- 8 Жовтня, 2025
- 7:22 pm
- Україна
7 жовтня 2025 року — свято Суккот, яке євреї України зустріли під звуки сирен і тривожні тіні ракетних атак. Війна не зупинила радість — лише надала їй іншої глибини.
Між святом і війною
У містах, де небо більше не обіцяє спокою, єврейські родини все одно виходять до сукки. Це дерев’яні хатини, символ мандрів народу Ізраїлю в пустелі. Але тепер — ще й символ віри, що навіть під звуками тривог можна побудувати тимчасовий дім, у якому є світло.
У Дніпрі, Харкові, Києві, Одесі та десятках інших міст встановили 41 публічну сукку. У них приходять люди, промовляють благословення, тримають у руках чотири види рослин — лулав, етрог, адас і араву. У ці хвилини здається, що тиша — це теж диво. Але іноді свято переривається: тривога, біг в укриття, молитва під землею. І знову повернення — до світла, до Суккоту, до життя.
Шлях рабина довжиною в 22 години
Рабин Маїр Стамблер, голова Федерації єврейських громад України, здійснив поїздку з Дніпра в Угорщину — 22 години дороги через блокпости, кордони, втому. Його мета — табір біженців «Балтон Хабад», де вже четвертий рік поспіль святкують Суккот ті, хто був змушений покинути Україну.
Там, у серці Європи, зібралися близько 430 єврейських біженців. Серед них — родини, які пережили обстріли, діти, народжені вже після початку війни, старі, для яких свято стало нагадуванням: народ живий, віра — з ним.
«Ми будуємо сукку навіть у вигнанні, тому що єврей не втрачає свого дому — він несе його в серці», — каже Стамблер.
З Ізраїлю — з любов’ю
Перед святом Хабад і Федерація єврейських громад України провели масштабну акцію: за два тижні в більше ніж 40 міст доставили комплекти «чотирьох видів» з Ізраїлю та рідкісні етроги з Калабрії (Італія).
Ці священні плоди — маленький міст між Єрусалимом і Дніпром, між Хайфою і Львовом. Вони нагадують, що Суккот — це не тільки свято врожаю, але й свято пам’яті: про крихкість, про шлях, про єдність.
Світло, яке не гасне
Поки десь звучать сирени, в українських містах продовжують запалювати свічки. Діти співають пісні, жінки готують трапези, чоловіки моляться. Люди будують сукку поруч із зруйнованими будинками — і це теж акт віри.
Війна розділила країни, але об’єднала серця. Ізраїль і Україна — два народи, які знають ціну крихкості і силу надії.
Суккот 5786 року в Україні — не просто свято. Це заява: життя триває. Навіть під землею, навіть у вигнанні, навіть серед руїн.
