Це стало «новим жахом і шоком»: онука в’язня нацистського концтабору, який загинув від нападу путінської РФ у Харкові, виступила на 80-річчю визволення концтабору Дора-Міттельбау

Місто Лейпциг (Німеччина) перейменувало вулицю, на якій розташоване посольство Росії, на честь Романченка в «Борис-Романченко-штрассе».

Важлива новина, яка підкреслює трагедію, яку пережив український народ у контексті триваючої війни.

Юлія Романченко, онука Бориса Романченка, колишнього в’язня концтабору, загиблого в Харкові від російського обстрілу, виступила на урочистій церемонії з нагоди 80-річчя визволення концтабору Дора-Міттельбау, яка відбулася 7 квітня в Тюрингії, Німеччина.

На заході був присутній один з небагатьох живих колишніх в’язнів Дори-Міттельбау — 100-річний Альбрехт Вайнберг (Albrecht Weinberg) з Німеччини.

Меморіальна церемонія в Німеччині

Перед присутніми виступила з промовою українською мовою Юлія Романченко — онука колишнього в’язня концтабору Бориса Романченка, вбитого в березні 2022 року під час російського обстрілу Харкова.

За словами онуки, до 2014 року її дід ніколи не відгукувався погано про СРСР чи Росію і підтримував добрі стосунки з колишніми в’язнями Бухенвальда, які жили в РФ. Анексія Криму стала для нього «дуже болісною» і змусила змінити ставлення до сусідньої держави. Втручання РФ в Україну 24 лютого 2022 року стало для Бориса Романченка «новим жахом і шоком», «він не міг собі такого навіть уявити», розповіла онука.

Історія Бориса Романченка: від концтабору до трагедії в Україні

Борис Тимофійович Романченко (20 січня 1926 року, село Бондарі, Сумська область — 18 березня 2022 року, Харків) — український громадський діяч, який пережив чотири нацистські концтабори, присвятивши своє життя збереженню пам’яті про жертв нацизму та боротьбі за правду.

У 1942 році, в 16 років, Романченко був викрадений для робіт у Дортмунд, промисловий центр Рурської області, де він працював у шахті. У січні 1943 року його відправили до концтабору Бухенвальд. Потім, видавши себе за 22-річного, Романченко зміг перевестися до Пенемюнде на острові Узедом у Балтійському морі, де велося розроблення ракетної програми «Фау-2».

Після кількох місяців роботи слюсарем, він разом з командою був відправлений до концтабору Дора-Міттельбау, де жив і працював у підземних тунелях. У березні 1945 року Романченко був відправлений до наступного концтабору — Берген-Бельзен, на момент прибуття до якого він важив лише 39 кг. Наприкінці війни німці планували знищити всіх в’язнів, але саме перед цим, 14 квітня 1945 року, Берген-Бельзен був звільнений британськими та американськими союзними військами.

Події останніх років: загибель Бориса Романченка

Після війни Борис Романченко повернувся в Україну, здобув освіту гірничого інженера в Харківському гірничому інституті і працював на виробництві сільськогосподарської техніки. Він активно займався громадською діяльністю, був віце-президентом Міжнародного комітету колишніх в’язнів Бухенвальда-Дора, регулярно відвідував місця колишніх концтаборів і ділився своїми спогадами з молодшим поколінням.

Загибель

18 березня 2022 року, під час російського вторгнення в Україну, район Харкова, в якому жив Борис Романченко, зазнав обстрілу. Снаряд потрапив у його квартиру, внаслідок чого ветеран загинув у віці 96 років. Ця трагедія викликала широкий резонанс, адже Борис Романченко був живим свідком жахів нацизму і символом стійкості українського народу.

Пам’ять про Бориса Романченка є важливою частиною історії України та світу, нагадуючи про необхідність збереження миру і боротьби з будь-якими формами агресії.

Це не просто трагедія однієї родини, а трагедія народу, який знову переживає жахи війни.

Виступ Юлії Романченко на церемонії в Німеччині став важливим моментом для всіх, хто пам’ятає про трагедії Другої світової війни та тих, хто переживає страшні події сьогодні. Пам’ять про ці жахи має залишатися живою, щоб не допустити їх повторення в майбутньому.

Концентраційний табір Дора-Міттельбау

Концентраційний табір Дора-Міттельбау (нім. Dora-Mittelbau) був нацистським концтабором, який існував з серпня 1943 року по квітень 1945 року в Тюрінгії, Німеччина. Табір був створений як підрозділ табору Бухенвальд і спеціалізувався на підземному виробництві озброєнь, включаючи ракети ФАУ-1 і ФАУ-2.

Основні факти про табір:

• Створення і розташування: Табір був заснований 28 серпня 1943 року в 5 км від міста Нордгаузен. Він знаходився в гірській місцевості, що дозволяло використовувати природні підземні тунелі для виробництва зброї.
• Виробничі цілі: Основним завданням табору було забезпечення підземного виробництва ракет на заводі Міттельверк. Ув’язнені працювали в тяжких умовах у спеціально вирубаних тунелях у горі, де їм доводилося працювати в умовах, близьких до рабської праці.
• Кількість ув’язнених: У вересні 1943 року в таборі було зареєстровано 3 394 ув’язнених. До березня 1945 року їх кількість збільшилась до 38 678. Всього через табір пройшло близько 60 000 осіб з понад 10 країн Європи. Близько 20 000 ув’язнених загинули через важкі умови праці, хвороби та жорстоке поводження.
• Підтабори: Табір мав 39 зовнішніх підрозділів, розташованих у різних містах Німеччини, де ув’язнені працювали на виробничих об’єктах, зокрема на заводах і фабриках, які забезпечували нацистську армію бойовою технікою і зброєю.
• Звільнення: Табір був звільнений американськими військами в квітні 1945 року. За кілька днів до цього нацисти відправили більшість ув’язнених на “марші смерті”, в результаті чого тисячі людей загинули від виснаження, голоду та жорстоких умов.

Сьогодні на території колишнього табору знаходиться меморіальний комплекс, присвячений пам’яті жертв Дора-Міттельбау і інформує відвідувачів про трагічні події тих років. Цей меморіал служить нагадуванням про тяжкі умови, які пережили ув’язнені, і про злочини, скоєні в роки Другої світової війни.

Як ці події впливають на сучасну політику

НАновости неодноразово підкреслювали важливість цих подій для взаємин між Україною та іншими країнами, в тому числі Ізраїлем. В Україні, як і в Ізраїлі, пам’ять про жертв Другої світової війни, в тому числі про концтабори, є важливою частиною національної ідентичності.

Сьогодні, коли ми згадуємо про трагедії минулого, важливо пам’ятати, як важливо підтримувати мир у світі і не допускати нових агресій. Напад Росії на Україну стало ще одним нагадуванням про те, як важливо боротися за мир і свободу.

Цей момент є важливою частиною пам’яті про трагедії Другої світової війни, а також про ті злочини, які продовжує чинити Росія в Україні, як частину своєї агресивної політики.

На НАновости — новини Ізраїлю ми продовжуємо слідкувати за подіями та важливими історіями, що впливають на майбутнє України, Ізраїлю та всього світу.