Країна-агресор-терорист отримала нагороди на Венеційському фестивалі

Російські режисери були нагороджені на 82-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі, що проводиться в умовах конфлікту між Росією та Україною.

Офіційний сайт фестивалю випустив список переможців. У ньому дебютний фільм Насті Коркія «Коротке літо» отримав нагороду «Лев майбутнього» за найкращий дебют, а стрічка Владлени Санду «Пам’ять» завоювала «Золотого лева» в категорії «Приз глядацьких симпатій». У списку вони зазначені як представники інших країн.

Обговорення перемог

Спільнота українських користувачів активно висловлює невдоволення тим, що Держкіно України не згадало двох російських режисерів у своїх підсумках. При цьому реакція офіційних структур на успіхи російського кіно відійшла на другий план. Тема перемог росіян у Венеції залишається практично без коментарів, ніби їхній успіх став частиною звичайного фестивального процесу.

Журналістка Людмила Семенюк зауважила, що у фільмі «Пам’ять» розповідається про дитинство російської дівчинки на тлі війни, тоді як «Коротке літо» зображує життя російської дитини в «російському селі». Ці лінії перегляду представляються з акцентом не на страждання українських дітей, а на увічнення своїх емоцій. У цьому контексті виникає багато запитань до вибору фільмів.

Участь Кирила Земляного

Єдину значущу реакцію з боку України висловив режисер Кирило Земляний, який представив свій короткометражний фільм «Недоступні», створений у міжнародній кооперації. Ця робота про волонтера, який намагається додзвонитися до матері, що перебуває в окупованому Запоріжжі, виключена з загального потоку новин, що теж викликає здивування. Будучи випускником Київського національного університету театру і кіно, Земляний звертав увагу на кинутий виклик.

Прапор Російської Федерації

На відкритті Венеціанського фестивалю вперше з 2022 року був піднятий російський прапор, що зустріло реакцію Міністерства закордонних справ і Міністерства культури України. У відповідній заяві ці відомства різко засудили цей жест, який вони кваліфікували як підтримку країни-агресора. Представники України зазначили, що надання Росії майданчика на міжнародній культурній арені в умовах її агресивної політики суперечить spirit art.

У той же період на фестивалі був вручений Срібний лев за фільм про палестинську дівчинку, яка опинилася самотньою серед жертв конфлікту в Газі. Картину сприйняли на ура, викликавши вигуки в залі та жарти про неприпустимість порівняння різних конфліктів. Про це згадує зайнята аналітична робота, підкреслюючи триваючі виклики для сприйняття в контексті сучасних воєн.

Порівняння конфліктів

Семенюк фіксує, що реакція громадськості на різні конфлікти не завжди адекватно визначається. Успіхи Росії в кіно привертають увагу лише з точки зору номінацій, а не страждань, які є суттю кожної війни. Питання до культурних інституцій залишається відкритим: чи можна відокремити мистецтво від реальності, де світ зазнає жорстоких змін?