8 листопада 2026 року ізраїльська економічна газета TheMarker опублікувала матеріал про різке збільшення кількості компаній з ізраїльськими власниками в Росії. Заголовок пов’язує це зростання із заробітком на санкціях, введених після російського вторгнення в Україну. У підзаголовку йдеться про підприємців, які могли скористатися можливостями обходу обмежень, і про шкоду міжнародній репутації Ізраїлю.
Павло Швейко | НАновини
Цифри виглядають вражаюче: 203 компанії до початку повномасштабної війни і 520 — майже через п’ять років.
Але у цієї історії є обставина, без якої її сенс змінюється. Початкова статистика з’явилася зовсім не 8 листопада. Ще 15 вересня її опублікувало російське видання «Газета-Ru», отримавши відомості від сервісу Rusprofile.
У Росії історія подавалася як свідчення продовження іноземного підприємницького інтересу. Тепер ті ж дані опинилися в центрі ізраїльської дискусії про санкції, війну і відповідальність бізнесу.
Питання полягає не тільки в тому, чи дійсно ізраїльські підприємці збільшили присутність на російському ринку. Не менш важливо зрозуміти, хто і для чого використовує цю інформацію.
У Москви є два можливих політичних виграші.
Російському населенню можна демонструвати, що закордонні компанії продовжують працювати всупереч західним санкціям.
Міжнародній аудиторії — надавати матеріал для звинувачень Ізраїлю в економічній співпраці з державою, що веде війну проти України.
Такий механізм відповідає відомим принципам російських інформаційних операцій. Однак наявність єдиного організатора саме у історії з 520 компаніями ще необхідно довести.
Особливо гострим це питання стає після недавніх заяв посла Ізраїлю в Москві Одеда Йосефа, який публічно підкреслював “дружній характер” відносин з Росією.
Звідки з’явилися 520 компаній
15 вересня журналістка Катерина Закарьян опублікувала на сайті «Газети-Ru» дані російського сервісу Rusprofile, який збирає і аналізує відомості про юридичні особи.
На кінець 2021 року в Росії налічувалося 203 діючі компанії з ізраїльськими засновниками. Станом на 15 вересня 2026 року — 520.
Зростання склало 317 підприємств, або 156,2%.
Але формулювання вимагає пояснення. Дослідження враховує російські юридичні особи, засновниками яких виступають громадяни Ізраїлю або зареєстровані в Ізраїлі організації. Мова не обов’язково йде про компанії, які відкрилися після лютого 2022 року, і тим більше не про всі підприємства, безпосередньо керовані з Ізраїлю.
З початкових 203 організацій діяльність продовжили 148. Отже, 372 нинішні компанії не входили в початкову групу збережених підприємств. Частина могла бути зареєстрована після початку війни, частина — існувати раніше, але згодом отримати ізраїльських засновників.
Ще один показник суттєво змінює уявлення про масштаб явища.
На ізраїльську участь припадає всього 0,8% російських компаній з іноземними засновниками. Наприкінці 2021 року цей показник становив 0,5%.
Основні напрями діяльності — оптова торгівля, нерухомість, програмне забезпечення і наукові дослідження. У публікації також згадуються косметика, медичне обладнання, агротехнології і консалтинг.
Представник Російсько-Ізраїльського консультаційного центру Вадим Жоров пояснював збільшення числа підприємств “складнощами міжнародних банківських переказів з Ізраїлю”, особливо при роботі з Китаєм і країнами Близького Сходу.
За його версією, деякі підприємці використовують російську юрисдикцію, оскільки там зберігаються “звичні розрахункові канали”.
Це пояснення учасника ринку, але не доведений мотив всіх власників компаній. І вже тим більше воно не підтверджує, що всі ці підприємства беруть участь в обході санкцій.
Перша мета: показати росіянам, що економічна ізоляція провалилася
Того ж дня, 15 вересня, RTVI опублікував інше дослідження Rusprofile — вже про весь іноземний бізнес в Росії.
