- 9 Лютого, 2026
- 8:26 pm
- В світі
У період 4–9 лютого 2026 року головний рабин України Моше Реувен Асман опублікував серію повідомлень про свою робочу поїздку до Вашингтон. За їх змістом видно: це була не «протокольна відрядження», а насичена публічна кампанія — мітинги, виступи, зустрічі з політиками та релігійними лідерами, участь у подіях «Ukrainian Week in Washington», а також у форматах, які в США реально впливають на громадську думку — молитовних сніданках і великих гала-вечорах.
Сенс, який він наполегливо повторює, один: Америка часто змінює ставлення до війни не від новин, а від особистого контакту. Тому він робить ставку на «живе пояснення» — говорити, відповідати, запрошувати впливових людей приїхати в Україну і побачити все своїми очима.
4 лютого 2026: мітинг біля Капітолію і роль капеланів
У публікації від 4 лютого 2026 року рабин пише, що взяв участь у мітингу підтримки України біля Капітолій США. Він перераховує коло учасників: посол України в США Ольга Стефанишина, конгресмени уряду США, захисники України та військові капелани ЗСУ, зокрема начальник Служби військового капеланства полковник Олександр Вовкотеча, офіцер капеланства Олег Скнар та інші громадські діячі.
Важливіше списку — його формулювання, яке можна винести в матеріал як ключову цитату:
«Разом з капеланами — ми духовний рупор України, і ми достукаємося до кожного доброго серця у Вашингтоні і загалом у США!»
Це не просто емоційна фраза. Вона пояснює, чому релігійна і капеланська лінія стала частиною української дипломатії: це мова, яку чують там, де суха політика “не заводить”.
5 лютого 2026: «дуже щільний графік» і всеамериканський молитовний сніданок
Наступного дня, 5 лютого 2026 року, він описує поїздку як майже безперервний потік зустрічей і виступів. Окремо згадується, що в ці дні у Вашингтоні проходить всеамериканський молитовний сніданок — масовий захід, куди з’їжджаються тисячі гостей з усієї країни: віруючі люди, лідери громад, громадські активісти та бізнес.
У цьому повідомленні важлива не “картинка заходу”, а його практична мета: після виступів до нього підходять люди різного рівня — і не просто висловлюють підтримку, а починають предметно запитувати, що відбувається в Україні і чим можна допомогти.
Цитата, що передає його логіку:
«Після моїх виступів до мене підходять різні люди, від великих бізнесменів до конгресменів і американських чиновників. Вони починають щиро цікавитися ситуацією в Україні і хочуть особисто приїхати сюди, щоб побачити все своїми очима і зрозуміти, чим і як вони можуть допомогти».
Він прямо пише, що після завершення робочої поїздки збирається займатися організацією таких візитів. У його розумінні, це один з найефективніших способів перетворити співчуття в дію: повернувшись додому, люди стають «друзями і адвокатами України» — розповідають не “по стрічці”, а за особистим досвідом.
6 лютого 2026: захід у Конгресі і тема викрадених дітей
У публікації від 6 лютого 2026 року рабин повідомляє про участь у заході на підтримку України в Конгрес США, організованому рухом ALLATRA і пастором Марк Бернс. Він виділяє Бернса окремим абзацом, пояснюючи, чому робить на ньому акцент: пастор, за його словами, приїхав в Україну за запрошенням, побачив все на місці і після цього став «другом і адвокатом України» в американському публічному полі.
Він також згадує присутність Гаррі Табах, капітана 1-го рангу ВМС США, який, як сказано, багато часу проводить в Україні, займається волонтерською діяльністю і допомагає пораненим захисникам.
Але центр його промови — найболючіша тема, яку він обирає як “ударний аргумент” для американської аудиторії:
«У своїй промові я говорив про найболючіше: про один з найстрашніших злочинів росії — про понад 20 000 українських дітей, яких буквально викрали і насильно вивезли на територію рф. Про дітей, у яких намагаються відібрати українську ідентичність, змусити забути рідну мову, культуру і свою Батьківщину».
І далі — прямий заклик до політиків, громадських лідерів і бізнесу США приїжджати в Україну і бачити правду своїми очима. Тут його стиль максимально прямий: не “підтримайте нас”, а “приїжджайте і дивіться”.
7 лютого 2026: український молитовний сніданок і Псалом Давида
У повідомленні від 7 лютого 2026 року рабин описує момент свого виступу на українському молитовному сніданку у Вашингтоні. Він підкреслює фінал — молитву Псалмом царя Давида:
«Сьогодні у Вашингтоні, на Українському молитовному сніданку, я завершив свій виступ молитвою — Псалмом царя Давида».
Для американської аудиторії такий жест — це не “релігійна деталь”, а зрозумілий символ: українська тема подається не тільки як геополітика, але як моральне випробування.
8–9 лютого 2026: гала-вечір, публічна подяка США і «я виїжджаю з Вашингтона»
У публікації від 8 лютого 2026 року (за вашим фрагментом — «19 годин тому») він пише про молитовний сніданок і великий гала-вечір у рамках Ukrainian Week in Washington. Там, за його словами, були присутні сенатори, конгресмени, дипломати, представники великого бізнесу і лідери думок. Він виступав зі сцени, дякував народу Америки за підтримку України, говорив про необхідність допомагати далі і більше, і возносив молитву за Україну прямо на сцені.
Найбільш спірна і одночасно помітна деталь, яку він фіксує конкретно за датою цього блоку, — музика, яку включили організатори:
«…а також організатори запустили мою пісню “Donald Trump It’s time to fight” перед усіма гостями».
Згадка Дональд Трамп у назві треку явно розрахована на американську внутрішню повістку: це спосіб “зачепити” зал і зробити тему України частиною розмов вже після заходу — в кулуарах, офісах, медіа.
А в короткій фінальній промові від 9 лютого 2026 року він підводить підсумок поїздки вже без довгих конструкцій, майже розмовно. Нижче ключові фрагменти, максимально близько до його інтонації:
«Я виїжджаю зараз з Вашингтона, гостинного Вашингтона. Український тиждень пройшов добре: багато зустрічей, багато хороших людей, друзів України».
«Я впевнений: коли ми доносимо правду — правда витіснить брехню. Я розмовляв з людьми і бачив, як змінюються навіть ті, хто не розумів, що відбувається в Україні».
«Я повертаюся в Україну через кілька днів і дуже чекаю повернення. Я знаю, як ракети зараз атакують Україну, знаю, як вам холодно… але серце моє з вами, і теплота нашого серця розтопить цей холод».
І фінальна формула — вже звернення одразу до двох аудиторій, української та американської:
«Слава Україні! God bless America!»
Для ізраїльського читача ця поїздка важлива ще й тим, що головний рабин України виступає не «окремим голосом релігії», а як один з помітних публічних представників української єврейської громади — громади, яка з перших днів війни стоїть пліч-о-пліч з усім українським народом.
І коли він говорить про правду, про біль і про необхідність допомоги, це не паралельна повістка, а частина загальної боротьби України проти російської, путінської агресії — на вулицях, у дипломатії, в армії і в людських історіях. Саме тому НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency фіксує такі поїздки не заради “картинки”, а як сигнал: хто і якими словами утримує Україну у фокусі Вашингтона, і чому моральна мова — іноді сильніша за сухі формули.
Що це показує — з датами і без гасел
Якщо зібрати публікації 4, 5, 6, 7, 8 і 9 лютого 2026 року в один текст, виходить досить ясна картина. Це спроба вести українську тему в США через три канали одночасно:
Публічні політичні майданчики (Капітолій, Конгрес, зустрічі з законодавцями).
Релігійні формати (всеамериканський молитовний сніданок і український молитовний сніданок).
Особиста дипломатія (розмови і запрошення приїхати в Україну, щоб “побачити своїми очима”).
І в усіх трьох випадках він використовує одну і ту ж стратегію: не просити “в загальному”, а тиснути на конкретні людські точки — відповідальність, правду, викрадених дітей, особисте враження від побаченого.
Так виглядає його Вашингтон на цьому тижні — за датами, за подіями і за словами, які він сам обрав, щоб їх повторювали далі вже не тільки українці.
Поїздка до Вашингтона 4–9 лютого 2026 року показує, як сьогодні будується «довга підтримка» України: не тільки через кабінети і переговори, але й через прямий розмову з американським суспільством — там, де рішення народжуються з довіри, віри і особистого досвіду.
Головний рабин України в цій історії звучить як обличчя єврейської громади країни, яка не відсторонюється і не “спостерігає з боку”, а стоїть разом з усім українським народом. Пліч-о-пліч — проти російської, путінської агресії, проти спроб нормалізувати війну, проти втоми і байдужості, які поступово роз’їдають підтримку на відстані.
Його ставка проста і вперта: показувати правду, говорити про найболючіші теми, приводити людей до розуміння не через заголовки, а через особисту зустріч і особисту відповідальність. І далі все впирається в питання, яке вирішується не гаслами: скільки людей у США готові перейти від співчуття до дій — і утримувати Україну в повістці, поки це дійсно потрібно.
