- 5 Жовтня, 2026
- 1:41 pm
- В світі
4 жовтня 2001 року над Чорним морем загинув Ту-154 авіакомпанії «Сибір», що летів з аеропорту Бен-Гуріон до Новосибірська. Міжнародне технічне розслідування дійшло висновку, що літак був уражений українською ракетою С-200 під час навчань. Загинули всі 78 осіб на борту, серед них 51 громадянин Ізраїлю.
Через 25 років російські ЗМІ знову повертаються до цієї історії, найчастіше згадуючи слова тодішнього президента України Леоніда Кучми: «Не потрібно з цього робити трагедію». Ці слова дійсно були сказані. Але історія рейсу 1812 ними не закінчується: після початкових заперечень українське керівництво визнало ураження літака своєю ракетою, принесло вибачення Ізраїлю та Росії, а Україна пізніше виплатила сім’ям загиблих $15,4 млн. При цьому юридична відповідальність у міждержавних угодах була спеціально виключена, а вже через роки українська судова експертиза оскаржила висновок про ураження літака ракетою.
Автор: R.Verter
4 жовтня 2026 року минуло рівно 25 років з дня катастрофи Ту-154 над Чорним морем. У російських публікаціях її нерідко називають історією «новосибірського літака», збитого Україною.
Формально зрозуміло чому: рейс прямував до Новосибірська, авіакомпанія та екіпаж були російськими.
Але з Ізраїлю ця історія виглядає інакше. Літак вилетів з Бен-Гуріона, більшість пасажирів були громадянами Ізраїлю, а звичайний святковий переліт для десятків сімей закінчився в глибоководній частині Чорного моря.
Рейс 1812 почався в Бен-Гуріоні
4 жовтня 2001 року Ту-154М з реєстраційним номером RA-85693 авіакомпанії «Сибір», пізніше стала S7, виконував рейс 1812 з аеропорту Бен-Гуріон до Новосибірська.
На борту знаходилися 66 пасажирів і 12 членів екіпажу — всього 78 осіб. Ніхто не вижив.
Серед пасажирів був 51 громадянин Ізраїлю і 15 громадян Росії. Багато ізраїльтян були вихідцями з колишнього СРСР і летіли до Сибіру до родичів під час свята Суккот.
Вранці вони приїхали в Бен-Гуріон, пройшли звичайні аеропортові процедури і вирушили до своїх сімей. Через кілька годин зв’язок з літаком обірвався.
Що встановив МАК
Головним технічним документом розслідування став підсумковий звіт Міждержавного авіаційного комітету — МАК.
Для ізраїльського читача пояснимо: МАК був створений після розпаду СРСР і займався розслідуваннями авіаційних подій у ряді колишніх радянських республік.
Згідно з висновками комісії, Ту-154 летів по міжнародній трасі B-145 на висоті близько 11 100 метрів і був уражений бойовою частиною 5Б14Ш ракети 5В28 комплексу С-200В.
С-200 — радянський далекобійний зенітний ракетний комплекс. Це не переносна зброя, а повноцінна система ППО з наземною пусковою установкою, радіолокаційним супроводом і розрахунком.
За версією МАК, ракета була запущена підрозділом української ППО під час навчальних стрільб з позиції в Криму біля Феодосії. Комісія дійшла висновку, що радіолокаційна система комплексу супроводжувала пасажирський літак до моменту підриву бойової частини.
Уражаючі елементи пробили корпус Ту-154. Відбулася розгерметизація, виникли локальні пожежі, літак втратив управління і впав у Чорне море.
Тобто технічне розслідування не обмежилося припущенням про можливу ракету. У звіті були названі конкретні тип ракети, бойова частина і район запуску.
Навчання проходили в Криму
У момент катастрофи в Криму проходили масштабні навчання ППО з бойовими пусками.
Стрільби проводилися в районі полігону Опук. У той період в Криму також знаходився російський Чорноморський флот, а інфраструктура полігону і організація навчань існували в рамках тодішньої тісної українсько-російської військової взаємодії.
Цей контекст важливий для розуміння організації стрільб, але він не змінює основного висновку МАК: ракету С-200, за висновком комісії, запустило підрозділ української ППО.
Що відбувалося в морі після падіння
Бен-Гуріон — Чорне море — Новосибірськ.
Ця географія особливо важлива для Ізраїлю.
Пошукова операція розгорнулася приблизно в 180 кілометрах від району Сочі. Після падіння Ту-154 зруйнувався, а значна частина літака разом із загиблими пішла приблизно на двокілометрову глибину.
Саме тому рятувальники фізично не могли просто спуститися до фюзеляжу і підняти тих, хто знаходився всередині.
Шукали передусім те, що після руйнування літака залишилося на поверхні води або було винесено туди: невеликі уламки, елементи внутрішньої обробки, одяг, розкриті валізи, особисті речі, тіла і окремі людські останки.
Течія швидко розносила знахідки по великій площі.
Район прочісували рятувальні судна і вертольоти. На одному з етапів в операції брали участь 11 суден і понад 400 рятувальників. Для пошуку великих фрагментів і бортових самописців використовували також дистанційно керований підводний апарат.
Однак провести повноцінну операцію на глибині близько двох кілометрів і підняти основну частину лайнера не вдалося. Не були знайдені і бортові самописці.
Тому з 78 загиблих вдалося виявити лише близько 15 тіл, а також окремі людські останки. Це були головним чином ті загиблі або їхні останки, які після руйнування літака не пішли разом з основною масою уламків на глибину.
До 10 жовтня 14 знайдених загиблих були ідентифіковані.
Більшість пасажирів і членів екіпажу так і залишилися глибоко під водою.
З Ізраїлю прилетіли фахівці і близько ста родичів
Ізраїль практично відразу підключився до операції.
Військово-транспортний літак Hercules ВПС Ізраїлю доставив до Росії групу ізраїльських військовослужбовців і поліцейських, які допомагали з ідентифікацією загиблих і взаємодіяли з російськими службами.
Слідом спеціальним рейсом в район Сочі прибули близько ста родичів пасажирів.
У море вони, звісно, не виходили. Їх запрошували для впізнання знайдених загиблих, одягу і особистих речей, просили описувати особливі прикмети. Якщо візуального впізнання було недостатньо, використовували додаткову інформацію родичів і зразки ДНК.
Для більшості ця поїздка закінчилася без можливості забрати близьку людину додому: серед піднятих з моря їхніх родичів не виявилося.
З 51 загиблого громадянина Ізраїлю в Ізраїль вдалося повернути останки лише семи пасажирів. Їх доставили 10 жовтня 2001 року.
Для решти сімей тіла близьких так і не були знайдені.
11 жовтня в Ізраїлі пройшов офіційний день трауру. На державних установах приспустили прапори, Кнесет провів спеціальне траурне засідання, відбулися похорони тих, чиї останки вдалося повернути.
Родичі також провели пам’ятну церемонію біля Чорного моря — над місцем, яке для десятків сімей фактично стало єдиною можливою могилою.
Спочатку Київ заперечував причетність
У перші дні українське керівництво заперечувало можливість того, що пасажирський літак був уражений українською ракетою.
8 жовтня Леонід Кучма говорив, що технічно такий варіант виглядає неможливим, хоча розслідувати необхідно всі версії. Українські військові також стверджували, що випущені під час навчань ракети не могли досягти Ту-154.
Але вже через кілька днів позиція почала змінюватися.
«Не потрібно з цього робити трагедію»
10 жовтня Леонід Кучма вимовив фразу, яка через чверть століття залишається однією з найвідоміших частин цієї історії.
«Не потрібно з цього робити трагедію».
Кучма розмірковував про можливу помилку військових і говорив, що у світі відбувалися катастрофи ще більшого масштабу.
Але для сімей 78 загиблих, а особливо для Ізраїлю, де в той момент чекали повернення тіл власних громадян, ці слова прозвучали вкрай болісно.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency в такій історії важливо не прибирати незручні факти тільки тому, що сьогодні ними користуються російські ЗМІ. Фраза Кучми була. Початкові заперечення теж були.
Але хронологія на цьому не закінчується.
13 жовтня міністр оборони попросив вибачення
Через три дні після слів Кучми міністр оборони України Олександр Кузьмук публічно визнав причетність українських військових до катастрофи.
«Ми знаємо, що причетні до цієї катастрофи».
Він приніс глибокі вибачення родичам і близьким загиблих.
24 жовтня Кучма визнав ураження літака і вибачився перед Ізраїлем
24 жовтня 2001 року Леонід Кучма виступив по українському телебаченню.
Він визнав, що пасажирський літак був уражений українською ракетою, прийняв відставку міністра оборони Олександра Кузьмука, розпорядився переглянути порядок проведення навчань і обмежити ракетні стрільби.
Головне для нинішньої дискусії: Кучма офіційно приніс вибачення Росії та Ізраїлю, а також сім’ям загиблих.
Це фіксували міжнародні та російські ЗМІ безпосередньо 24–25 жовтня 2001 року. Тому твердження, що Україна «так і не вибачилася», не відповідає хронології подій.
Можна обговорювати початкове заперечення, слова Кучми 10 жовтня і те, наскільки пізнім виявилося визнання. Але офіційні вибачення дійсно послідували.
Ізраїлю виплатили $7,59 млн
Наступний важливий етап настав через два роки.
20 листопада 2003 року уряди України та Ізраїлю підписали спеціальну угоду про врегулювання претензій, пов’язаних з катастрофою.
За нею Україна зобов’язалася перерахувати ізраїльській стороні $7 590 933,34 для спадкоємців, правонаступників і утриманців загиблих, включених в угоду.
Документ був ратифікований Верховною Радою. Його текст і відомості про ратифікацію доступні в офіційній базі законодавства України.
З Росією було укладено окрему угоду на $7 809 066,66.
Разом ці дві суми становлять $15,4 млн.
Тобто на питання, чи виплатила Україна компенсації сім’ям загиблих, відповідь однозначна: так, виплатила.
При цьому мова йшла саме про виплати родичам. Авіакомпанія за знищений літак цих грошей не отримала.
Чому виплата не означала юридичного визнання відповідальності
На перший погляд тут виникає протиріччя: керівництво України визнало ураження літака українською ракетою, вибачилося, потім держава виплатила мільйони доларів — але одночасно заявляло, що юридичної відповідальності не визнає.
Пояснення знаходиться в формулюванні ex gratia.
Для ізраїльського читача: це юридичний термін, що позначає добровільну виплату, яка сама по собі не означає визнання юридичного обов’язку або відповідальності.
Саме так були побудовані угоди з Ізраїлем і Росією.
Політично українське керівництво визнало ураження літака своєю ракетою і вибачилося.
Фінансово Україна виплатила компенсації сім’ям.
Але юридично документи були складені так, щоб сам факт виплати не був визнанням міжнародно-правової відповідальності України.
Це різні рівні, і змішувати їх у формули «Україна визнала все» або «Україна нічого не визнала» неправильно.
Чому авіакомпанія S7 компенсацію не отримала
Після врегулювання претензій сімей авіакомпанія «Сибір», пізніше стала S7, окремо вимагала від України компенсувати вартість знищеного Ту-154 і пов’язані з катастрофою збитки — понад $15,3 млн.
Саме в цьому судовому процесі виникла нова лінія.
Київський науково-дослідний інститут судових експертиз у 2008–2010 роках підготував висновок, що ставив під сумнів можливість ураження Ту-154 українською ракетою С-200 за описаних обставин.
На цю експертизу посилалася сторона відповідачів.
Українські господарські суди відмовили авіакомпанії в компенсації, а в грудні 2012 року Вищий господарський суд України залишив попередні рішення в силі.
Представники авіакомпанії висновки експертів оскаржували. Вони намагалися залучити фахівців МАК і отримати додаткові матеріали, однак відповідні клопотання задоволені не були.
Але тут важливо не зробити зворотну помилку.
Фраза «український суд довів, що ракети не було» була б занадто сильним висновком.
Суди розглядали конкретний майновий позов авіакомпанії і питання про наявність достатніх підстав для стягнення грошей.
При цьому підсумковий технічний звіт МАК продовжує містити інший висновок: Ту-154 був уражений бойовою частиною ракети С-200 української ППО.
Пам’ять про рейс 1812 в Ізраїлі
Для російських ЗМІ природною точкою цієї історії залишається Новосибірськ. Для Ізраїлю — Бен-Гуріон і сім’ї, більшість з яких не змогли навіть поховати своїх близьких.
Через 20 років ізраїльський Національний фонд кіно підтримав документальний фільм «Рейс 1812: у пошуках мами».
Його герой Ілля Зельцер втратив на цьому рейсі матір Оксану. Тоді йому було 13 років. Фільм фактично ставить питання вже перед ізраїльським суспільством: чому трагедія з такою кількістю загиблих громадян країни поступово майже зникла з суспільної пам’яті.
У лісі Бен-Шемен створено пам’ятне місце загиблим рейсу 1812.
Саме тому визначення «новосибірська трагедія» занадто вузьке. Новосибірськ був кінцевим пунктом маршруту. Але літак вилетів з Ізраїлю, і для десятків сімей ця історія почалася саме тут.
Сьогодні НАновости доводиться розповідати вже про зовсім інший трагічний зв’язок Ізраїлю та України. 25 вересня 2026 року в Києві російський безпілотник убив 14-річного ізраїльтянина Даніеля Уманського. Ми детально відновили історію його сім’ї та обставини загибелі, а окремо зібрали, як Ізраїль з 2022 року реагував на російські удари по Україні.
Це не означає, що події 2001 і 2026 років можна ставити в один ряд. Причини, обставини та відповідальність зовсім різні. Спільним залишається інше: для тисяч сімей межа між «ізраїльською» та «українською» історією набагато менш помітна, ніж на політичній карті.
Що залишається через 25 років
Історію рейсу 1812 важко чесно вмістити в один політичний лозунг.
Основне технічне розслідування дійшло висновку, що пасажирський Ту-154 був випадково уражений українською ракетою С-200 під час навчань. Українське керівництво спочатку заперечувало таку можливість. Леонід Кучма дійсно сказав: «Не потрібно з цього робити трагедію».
Але потім послідували визнання причетності українських військових, офіційні вибачення перед Ізраїлем і Росією та виплати сім’ям загиблих.
Юридична конструкція була іншою: міждержавні угоди спеціально не визнавали правову відповідальність України. Пізніше в спорі з авіакомпанією українська судова експертиза оскаржила ракетну версію, а S7 не змогла стягнути вартість літака.
За цим спором про формулювання легко втратити головне.
78 осіб вилетіли з Бен-Гуріона і не повернулися. З 51 загиблого громадянина Ізраїлю додому вдалося доставити останки лише семи. Більшість загиблих разом з уламками літака залишилися на глибині Чорного моря.