- 22 Квітня, 2026
- 8:04 pm
- Ізраїль
Матеріал The Times of Israel від 22 квітня 2026 року піднімає тему, яка для ізраїльської аудиторії давно перестала бути суто церковною. Йдеться не лише про релігійну дипломатію, а й про те, як російський вплив в Єрусалимі може зачіпати безпеку Ізраїлю, інтереси України та саму архітектуру впливу в регіоні. У центрі уваги — патріарх Єрусалимський Феофіл III, чиї контакти з Москвою, за оцінкою автора, за роки перетворилися з складних відносин в небезпечну залежність.
Сенс публікації в тому, що Росія працює не лише ракетами, армією та пропагандою. Кремль вміє заходити через церковні структури, символічні об’єкти, майнові спори, паломництво, дипломатичні контакти та фінансові зв’язки. Саме тому історія навколо Єрусалимського патріархату — це вже не внутрішній спір православного світу, а питання, що має прямий геополітичний вимір.
Як змінювалася лінія Феофіла III
Від критики Росії до тісних контактів
Феофіл III займає пост Єрусалимського патріарха з 2005 року. Ще в 2008 році він дозволяв собі антиросійські заяви і публічно негативно висловлювався про мотиви російської активності в Єрусалимі за попередні півтора століття. Але вже через кілька років траєкторія помітно змінилася.
У 2013 році він отримав нагороди від Російської православної церкви та від Української православної церкви Московського патріархату.
У 2019 році відвідав Москву, де зустрічався і з путіним, і з патріархом кирилом. Відразу після цього візиту йому вручили орден Вифлеємської зірки від Імператорського православного палестинського товариства — однієї з ключових російських структур присутності в Єрусалимі. Цей набір епізодів у статті подається не як випадкова дипломатична ввічливість, а як ознака все більш тісного зв’язку з російською церковно-державною системою.
Амман, РПЦ та українське питання
Особливо показовою автор вважає зустріч в Аммані в лютому 2020 року, організовану за підтримки росіян під гаслом «збереження єдності». На неї приїхало обмежене коло церковних лідерів, тоді як Вселенський патріарх Варфоломій прямо попередив, що подібна ініціатива спрямована на підрив усталених норм православної церкви. Це важливо, тому що йшлося не про духовну дискусію у вакуумі, а про спробу Москви переграти церковний баланс на свою користь.
Після початку повномасштабної війни проти України Феофіл III, як підкреслюється в тексті, не раз виступав на захист статусу РПЦ в Україні та за її межами. У 2022 році він зустрічався з послом Росії в Ізраїлі Анатолієм Вікторовим, а в 2025 році — з кирилом в Астані. Восени того ж року контакти з російським дипломатом в Ізраїлі продовжилися і на заходах в Лоді, де звучали вже знайомі кремлівські тези про нібито «переслідування» канонічної церкви в Україні.
По суті, Феофіл III у статті представлений як послідовний противник української церковної незалежності від Москви.
Чому це ризик вже не тільки для церкви
Російська мережа в Єрусалимі та фігура Вассиана
Окреме місце в публікації займає архімандрит Вассиан Змеєв, який очолив Російську церковну місію в Єрусалимі в 2023 році.
Саме він, за описом автора, став головним посередником між РПЦ та Єрусалимським патріархатом. Його біографія сама по собі виглядає як тривожний маркер: влада Північної Македонії заборонила йому в’їзд, одночасно виславши російських дипломатів через підривну діяльність, а Болгарія раніше вимагала його виїзду, вказавши на дії проти національної безпеки та в інтересах геополітики Росії. Після цього він опинився саме в Єрусалимі.
Такий маршрут важко вважати церковною випадковістю. Для ізраїльського читача це особливо чутливо, тому що йдеться не просто про священнослужителя, а про фігуру, навколо якої вже звучали звинувачення, пов’язані з політичним впливом та втручанням. Коли подібний посередник зміцнює зв’язки між російською церковною інфраструктурою та найважливішим релігійним центром Єрусалима, питання автоматично виходить за рамки канонічного протоколу.
Саме тут тема стає ширшою і зрозумілішою в контексті, в якому працює НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency: російське проникнення в чутливі інститути Близького Сходу давно вже не можна оцінювати окремо від війни проти України, російсько-іранського зближення та боротьби за вплив в самому Ізраїлі. У цьому випадку церковна оболонка не скасовує політичного змісту, а, навпаки, робить його зручнішим для просування.
Олександрівське подвір’я як наступний фронт
Ключова загроза, на яку вказує матеріал, пов’язана з Олександрівським комплексом у Старому місті Єрусалима.
Автор пише, що Росія традиційно починає експансію не з зброї, а з «відновлення права власності» на майно колишньої Російської імперії. У цьому випадку Кремль домагається легалізації прав на стратегічно і символічно важливий об’єкт, а Єрусалимський патріархат на чолі з Феофілом III може виявитися його корисним союзником.
Якщо Москві вдасться закріпити за собою такий об’єкт, наслідки вийдуть далеко за межі майнового спору. Для України це буде виглядати як символічна легітимація Росії в момент триваючої агресії. Для Близького Сходу — як посилення російського впливу через релігійно-історичний актив найвищої чутливості. Для міжнародної дипломатії — як додатковий пропагандистський ресурс Кремля, який вміє перетворювати будь-який компроміс на доказ власної «історичної правоти».
Що це означає для Ізраїлю
Безпека, дипломатія та фактор Ірану
Для Ізраїлю описані ризики в статті названі не менш серйозними. По-перше, посилення російської позиції в Старому місті може створити додаткову напруженість у відносинах з європейськими партнерами. По-друге, враховуючи співпрацю Росії з Іраном, будь-яка додаткова точка опори Москви в такому чутливому місці неминуче отримує і вимір безпеки. Йдеться про потенційні можливості непрямого впливу, політичних маневрів та використання релігійного простору всупереч інтересам єврейської держави.
Тут важливо не спрощувати. Сам по собі церковний контакт ще не дорівнює шпигунській операції.
Але коли йдеться про структуру, тісно пов’язану з російською державою, яка одночасно веде війну проти України і допомагає Ірану — головному зовнішньому ворогу Ізраїлю, — наївність стає вже не миролюбством, а стратегічною помилкою.
Автор окремо підкреслює і фінансову сторону. Російське Імператорське православне палестинське товариство приваблює в Ізраїль безліч паломників, що приносить помітний дохід Єрусалимському патріархату. Крім того, Росія, за словами самого Феофіла III, не раз фінансувала його проекти. А там, де з’являється стійка матеріальна залежність, політичний вплив зазвичай перестає бути абстракцією.
У цьому і полягає головний висновок для ізраїльської аудиторії: історія Феофіла III — це не сюжет про те, хто з ким зустрічався в рясі. Це питання про те, наскільки глибоко Москва зуміла вбудуватися в релігійні та символічні вузли Єрусалима, і чим це може обернутися для країни, яка і без того живе під постійним зовнішнім тиском.
Для України це ще один приклад того, як Росія використовує церкву, майно, дипломатію та ідеологію як інструменти однієї і тієї ж війни.
Для Ізраїлю — нагадування, що російський вплив у Святому місті ніколи не буває лише релігійним.