Коли війна стирає кордони, домом може стати слово рабина. Що відбувається сьогодні з євреями Харкова, як допомога Ізраїлю та нові проекти дають шанс на єдність?
Що таке ‘Share-יהודי’: навіщо потрібен новий міст
Останніми роками між Україною та Ізраїлем завжди відчувався невидимий зв’язок, але саме війна зробила його відчутним.
В Ізраїлі стартував новий проект ‘Share-יהודי’ — його курують ערוץ 7 (Arutz 7), מכון גשר למנהיגות (Gesher Leadership Institute), משרד התפוצות (Ministry of Diaspora Affairs) та עמי (Am-I). Це не формальна програма, а реальний крок, щоб підтримати єврейські сім’ї, які опинилися в самому центрі потрясінь.
ערוץ 7 (Arutz 7)
Це один із найстаріших і найвідоміших ізраїльських новинних медіа. Arutz 7 («Канал 7») почав роботу ще у 1980-х як радіостанція, а сьогодні це великий інформаційний портал, де публікуються новини Ізраїлю, аналітика, інтерв’ю, колонки і багато іншого про релігію, політику, єврейський світ. Відомий тим, що активно висвітлює теми єврейських громад, життя релігійного населення, зв’язки Ізраїлю і діаспори.
מכון גשר למנהיגות (Gesher Leadership Institute)
Це ізраїльський освітній та діалоговий центр, завдання якого — будувати «мости» між різними шарами суспільства: релігійними, світськими, традиціоналістами, а також між Ізраїлем та єврейською діаспорою в усьому світі.
В інституті навчають майбутніх громадських лідерів і створюють майданчики для спільних проектів між рабинами, педагогами, активістами та молоддю. В перекладі «Гешер» означає «міст», що відображає їхню філософію — з’єднувати людей.
משרד התפוצות (Ministry of Diaspora Affairs)
Це державне міністерство Ізраїлю, повністю присвячене зв’язкам з єврейськими громадами за межами країни.
Завдання — підтримка єврейської ідентичності, освітні та гуманітарні програми, зміцнення відносин між Ізраїлем і діаспорою, боротьба з антисемітизмом, сприяння репатріації. Міністерство фінансує і курує багато міжнародних проектів на підтримку євреїв у Європі, США, СНД та інших країнах.
עמי (Am-I)
Це некомерційна громадська організація, що спеціалізується на зміцненні єврейської ідентичності та зв’язку між Ізраїлем і діаспорою через освітні, гуманітарні та культурні ініціативи.
Am-I часто організовує діалоги, семінари, спільні заходи для молоді та дорослих євреїв з різних країн. Назва походить від слова «ам» — народ, і натякає на відчуття єдності серед євреїв світу.
У першій відкритій розмові, репортаж про яку опублікували 24 липня 2025 року у ערוץ 7 (Arutz 7), зустрілися два рабини. Моше Москович із Харкова та Хаїм Маркович із Ме’але-Адумім. Їхній діалог — це не обмін компліментами, а розмова без прикрас про те, чим насправді живуть єврейські громади сьогодні.
Харків: вистояти серед сирен
Рабин Москович розповідає з лінії фронту в Україні:
«Ми знаходимося на кордоні з Росією. З першого дня війни ми весь час отримуємо ракети, все падає у нас»,
— розповідає він і згадує страх, який був на початку війни, коли багато євреїв думали залишити місто, що могло б призвести до закриття синагоги і фактичного розвалу громади. Однак багато хто залишився з різних причин, поряд із тими, хто виїхав до Ізраїлю чи європейських країн.
«Раптом бачиш, що громада, яка до цього займалася лише молитвою і навчанням, раптом починає допомагати людям, ремонтує розбиті вікна, дбає про їжу, раптом усе стає загальнішим»,
— каже рабин Москович, зазначаючи, що поряд із тими, хто залишив громаду, з’явилися і ті, хто приєднався до неї. Іноді приводом для приєднання була гуманітарна допомога, яка надавалася постраждалим від війни і вимагала перевірки єврейства, але зрештою це призвело до оновлення громади.
Рабин Москович далі пояснює роль синагоги у громаді, коли єврей приїжджає з Харкова, він знає, що у синагозі можна разом провести Песах та інші свята, а в Ізраїлі свята зазвичай відзначають вдома, і ситуація зовсім інша.
Він також говорить про турботу євреїв України про Ізраїль:
«Усі хвилюються, і попри те, що у нас тут війна і падають ракети, всі моляться за ситуацію в країні… Є впевненість у Святій Землі… Тут це небезпечно для життя… Немає молитви, немає допомоги…»
Рабин пояснює, що якщо рабини (наприклад, Хабаду) залишають місто, більше не буде синагоги, не буде шабату, не буде кашруту, не буде молитви, не буде гуманітарної підтримки.
Ізраїль: солідарність, яку відчувають
Поки харківські євреї шукають опору одне в одному, Ізраїль не стоїть осторонь. Рабин Хаїм Маркович підкреслює: традиція важлива саме зараз, коли здається, що на неї немає ні часу, ні сил. Синагоги стають штабами підтримки, онлайн-уроки, благодійні проекти, особисте спілкування — усе це реалії ізраїльських буднів.
Діалог між українськими та ізраїльськими рабинами у рамках ‘Share-יהודי’ — це не теорія і не красиві лозунги. Це спільні ініціативи, обмін досвідом, обговорення складних питань: як допомогти дітям, які переїхали з України, чи підтримати дорослих, які втратили рідних. Усі ці мости будуються прямо зараз, на наших очах.
Нова реальність єврейської громади
Питання «вижити чи зникнути» для громади Харкова і десятків інших міст — не гіпотетика, а щоденна задача. І саме синагоги та єврейські центри стали місцем, де допомагають кожному, хто переступив поріг — єврею, неєврею, українцю, ізраїльтянину. В Ізраїлі такі історії сприймаються особливо гостро — тут за кожним ім’ям може стояти родич, сусід, друг сім’ї.
Рабин Москович завершує:
«Коли ракети починають падати… є відчуття, що ти не сам… Є євреї в Ізраїлі, які з тобою і хочуть допомогти»,
— він додає, що потреба в такому контакті зросла зараз, коли інтерес до України вже не такий, як був на початку війни. Проект, який з’єднує громади, створює той особливий зв’язок, що зміцнює, надихає і підтримує як рабинів, так і громади.
Висновки: навіщо все це
Пряма мова рабина Московича — це не просто цитати, це відображення нової реальності, в якій вистояти можна лише разом. Такі проекти, як ‘Share-יהודי’, потрібні не лише заради статистики чи гучних слів, а щоб кожен знав: допомога — це не щось абстрактне, це конкретні люди, готові простягнути руку.
Сьогодні допомога — універсальна. Вона для єврея, для неєврея, для кожного, хто наважився попросити. НАновини — Новини Ізраїлю і надалі розповідатиме історії людей, які не чекали, що міст збудується сам, а вийшли й почали його будувати — для своїх, для чужих, для всіх.

