактично її робота виглядала інакше: збирати гроші, шукати кораблі, встановлювати контакти, домагатися дозволів на в’їзд єврейських біженців в Румунію, а потім — дозволів для суден покинути румунські порти.
Те, що в грецькому порту почалося як спонтанна спроба допомогти шістнадцяти людям, тепер перетворилося в систематичну роботу, де йшлося вже про сотні людських життів.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency вже розбирали, наскільки глибоким виявився український слід в історії ізраїльських спецслужб. Рут важлива тут ще й тому, що її діяльність відноситься до більш раннього світу підпільних структур ішува, з якого пізніше виростуть вже державні інститути Ізраїлю.
Євреї з України: як вихідці з України формували «Моссад»
Румунія: поїзд, банкір, міністр і король
Так Рут знову опинилася в Румунії. Тільки тепер вона приїхала туди вже як учасниця «Моссад ле-Алія Бет».
Разом з нею працював Йосеф Бар-Пал, а однією з фінансових опор став бухарестський єврейський банкір Георге Мандел. Для чергової операції був зафрахтований старий грецький пароплав, що отримав ім’я Tiger Hill.
Спочатку на борт сідали невеликі групи з Болгарії, Балтії і Німеччини. Потім з Польщі направили поїзд приблизно з п’ятьма сотнями халуцім — молодих сіоністів, які готувалися до алії.
Румунська влада спробувала зупинити його ще на кордоні. Клюгер зуміла провести склад далі, але в Констанці поїзд поставили на охоронюваний шлях.
Сотні людей опинилися зовсім поруч з кораблем, який мав вивезти їх з Європи, але потрапити на нього не могли.
Почалася та сама кабінетна війна, з якою відкривається ця історія.
За підтримки Георге Мандела Рут дісталася до вищих ешелонів румунської влади і оточення короля Кароля II. У справу втрутився міністр закордонних справ Григоре Гафенку.
Дозвіл було отримано.
Tiger Hill вийшов з Румунії приблизно з 729 людьми на борту.
Але це ще не остаточна цифра.
Наприкінці серпня судно підійшло до Бейрута і прийняло пасажирів іншого біженського корабля — Frossoula, що застряг у ліванського узбережжя. Після перевантаження людей Tiger Hill виявився переповненим.
Саме тому різні джерела називають різні підсумкові числа: ізраїльська біографія говорить про 1 417 пасажирів, тоді як офіційне донесення американського генерального консула в Єрусалимі фіксує 1 205 осіб на борту в момент, коли судно опинилося біля берега Тель-Авіва.
1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу. Почалася Друга світова війна. У той же день Tiger Hill вже знаходився біля Тель-Авіва.
До берега, заради якого Рут пробивалася через кабінети румунських чиновників, залишалися лічені кілометри.
Американський дипломатичний документ фіксує, що 2 вересня судно було посаджено на мілину біля Тель-Авіва, британська влада відкрила вогонь і два пасажири загинули.
Їх імена збереглися: Цві Біндер, учасник руху «Халуц» з Польщі, і доктор Роберт Шнайдер з Чехословаччини, який, за свідченням пасажира, намагався допомогти пораненим.
На березі зібралися жителі Тель-Авіва. Частина прибулих змогла вибратися і загубитися серед натовпу. Один з пасажирів згадував приблизно про 300 людей, яким вдалося піти, і про приблизно 1 200 затриманих, відправлених в Сарафанд.
11 вересня їх звільнили.
Цифри цього свідчення не повністю збігаються з дипломатичною статистикою, але послідовність подій збігається: висадка, спроба приховати частину людей, масове затримання і подальше звільнення.
Операція, що почалася з затриманого поїзда в Румунії і переговорів в королівських кабінетах, закінчилася на березі майбутнього Ізраїлю.
Чернівці знову з’явилися в її житті
Є деталь, через яку ця історія особливо точно лягає в рубрику «Євреї з України».
Працюючи в Румунії в 1939–1941 роках, Рут зустріла власних братів, їхніх дружин, тіток з Чернівців і Відня, а також свою юнацьку любов і його сім’ю з Чернівців.
Тепер вже вона переконувала їх сідати на кораблі, поки така можливість ще існувала.
Колись війна відрізала маленьку Рут Полішук від київської сім’ї і провела її через Поділля в Чернівці. Тепер доросла Рут Клюгер намагалася вивести з Європи людей з того самого світу, в якому виросла.
Чернівці повернулися в її життя вже не як місто юності, а як обличчя людей, яких вона знала і яким тепер намагалася відкрити дорогу з Європи.
Це не єдина українсько-ізраїльська морська історія тих років. У нашій рубриці ми вже розповідали про Ар’є Гревнова з Ічні, який ще в 1933 році підняв синьо-білий прапор з Маген Давидом над власним судном.
Євреї з України: Ар’є Гревнов і єврейський прапор над морем
Після Tiger Hill були Hilda і Darien II
Tiger Hill не був кульмінацією кар’єри Клюгер. Скоріше, це був момент, коли масштаб її роботи став особливо помітним.
У грудні 1939 року почалася операція Hilda. Судно виявилося надовго заблокованим у болгарському Балчику. Умови на борту ставали все важчими, пасажири були виснажені, виник конфлікт з екіпажем і місцевою владою.
Рут знову довелося займатися не однією конкретною задачею, а всім одразу. Вона зуміла добути нові запаси і навіть домовилася, щоб людям дали можливість помитися в занедбаному хамамі при палаці румунської королеви Марії.
Після нових затримок Hilda дісталася до Ерец-Ісраель 23 січня 1940 року; чоловіків серед пасажирів британська влада відправила в табір Атліт.
У тому ж 1940 році Рут розлучилася з Емануелем Клюгером.
До кінця 1940 року ситуація в Румунії стала занадто небезпечною і для самої Клюгер. Вона перебралася в Стамбул, але роботу не припинила.
Наступною великою історією став Darien II, пов’язаний з єврейськими біженцями, що застрягли в югославських Кладово і Шабаці.
19 лютого 1941 року Darien II вийшов з румунських портів, пройшов через Варну і врешті-решт дістався до Хайфи майже з 800 людьми. Серед них були і 70 врятованих після загибелі іншого біженського судна — Salvador.
Тих же біженців Кладово—Шабац, яких вивезти не встигли, пізніше вбили під час Голокосту.
Навколо Darien II виник важкий конфлікт всередині самого ішува: керівництво «Хагани» хотіло використовувати судно у співпраці з британцями для військових завдань проти Німеччини, тоді як люди «Моссад ле-Алія Бет», включаючи Клюгер, наполягали на порятунку біженців.
Ця суперечка пізніше отримала назву «дилеми Darien».
Єгипет, Франція та звільнена Європа
До 1943 року Рут опинилася в Єгипті як представник «Моссад ле-Алія Бет» та Єврейського агентства. Офіційно вона займалася збором коштів для солдатів єврейських підрозділів британської армії; паралельно шукала шляхи вивезення євреїв з Єгипту, Сирії та Лівану, джерела зброї для «Хагани» та контакти з союзниками, в тому числі представниками «Вільної Франції» Шарля де Голля.
У 1944 році Бен-Гуріон направив її до Франції як одного з перших представників ішува.
Після звільнення таборів Клюгер увійшла в той світ, для якого попередній досвід таємних кораблів виявився лише підготовкою: табори переміщених осіб, пошук схованих під час війни єврейських дітей, переговори з військовими адміністраціями.
Вона відвідала Берген-Бельзен через тиждень після звільнення, брала участь в організації пасхального седера для приблизно чотирьох тисяч дітей, серед яких були ті, хто пережив Бухенвальд, і допомагала шукати дітей, які ховалися під час війни.
У 1945 році після зустрічі з генералом Дуайтом Ейзенхауером американський полковник Ернест Вітте дав їй можливість використовувати транспортне судно Ascania для перевезення приблизно 2 500 єврейських біженців.
У мемуарній біографічній традиції цей епізод також описується як отримання Клюгер почесного полковничого статусу, що дозволяв оформляти необхідні розпорядження. Повторити рейс американці вже не дозволили через британський тиск.
Масштаб змінився, але принцип її роботи залишався тим самим, що колись у грецькому порту: знайти можливість там, де офіційно її майже не існувало.
Держава, якої ще не було, нарешті з’явилася
У 1947 році Рут повернулася в Ерец-Ісраель, але ненадовго. На початку 1948-го її направили збирати кошти в Південній Америці для майбутньої держави та її оборони.
14 травня 1948 року, у день проголошення Держави Ізраїль, вона перебувала в Сполучених Штатах.
Для жінки, яка роками відправляла кораблі до берега країни, якої юридично ще не існувало, цей день означав кінець однієї епохи і початок іншої.
Приблизно тоді в її житті з’явилося ім’я, під яким її сьогодні найчастіше пам’ятають в Ізраїлі, — Аліав. JTA писала, що Давид Бен-Гуріон запропонував їй взяти це прізвище через її багаторічну роботу в Алія Бет. Encyclopaedia Judaica пов’язує «Аліав» безпосередньо з назвою цієї підпільної алії.
На початку 1949 року вона повернулася в Ізраїль і вступила в ZIM. Організувала і до 1955 року очолювала єрусалимський офіс компанії, потім створювала представництва ZIM в Південній Америці, представляла компанію в Східній Азії та Австралії, а в 1958–1972 роках керувала відділом зв’язків з громадськістю.
За роботу під час війни Рут отримала французькі Хрест Лотарингії та орден Почесного легіону. У 1974 році Національна рада єврейських жінок США назвала її Жінкою року.
Її спогади, написані разом з Пеггі Манн, вийшли англійською в 1973 році під назвою The Last Escape. Пізніше з’явилася книга The Secret Ship, присвячена історії Hilda.
Вона усиновила і виростила двох дітей, які пережили Голокост.
Рут Клюгер-Аліав померла 16 лютого 1980 року і була похована в Мішмар-ха-Емеку — тому самому кібуці, куди приїхала на початку свого життя в Ерец-Ісраель.
Від Києва до Тель-Авіва
В ізраїльській історії її можна описувати по-різному: діячка Алія Бет, представник ішува в Європі, організатор біженських кораблів, співробітниця ZIM.
Але в історії євреїв з України її шлях починається раніше всіх цих посад.
Спочатку була Рут Полішук з Києва. Потім — дитина у родичів біля Кам’янця-Подільського. Потім — Чернівці, школа, гімназія, німецька та їдиш навколо, іврит в Hashomer Hatzair і розмови про землю, куди ще тільки належало поїхати.
З Чернівців вона вирушила до Відня. З Відня — в Ерец-Ісраель.
А потім дорога розвернулася в зворотний бік.
Спочатку була поїздка в Румунію, мету якої біографічні джерела не пояснюють, і випадкова зустріч на зворотному шляху з шістнадцятьма польськими євреями в грецькому порту. Потім — вступ до «Моссад ле-Алія Бет» і нова поїздка в Румунію, тепер вже з конкретним завданням: виводити з Європи сотні людей, шукати для них кораблі, гроші та дозволи, сперечатися з чиновниками і добиратися до міністрів та королівського оточення.
У 1939 році колишня київська дівчинка домагалася у румунської влади можливості вивести Tiger Hill. У тому ж році корабель опинився біля берега Тель-Авіва, а люди, заради яких велися переговори, ступили на землю країни, якої тоді ще не існувало.
Через дев’ять років Держава Ізраїль з’явилася.
А ще трохи пізніше назва справи, якій Рут віддала роки життя, стала частиною її власного імені — Рут Клюгер-Аліав.
Для Рут Україна — не формальний рядок «місце народження». Перші приблизно два десятиліття її життя пов’язані відразу з кількома територіями сучасної України: Києвом, Поділлям і Чернівцями. Саме такі долі — людей, чий шлях починався в Україні і продовжувався вже в історії Ізраїлю, — ми збираємо в рубриці «Євреї з України».