Його центральна цифра виявилася набагато масштабнішою ізраїльської.
З кінця 2021 року кількість російських компаній з іноземними засновниками зросла з 39 301 до 66 802 станом на 26 серпня 2026 року. Особливо швидко збільшувалася китайська присутність: з 1 434 до 17 099 компаній.
На тлі відходу західних корпорацій подібні відомості дозволяють розповісти російській аудиторії зручну історію: міжнародні обмеження не призвели до повної ізоляції країни, а звільнені ринкові ніші заповнюють нові іноземні підприємці.
Однак подібна подача приховує суттєву обставину.
Присутність іноземного засновника ще не означає повноцінну іноземну інвестицію. Російське юридичне обличчя може належати невеликому підприємцю, займатися посередницькою торгівлею, мати мінімальні обороти або взагалі фактично не вести діяльність.
Відхід великого технологічного виробника і реєстрація кількох десятків торгових посередників економічно нерівнозначні.
Тому зростання загальної кількості юридичних осіб не доводить провалу санкційної політики. Санкції можуть обмежувати доступ до капіталу, технологій, обладнання і міжнародних фінансових систем, навіть якщо одночасно збільшується кількість місцевих компаній з іноземними засновниками.
Тим не менш для політичного повідомлення достатньо самого контрасту: західні корпорації йдуть, а кількість іноземних підприємств нібито зростає.
Ізраїль у такій конструкції особливо зручний. Це союзник США з розвиненою технологічною економікою, який при цьому не приєднався до більшості західних санкцій проти Росії.
Наявність сотень підприємств з ізраїльською участю дозволяє представити ситуацію так, ніби навіть близькі партнери Вашингтона не вважають російський ринок неприйнятним.
Саме цей можливий внутрішній пропагандистський ефект складає першу частину нашої розслідувальної гіпотези.
Друга мета: перетворити економічну статистику в претензію до Ізраїлю
Для міжнародної аудиторії та ж історія набуває протилежного звучання.
Вереснева російська новина розповідала про збільшення кількості компаній і причини комерційної активності. У листопадовій ізраїльській публікації центральним стає питання заробітку на санкціях і репутаційної шкоди країні.
Між цими підходами існує принципова різниця.
Твердження, що в Росії діють 520 підприємств з ізраїльськими засновниками, — статистичний факт. Припущення, що підприємці використовують звільнені ринкові ніші, — можливе економічне пояснення. А заява, що саме ці компанії отримують прибуток від обходу санкцій, вимагає встановлення конкретних угод і порушених обмежень.
На наступному етапі виникає небезпека колективного звинувачення.
Окремі підприємці починають сприйматися як представники Ізраїлю. Діяльність російських юридичних осіб — як економічна політика ізраїльської держави. Потім подібні звинувачення потенційно можуть поширюватися вже на євреїв незалежно від їх громадянства і відношення до конкретних угод.
Це особливо небезпечний перехід. Ізраїльське громадянство засновника не визначає його етнічне походження або релігію. Відповідальність за можливе порушення санкцій несуть конкретні юридичні і фізичні особи, а не цілий народ.
Журналісти TheMarker мають право розслідувати сумнівні комерційні практики ізраїльських підприємців.
Але сам результат показує, наскільки різними можуть бути політичні наслідки публікації однієї статистики.
Для Москви таке розходження потенційно вигідно двічі. Усередині країни воно допомагає підтримувати уявлення про працюючу економіку. За кордоном здатне посилювати розбіжності між Ізраїлем, Україною і західними партнерами.
Документальних підтверджень, що саме цей ланцюжок публікацій був спланований російськими структурами, поки немає. Тому питання про цілеспрямовану координацію залишається відкритим — на відміну від самого механізму, який вже можна спостерігати.
