Трамп проти Хаменеї: чому іранський режим вперше за десятиліття виглядає вразливим

17 січня президент США Дональд Трамп перейшов від натяків до прямих формулювань. В інтерв’ю Politico він відкрито висловив невдоволення правлінням верховного лідера Ірану Алі Хаменеї, заявивши, що його 37-річна епоха повинна завершитися. За словами Трампа, йдеться не про дипломатичну риторику, а про режим, який «вбиває власний народ і руйнує країну».

Для регіону це стало сигналом. Не просто чергова заява Вашингтона, а маркер зміни тону — жорсткого, персонального, без звичних застережень.

Арабські політичні оглядачі сходяться в одному: при прямому військовому або політичному зіткненні з адміністрацією Трампа нинішній іранський режим навряд чи витримає довгу дистанцію. Напруження всередині країни тимчасово приглушено силовими методами, але це затишшя виглядає тактичним, а не стійким.

Чому Тегеран більше не відчуває опори

Аналітики вказують на ланцюг подій, який змінив розрахунки Тегерана. Падіння режиму Башара Асада в Сирії та американська операція у Венесуелі, що завершилася арештом Ніколаса Мадуро, стали наочним прикладом: зовнішня підтримка не гарантує виживання.

Росія і Китай, на яких Іран традиційно оглядався як на стратегічних партнерів, все частіше демонструють прагматизм. Їхня участь в іранському порядку денному сприймається як розрахункова і обмежена — без готовності нести реальні ризики. Підтримка є, але вона символічна і оборотна.

Тиск, що змінює правила гри

В Єрусалимі відзначають: лінія Трампа змінила глобальний контекст. Контроль над енергетичними і мінеральними потоками у Венесуелі став прикладом того, як Вашингтон поєднує військову, економічну і політичну силу.

Росія, раніше активно захищала Асада, врешті-решт обрала власні пріоритети. Цей досвід уважно вивчають у Тегерані — і роблять неприємні висновки.

Військові сигнали і межі стримування

Іранські чиновники все частіше визнають: тиск на режим зростає. Одним з маркерів стала 12-денна війна «Східного лева» з Ізраїлем у червні, яка показала вразливість іранської оборонної системи.

Країна втратила значну частину захисних можливостей. Фактично головним інструментом стримування залишається балістичний арсенал — близько 2000 ракет. Це серйозний ресурс, але його вже недостатньо для впевненого протистояння США та Ізраїлю.

Економіка, протести і тріщини всередині еліти

На тлі погіршення економіки внутрішні безлади стають все більш небезпечним фактором. Удари по ядерній інфраструктурі, завдані в ході операцій Ізраїлю та США, підірвали довіру до керівництва. Питання звучать вже не тільки на вулицях, але й у кабінетах.

За даними джерел у сфері безпеки, всередині іранської політичної еліти йде переоцінка ризиків. У тому числі — серед тих, хто раніше вважався обережними реформаторами, а не опозицією.

Таємні канали і публічні паузи

Спроба встановити закритий канал зв’язку з Вашингтоном для обговорення нової ядерної угоди стала ще одним знаком слабкості. Коли Трамп публічно розкрив існування цих контактів і заморозив переговори, він дав зрозуміти: поступки можливі тільки при зміні поведінки режиму, включаючи припинення жорсткого придушення протестів.

Два сценарії дестабілізації

Експерти виділяють два ймовірні шляхи розвитку кризи. Перший — поєднання постійного тиску США і масових виступів, які силові структури не зможуть контролювати безкінечно довго.

Другий — внутрішній розкол, при якому військове керівництво вважатиме Хаменеї загрозою для збереження самої системи і піде на зміну лідера заради стабілізації.

Підсумок поки не визначений. Але сам факт, що питання про падіння режиму обговорюється вголос і всерйоз, вже змінює баланс. Старий порядок тріщить, а новий — ще не оформився. Саме в цій точці невизначеності сьогодні знаходиться Іран, і за розвитком ситуації уважно стежать в Єрусалимі, Вашингтоні і далеко за їх межами.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency