- 14 Грудня, 2025
- 9:52 pm
- Україна
29 липня 2025 року в Києві єврейська та українська громади біля синагоги Бродського відкрили меморіальну дошку Андрею Шептицькому — людині, яка врятувала сотні єврейських дітей під час Голокосту. Головний рабин України, лідери церков і дипломати назвали цей акт не лише знаком поваги до історії, а й сигналом єдності в сьогоднішні дні війни.
Митрополит Андрей Шептицький – це служитель греко-католицької церкви, який під час Другої світової війни врятував сотні єврейських дітей – ризикуючи всім, зокрема й власним життям. Він боровся з ненавистю та культом знищення євреїв, навіть писав листи Папі Римському, всім серцем ненавидів нацизм і добре розумів, до чого може призвести людство ця ідеологія.
Коли минуле і сучасність зустрічаються біля порога синагоги
У київській Центральній синагозі на бульварі Шевченка навіть у мирний час усе просякнуте історією — старі стіни пам’ятають не одну хвилю випробувань. Але в липні 2025-го атмосфера тут зовсім особлива: у місті, яке майже щодня зазнає російських ракетних і дронових ударів, кожна зустріч набуває нового значення.
Саме в цей момент єврейська та українська громади зібралися, щоб відкрити меморіальну дошку на честь митрополита Андрея Шептицького — символу людської мужності та співчуття.
Зібралися ті, для кого пам’ять — не абстракція
На церемонії були всі, хто реально формує суспільну думку і культурний порядок денний: Головний рабин України Моше Реувен Асман, делегації Української греко-католицької церкви, католицькі священники і рабини з різних міст, представники протестантських громад, а також дипломати і співробітники міжнародних організацій, науковці та відомі громадські діячі.
До цього додалися вчені, історики, відомі діячі, журналісти, нащадки врятованих дітей, представники нацменшин, студенти та молодь.
Багато з присутніх ділилися, що прийшли попри ризик: у Києві останніми тижнями сирени тривоги звучать майже щодня, вулиці іноді порожніють за лічені хвилини. Для них цей вечір був нагадуванням, що справжня солідарність проявляється не лише у словах, а й у вчинках — навіть коли доводиться йти під загрозою чергової атаки.
Головний рабин України: “Пам’ять про Шептицького — наша спільна совість”
Особливого звучання надали словам Головного рабина України Моше Асмана в Центральній синагозі України, де відбулося пам’ятне дійство, присвячене 160-річчю митрополита Андрея Шептицького. Його звернення було і строгим, і дуже особистим:
“Це ім’я добре відоме багатьом євреям і тим, хто цінує людяність і сміливість. Митрополит Андрей Шептицький — служитель Греко-Католицької церкви, який під час Другої світової війни врятував сотні єврейських дітей — ризикуючи всім, у тому числі й своїм життям. Він боровся з ненавистю і культом знищення євреїв, навіть писав листи Папі Римському.
Він усім серцем ненавидів нацизм і прекрасно розумів, до чого може привести людство ця ідеологія.
На цьому заході ми не лише вшанували його пам’ять словами та спогадами, також урочисто відкрили пам’ятну табличку на каштані, посадженому на його честь біля синагоги.
На заході були присутні представники різних конфесій, зокрема Української греко-католицької церкви, дипломати, науковці та відомі громадські діячі. Усі, хто усвідомлює важливість постаті митрополита Шептицького, особливо в наші темні часи.”
Рабин Асман подякував усім, хто не побоявся прийти:
“Я дуже вдячний усім присутнім за цей акт єднання.”
Атмосфера церемонії: діалог всупереч страху
Здавалося б, церемонія мала бути стриманою, але в цей день відчувалася справжня концентрація історичної відповідальності. Отець Фредина наголошував, що приклад Шептицького — не просто частина церковної чи національної історії, а нагадування кожному: вибір на користь порятунку — завжди особистий вибір людини.
Дипломати у своїх виступах підкреслювали, що такі акти пам’яті стають фундаментом для подальшого зміцнення співпраці між Україною та Ізраїлем, Європою та єврейською діаспорою у світі.
Факти й деталі: що зробив Шептицький для єврейського народу
Історія Андрея Шептицького — це не тільки біографія церковного лідера, а передусім тисячі людських доль. Він, його брат Климентій і понад 240 українських священників створювали укриття для єврейських дітей і сімей, вивозили їх із гетто, забезпечували підробленими документами, ховали в монастирях.
Тільки в серпні 1942 року було врятовано понад 200 дітей — факт, підтверджений колишнім головним рабином Львова Давидом Кахане.
Після звільнення Львова від нацистів Шептицький передав цих дітей єврейській громаді, продовжуючи допомагати їм їжею, одягом, всім необхідним. Цей внесок визнаний не лише в Україні, а й в Ізраїлі, де живуть нащадки врятованих.
Сучасне значення події: коли пам’ять стає опорою
У виступах учасників звучала думка: відкриття меморіальної дошки у місті, яке щодня страждає від російських атак, — не просто ритуал чи данина минулому. Це сигнал усьому світу: українська та єврейська спільноти обирають шлях солідарності, відкритого діалогу, спільного протистояння ненависті та насильству. Важливо й те, що в Києві, попри загрозу нових ударів, люди не відмовилися прийти й вшанувати пам’ять про людину, для якої порятунок інших завжди був на першому місці.
Проблема визнання на міжнародному рівні
Окремо порушувалося питання про те, що ім’я Андрея Шептицького досі не внесено до списку “Праведників народів світу” ізраїльським Яд ва-Шем, хоча його брат і багато соратників цей статус отримали. Для присутніх це не стільки питання офіційних нагород, скільки питання історичної справедливості та потреби постійного діалогу між суспільствами.
Чому ця пам’ять важлива для майбутнього
Пам’ятні дати й церемонії — це не лише привід для офіційних промов, а й живий урок для тих, хто сьогодні будує мости між Україною та Ізраїлем. Історія Шептицького показує: навіть у найтемніші часи вибір моральності й людяності визначає майбутнє народів.
На сайті НАновини — Новини Ізраїлю ми регулярно висвітлюємо події, які розкривають глибокі зв’язки між єврейським та українським народами, реальні історії солідарності й героїзму. І сьогодні, як ніколи, ці теми актуальні для всіх, хто не байдужий до долі світу.
