Протести в Ірані: чи можлива ескалація до війни на Близькому Сході?

Антиурядові протести в Ірані, найбільші з 2022 року, тривають вже кілька днів і виходять за рамки звичних сплесків невдоволення. Дональд Трамп публічно заявив про можливість втручання США у разі застосування сили проти демонстрантів. У відповідь оточення верховного лідера Ірану Алі Хаменеї попереджає про ризик масштабної дестабілізації всього регіону.

Ця риторика підкреслює: йдеться не лише про внутрішні заворушення, але й про точку перетину внутрішньої кризи з зовнішнім тиском.

Економіка як спусковий гачок

Основною причиною протестів стало різке падіння рівня життя. Обвал курсу ріала позбавив доходів і заощаджень ті верстви населення, які ще недавно вважалися соціальною опорою режиму. Це якісна зміна: протестують не лише традиційні групи невдоволених, але й люди, раніше орієнтовані на стабільність будь-якою ціною.

При цьому очікування швидкого краху влади не виправдалися. Замість революційного вибуху проявилася інша динаміка — повільне, важке усвідомлення системної поразки. Протести не стільки радикалізуються, скільки розширюються і поглиблюються по соціальній базі.

Кого звинувачують іранці

Всередині іранського суспільства немає єдиного пояснення того, що відбувається. Одні покладають відповідальність на Корпус вартових Ісламської революції, звинувачуючи його у мілітаризації економіки та зовнішньополітичних авантюрах. Інші вважають винними поміркованих політиків — зокрема президента Масуда Пезешкіана — за нездатність змінити курс.

Є й ті, хто прямо вказує на Алі Хаменеї або на саму модель ісламського управління як джерело кризи. Палітра думок надзвичайно широка, і саме це стає проблемою: суспільство критикує, але не формулює єдиного альтернативного проєкту.

Ключове питання залишається без відповіді — якщо не ісламська держава, то що натомість?

Слабкість опозиції та межі діалогу

Іранська опозиція залишається роз’єднаною та інституційно слабкою. Спроби створити єдиний фронт регулярно зазнають невдачі, що знижує ймовірність швидкого політичного перелому. На цьому тлі Пезешкіан намагається вести діалог із суспільством, що помітно відрізняє його від попередників.

Однак такий підхід балансує на межі. Для частини населення це виглядає як шанс на еволюційні зміни. Для консервативних еліт — як прояв слабкості, здатної підірвати основи системи.

«Вілаят-е факих» як системний вузол

Принцип «вілаят-е факих» — ключова опора іранської політичної моделі. Верховний релігійний лідер контролює не лише духовну сферу, але й зовнішню політику, армію, спецслужби та стратегічні рішення держави. Цей принцип був закріплений у Конституції після революції 1979 року і залишається фундаментом теократії.

Сценарій серйозних змін безпосередньо пов’язаний з фігурою Хаменеї. У разі його відходу можливий перегляд самої конструкції влади, якщо еліти дійдуть висновку, що «вілаят-е факих» став гальмом для виживання режиму. Це не неминучість, але й не фантастика.

Зовнішній тиск і фактор Ізраїлю

Ситуацію ускладнює зовнішній контекст. Ізраїль послідовно веде проти Ірану інформаційні, кібер- та психологічні операції, а загроза прямої військової ескалації залишається реальною — особливо в першій половині 2026 року.

Для Біньяміна Нетаньяху важливий і внутрішньополітичний календар: фактор виборів може впливати на жорсткість рішень. У цьому сенсі іранська криза перестає бути виключно внутрішньою справою Тегерана.

Трамп і ризик зворотного ефекту

Заяви Дональда Трампа про можливе втручання США можуть зіграти подвійну роль. З одного боку — це сигнал підтримки протестувальникам. З іншого — в Ірані подібні загрози часто сприймаються як приниження національної гідності, що може консолідувати частину суспільства навколо режиму.

Пезешкіан намагається уникнути цього сценарію, роблячи ставку на внутрішній діалог і зниження градуса конфронтації. Але саме такий підхід може викликати жорстку реакцію з боку радикальних консерваторів.

Вікно невизначеності

Іран сьогодні знаходиться в стані рідкісного збігу внутрішніх і зовнішніх факторів тиску. Економічна криза, втрата почуття безпеки, регіональні загрози та розмивання легітимності влади посилюють ймовірність змін.

Однак іранське суспільство залишається неоднорідним, а сценарії розвитку — вкрай ризикованими. Швидких рішень немає, а будь-який різкий рух може призвести не до реформ, а до нової фази нестабільності.

Контекст експертизи

Авторський аналіз спирається на оцінки сходознавця та політолога Ігоря Семиволоса — виконавчого директора Центру близькосхідних досліджень, спеціаліста з історії та культурної антропології регіону.

Саме в такому складному переплетенні внутрішніх криз і регіональної політики сьогодні розглядається ситуація в Ірані — і за її розвитком уважно стежать НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency.