- 23 Січня, 2026
- 4:51 pm
- Україна
“Світла пам’ять Максиму Булигіну.
Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.
Барух Даян а-Емет – Благословенний Праведний Суддя“, – від Федерації єврейських громад України.
20 січня 2026 в Житомирі відбувся пам’ятний захід, присвячений відкриттю меморіальної дошки Максиму Булигіну — випускнику приватного ліцею “Ор Авнер!, загиблому 10 червня 2024 року, захищаючи Україну. У церемонії взяли участь батьки, родичі, учні, педагоги та представники єврейської громади міста.
Максим Булигін був військовослужбовцем Збройних сил України, добровольцем, який з перших місяців повномасштабної війни прийняв рішення стати на захист країни. Меморіальна дошка, встановлена на стінах ліцею, де він навчався, стала знаком поваги та вдячності з боку громади та освітнього закладу, а також нагадуванням про ціну, яку Україна платить за свободу та незалежність.
Церемонія пам’яті в школі, де він навчався
Відкриття меморіальної дошки пройшло в стриманій і зосередженій атмосфері. Для ліцею «Ор Авнер» ця подія має особливе значення: Максим був не абстрактним героєм, а учнем цієї школи, випускником, якого тут добре пам’ятали.
Під час заходу прозвучали слова про його життєвий шлях, характер, вибір і мужність. Присутні вшанували пам’ять Максима хвилиною мовчання. Для учнів школи церемонія стала важливим моментом усвідомлення того, що війна — це не далека новина, а реальність, яка стосується їхнього середовища, їхнього міста та їхньої школи.
Офіційна позиція громади
Про подію повідомили і представники єврейської громади України. В опублікованому повідомленні йдеться:
Federation of Jewish Communities of Ukraine:
«🕯 Вшанування пам’яті Героя — Максима Булигіна.
20 січня в приватному ліцеї „Ор Авнер“ міста Житомира відбувся урочистий захід, присвячений відкриттю меморіальної дошки Максиму Булигіну — випускнику ліцею, загиблому 10 червня 2024 року, захищаючи Україну.
У заході взяли участь батьки, учні, педагоги та гості. Присутні вшанували пам’ять Героя, згадали його життєвий шлях, мужність, самопожертву та дорогу, яку він пройшов заради свободи своєї країни. Цей день став нагадуванням про ціну свободи та про тих, хто віддав за неї найдорожче — своє життя.
Світла пам’ять Максиму Булигіну.
Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.
Барух Даян а-Емет — Благословенний Праведний Суддя».
Біографія та особиста історія
Максим Булигін народився і виріс у Житомирі. Він мав громадянство України, а за національністю був українським євреєм — ця інформація вказана в українській Вікіпедії і підтверджується його біографією та участю в житті єврейської громади міста.
Був єдиною дитиною в сім’ї. Ходив у єврейський дитячий садок, згодом, закінчивши хабадський ліцей «Ор Авнер» (де 25 років працювала вчителькою його бабуся), вступив до ПТУ №18, де отримав професію «Кухар-пекар».
Був старанним учнем, співав у хорі, знайшов захоплення на багато років – шахи (ін.дж. нарди). З дитинства був активним членом єврейської громади Житомира. З 2019 по 2021 рік проходив строкову службу в армії України, служив стрільцем. Після демобілізації влаштувався працювати на «Нову пошту», спочатку вантажником, згодом став сканувальником.
24 лютого 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, Макс отримав повістку і відразу став на захист рідної України. Воював у складі різних формувань. Незадовго до загибелі перебував у рядах 117-ї окремої механізованої бригади. Усі 2,5 роки прослужив на сході – Бахмут, Авдіївка, Зайцеве та далі. Кілька разів майже загинув.
У 2024 році Максим переведений в інший батальйон, запропонував стати оператором БПЛА, він освоїв цю спеціальність, і коли пішов на перше бойове завдання, вже не повернувся. Оператор БПЛА Максим-Вольф Булигін героїчно загинув 10 червня 2024 під час виконання бойового завдання із захисту України від російських агресорів у селі Роботине Запорізької області, коли на його позицію окупанти скинули вибухівку.
За рік до загибелі у Максима з’явилася кохана, вони призначили весілля на кінець червня, захисник погодив відпустку, але за два тижні до жаданого дня загинув.
«Бабусин хлопчик»
За офіційними формулюваннями та біографічними довідками залишається особиста сторона життя Максима, про яку говорять його рідні. Бабуся Максима, Тетяна Липинська, згадує:
«Він називав себе “бабусиним хлопчиком”».
Ця проста фраза різко контрастує з образом солдата і підкреслює людський вимір його долі. Для сім’ї Максим був не тільки військовослужбовцем і героєм, але й онуком, близькою людиною, з теплою прив’язаністю до рідних.
Служба і загибель
10 червня 2024 року Максим Булигін загинув при виконанні бойового завдання на Запорізькому напрямку. Його загибель стала важким ударом для сім’ї, друзів та громади.
25 червня 2024 після традиційної юдейської церемонії прощання біля синагоги в Житомирі, яку провів рабин Шломо Вільгельм, Максима Булигіна поховали на Смолянському міському військовому кладовищі.
За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, відзначений – нагороджений Указом Президента України від 27 листопада 2024 № 787, орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
20 червня про загибель Максима Булигіна, на своїй сторінці в мережі Facebook, написав головний рабин Києва та України Моше Асман. Тим же указом Президента № 787, і таку ж нагороду, (посмертно) отримав син самого рабина Моше Асмана — Самборський Матетьягу.
Значення події для громади та міста
Відкриття меморіальної дошки в Житомирі має значення не тільки як локальна подія. Це частина ширшого процесу збереження пам’яті про загиблих захисників України — незалежно від їхнього походження, віросповідання чи національної приналежності.
Історія Максима Булигіна спростовує пропагандистські міфи про нібито «відстороненість» національних меншин від захисту України. Єврейська громада країни з перших днів війни бере участь в обороні — на фронті, у волонтерстві, у гуманітарній допомозі.
Пам’ять як відповідальність
У ліцеї «Ор Авнер» підкреслюють, що меморіальна дошка — це не тільки знак скорботи, але й елемент виховної роботи. Вона буде нагадувати учням про реальні долі випускників школи, про ціну рішень і про те, що свобода не існує сама по собі.
Історія Максима — це історія людини, яка зробила вибір і залишилася йому вірною до кінця. Для його школи, міста та громади цей вибір став частиною спільної пам’яті.
«Пам’ятаємо кожного, хто тримає небо над нами»
«Пам’ятаємо кожного, хто тримає небо над нами» — ця формула, що прозвучала під час церемонії, стала неофіційним підсумком події. Меморіальна дошка на стінах ліцею — це нагадування про конкретне життя, конкретну долю і конкретну втрату.
Максим Булигін назавжди залишиться в пам’яті своєї сім’ї, вчителів, однокласників та громади Житомира. Його ім’я вписане не тільки в шкільні стіни, але й у сучасну історію України — історію, яка пишеться тут і зараз, ціною людських життів. Саме такі історії, за якими стоять реальні люди і реальні втрати, НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency вважають важливим зберігати і розповідати, щоб пам’ять про загиблих захисників не перетворювалася на сухий рядок хроніки.
