Росія, ХАМАС та загибель дітей: як агресори використовують дитячу трагедію для виправдання злочинів

Особливо важливо викривати, як держави-агресори, такі як Росія, і терористичні угруповання, такі як ХАМАС, перетворюють чужий біль на пропаганду, сіють ненависть і спотворюють реальність, прикриваючись іменами загиблих дітей.

Коли одні й ті ж трагічні сюжети повторюються з року в рік — де б не тривала війна, — з часом люди перестають бачити за ними реальних дітей.

І тоді пам’ять про загиблих перетворюється на інструмент нових воєн, а біль матерів — на привід для політичних ігор. Ми пишемо цю статтю не просто щоб нагадати: Росія, Україна, Газа, Ізраїль — це не абстрактні географічні точки, а долі мільйонів, серед яких — діти, які стали заручниками і жертвами дорослих ігор, маніпуляцій і брехні.

Чому саме зараз: маніпуляція пам’яттю і свідомістю

Приводом для статті стала нова хвиля російської пропаганди навколо так званого “Дня пам’яті дітей-жертв війни на Донбасі”, який щороку відзначається 27 липня.

У цей день російські медіа, держфонди та “культурні” інституції синхронно транслюють один і той же наратив: “діти Донбасу загинули через українські обстріли”, “Україна — агресор”, а Росія начебто єдиний захисник. З’являються тексти про “День особливої скорботи”, віртуальні свічки на “Алеї Ангелів”, меморіальні інсталяції, фільми про страждання матерів. Паралельно запускаються виставки у музеях, де трагедія українських дітей вписується у пропагандистський міф про “нацизм” і вічну загрозу для “руського світу”.

Однак за всіма цими сльозами, гарно зрежисованими репортажами й плитами з іменами, приховується небезпечна підміна: справжня причина трагедії не називається.

Мовчання про те, що Донбас — це Україна, а всі загиблі діти були громадянами України, дозволяє Кремлю перетворювати пам’ять на зброю, яка б’є вже не по агресору, а по жертві.

Донецька і Луганська області: українські землі та українські діти

Усі загиблі діти Донбасу — це українські хлопчики та дівчатка, народжені й вирощені на визнаній міжнародною спільнотою території України.

До 2014 року Горлівка, Донецьк, Луганськ були частиною мирного, хоча й непростого, українського життя. З весни 2014 року все змінилося: Росія окупувала Крим, розпалила збройний конфлікт на сході України, перетворивши міста на бойові зони. Саме тоді сотні тисяч дітей вперше почули, що таке артилерійський залп і автоматна черга за вікном. Кожна третя дитина на Донбасі втратила звичну школу, друзів, дім.

Міжнародні організації — ООН, ЮНІСЕФ, Human Rights Watch, Amnesty International — вже десятий рік поспіль фіксують: саме російське втручання і підтримка збройних груп стали причиною ескалації.

Не випадково в серпневому звіті OHCHR 2014 року підкреслено:

“З моменту початку конфлікту у 2014 році обидві сторони несуть відповідальність за жертви серед цивільних, але сам конфлікт був ініційований втручанням Російської Федерації на території України“.

Як створювався міф — і навіщо він потрібен агресору

“Алея Ангелів” у Донецьку з’явилася не одразу: спершу Росія не дбала про меморіальну політику, основним завданням був контроль території. Лише після перших сотень загиблих мирних мешканців Кремль зрозумів силу емоційного впливу.

З 2015 року починається масове створення меморіалів, урочистих дат, запускається проєкт віртуальних свічок — за станом на 2024 рік їх нібито запалили 485 тисяч разів. У музеях Москви та Ростова виставляють інсталяції про “нацизм” і “українських карателів”.

Паралельно виходять фільми, такі як “Мама, не плач”, де в художній формі демонструється виключно українська вина, а Росія виступає рятівником.

Все це розраховано на внутрішнього глядача, на тих, хто не ставить запитання: чому всі ці діти — українці, чому їхні домівки стали лінією фронту? і яка справжня ціна російської політики?

Цифри, які не можна ігнорувати

За 2014–2021 роки, за даними ЮНІСЕФ та ООН, лише на Донбасі загинуло не менше 240 дітей, понад тисячу поранено. Amnesty International уточнює, що у 2015–2017 роках понад 50 дітей підірвалися на мінах і нерозірваних боєприпасах, а до 2019 року, за українськими даними, понад 200 тисяч дітей стали переселенцями в межах країни.

Після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року масштаби трагедії зросли ще більше: за офіційними українськими даними, на літо 2024 року загинуло понад 550 дітей, поранено — понад 1 300, а кількість зруйнованих шкіл і дитсадків перевищує тисячу. ЮНІСЕФ підрахував: у перші 500 днів повномасштабної війни в Україні щодня гинув або був поранений хоча б один дитина.

Але головна деталь, яку Росія завжди замовчує: усі ці діти загинули не десь “на нічиїй землі”, а на території України, на своїй батьківщині. Їхнє життя обірвалося через політику окупації і війни, яку Кремль розв’язав заради своїх інтересів.

Пропагандистські прийоми і замовчування

В офіційних російських меморіальних списках ніде не сказано, що ці діти — громадяни України, не вказується, що війна почалася після російського вторгнення. Жоден фільм, жодна виставка не нагадують, що до 2014 року Донбас був мирною українською територією.

Замість цього трагедія перетворюється на засіб маніпуляції суспільною свідомістю, “доказ” необхідності війни, мобілізації, нової ненависті. Кожен меморіал — це не спроба зупинити майбутні смерті, а легітимація наступних злочинів.

Ізраїль і Газа: 7 жовтня 2023 року та нова ескалація

Та сама логіка маніпуляцій працює і на Близькому Сході, де 7 жовтня 2023 року ХАМАС здійснив найбільший теракт проти Ізраїлю за всю сучасну історію країни. У цей день терористи вбили 1 200 ізраїльтян, серед яких було не менше 40 дітей, а понад 30 дітей були викрадені та вивезені до Гази — деякі з них досі залишаються в заручниках.

Ізраїль, який роками стикався з регулярними обстрілами й терористичними атаками, став жертвою наймасштабнішої, кривавої ескалації.

Конфлікт між Ізраїлем і Газою був і раніше, але ніколи раніше терористи ХАМАС не завдавали такого масштабного удару по мирному населенню Ізраїлю.

Це була не просто ескалація — це був переломний момент, після якого Ізраїль був змушений розпочати широкомасштабну військову операцію для ліквідації загрози і звільнення заручників.

Одразу після цього світ побачив, як ХАМАС знову використовує дітей як живий щит: пускові установки, штаби, склади зброї розміщуються серед житлових будинків, шкіл, лікарень, щоб кожна загибель палестинської дитини ставала новим приводом для антиизраїльської кампанії.

Правозахисники та ООН неодноразово підкреслювали:

“Використання цивільних осіб, особливо дітей, як живого щита — серйозне порушення міжнародного гуманітарного права. Така тактика призводить до численних жертв і посилює страждання населення”.

Ці цитати актуальні не лише для Гази — їх можна застосувати й до Донбасу, де збройні формування, підтримувані Росією, діяли за такими ж схемами, розміщуючи вогневі точки в житлових кварталах.

Чому не можна дозволяти перетворювати біль на інструмент війни

Коли Росія чи ХАМАС звертаються до пам’яті про загиблих дітей, за їхніми словами стоїть не прагнення до миру, а бажання легітимізувати власну агресію.

Недарма міжнародне право і провідні організації — Amnesty International, Human Rights Watch, ЮНІСЕФ, OHCHR — одностайні в одному: відповідальність за загибель дітей лежить на тому, хто почав війну, хто свідомо наражає мирних жителів на небезпеку, хто робить із дитячої смерті частину своєї політичної стратегії.

Доля кожної дитини — це не абстрактна статистика і не медійний символ, а справжня людська історія, яку не можна віддавати на відкуп пропаганді. Справжня пам’ять — це не віртуальна свічка чи меморіал, а прагнення назвати винних поіменно і не дозволити більше повторювати трагедії.

Підсумок: правда сильніша за маніпуляції

Діти Донбасу — українські діти, життя яких обірвалося через російську політику війни.

Ізраїльські діти, вбиті чи викрадені ХАМАСом 7 жовтня, — діти, які стали заручниками ненависті й терору.

Діти Гази — жертви ХАМАС, який свідомо ставить їх під удар заради пропаганди.

Головне — не дозволяти жодній стороні робити їхні імена виправданням нових убивств і приводом для подальшої ескалації.

“Важливо пам’ятати кожну загиблу дитину, домагатися справедливості для всіх жертв війни і не дозволяти агресорам використовувати страждання дітей для виправдання нових злочинів і руйнування миру.”
— НАновини

Хто винен: в Україні — Росія, у Газі — ХАМАС

В обох випадках агресор використовує дітей як інструмент:

• Росія — щоб виправдати окупацію української території і стерти ідентичність загиблих українських дітей, і на Донбасі — за загибель українських дітей несе відповідальність саме Росія, як держава-агресор, що почала війну на території України.
• ХАМАС — щоб виправдати власний терор, прикриватися жертвами серед палестинських дітей і демонізувати Ізраїль на весь світ.

ООН і всі провідні правозахисні організації підкреслюють:

• Вина лежить на тому, хто розпочав війну і свідомо наражає дітей на небезпеку.
• Маніпуляція пам’яттю про загиблих дітей — це новий злочин проти миру.

Англомовні джерела

• OHCHR (ООН, Україна): https://www.ohchr.org/en/countries/ukraine
• UNICEF (Діти України): https://www.unicef.org/ukraine/en/stories/children-ukraine-eight-years-war
• Amnesty International (Україна): https://www.amnesty.org/en/location/europe-and-central-asia/ukraine/report-ukraine/
• Human Rights Watch (Україна): https://www.hrw.org/news/2014/07/25/ukraine-civilians-suffer-indiscriminate-attacks
• The Guardian (Пояснення конфлікту): https://www.theguardian.com/world/2022/feb/22/russia-ukraine-conflict-donbas-explainer
• Human Rights Watch (Газа): https://www.hrw.org/news/2023/10/13/israel/gaza-conflict-civilians
• OHCHR (Газа): https://www.ohchr.org/en/press-releases/2023/10/israel-gaza-civilians-must-be-protected-amid-escalating-violence

НАновини — Новини Ізраїлю: зберігайте критичне мислення й людське співчуття, не дозволяйте пам’яті про загиблих дітей ставати розмінною монетою у чужій політичній грі.