Що відбувається, якщо поставити поруч Китай, Туреччину і Іран
Один із способів перевірити політичний сенс статистики — перестати розглядати Ізраїль окремо.
За даними Rusprofile, опублікованими російськими ЗМІ в різні місяці 2026 року, картина виглядає наступним чином:
| Країна засновників | Кінець 2021 року | 2026 рік |
|---|---|---|
| Китай | 1 434 | 17 099 |
| Туреччина | 568 | 1 608 |
| Іран | 99 | 449 |
| Ізраїль | 203 | 520 |
Китайський показник взятий з серпневого дослідження RTVI, турецький — з квітневого матеріалу «Ведомостей», іранський — з березневої публікації. Ізраїльський зріз відноситься до вересня. Через відмінності в датах дані не слід сприймати як абсолютно синхронний перепис, хоча всі вони дозволяють оцінити порядок величин.
Кількість компаній з китайською участю зросла майже в 12 разів. З іранською — в 4,5 рази, з турецькою — приблизно в 2,8 рази, з ізраїльською — в 2,6 рази.
В абсолютному вираженні китайських компаній приблизно в 33 рази більше, ніж ізраїльських.
І все ж китайська присутність і ізраїльська часто сприймаються через зовсім різні політичні очікування. Від Китаю, стратегічно співпрацюючого з Москвою, ніхто не очікує приєднання до західних санкцій. Ізраїль же залишається близьким партнером США і одночасно державою, чия безпека безпосередньо залежить від міжнародної підтримки.
Таке розходження дійсно пояснює підвищений інтерес до ізраїльської статистики. Але воно не скасовує необхідності порівняння країн.
Є ще одна цифра.
За даними UN Comtrade, представленими в статистиці товарного експорту Ізраїлю в Росію, у 2021 році він становив близько $794 млн, а в 2025 році — $489 млн. Для орієнтиру це приблизно 2,53 млрд і 1,56 млрд шекелів відповідно за курсом початку листопада 2026 року, без перерахунку за історичними курсами.
Таким чином, офіційний товарний експорт за цей період скоротився приблизно на 38,4%, хоча кількість російських компаній з ізраїльськими засновниками зросла.
Протиріччя тут немає. Російська компанія ізраїльського підприємця може торгувати китайськими товарами, орендувати нерухомість або надавати послуги всередині Росії. Такі операції не обов’язково потрапляють у статистику ізраїльського експорту.
Але саме тому недопустимо перетворювати збільшення кількості компаній в твердження про співставне зростання поставок з Ізраїлю.
Про відмінності в методиках торгової статистики і можливій участі третіх країн НАновини раніше розповідали в матеріалі «Адські санкції проти Росії: що змінюється для Ізраїлю і торгівлі з Москвою».
Посол Ізраїлю в Москві: які сигнали отримує російська аудиторія
Найбільш незручний для ізраїльського керівництва епізод цієї історії стався ще до листопадової публікації.
23 жовтня 2026 року посол Ізраїлю в Росії Одед Йосеф дав велике інтерв’ю RTVI.
В інтерв’ю дипломат охарактеризував російсько-ізраїльські відносини як “дружні”, підтвердив “відсутність взаємних санкцій” і позитивно говорив про “двосторонню торгівлю”.
Він також висловив упевненість, що Ізраїль “продовжить надавати велике значення відносинам з Росією” незалежно від “змін у внутрішній політиці”.
Посол повідомив про збереження імпорту російського зерна і висловив надію на “організацію візиту ізраїльського прем’єр-міністра в Росію”.
З дипломатичної точки зору підтримання каналів зв’язку може пояснюватися необхідністю вирішувати питання регіональної безпеки, захищати громадян і уникати прямого зіткнення інтересів двох держав.
Але публічні заяви посла існують не у вакуумі.
Коли ізраїльський дипломат в інтерв’ю російському виданню підкреслює дружбу, торгівлю і відсутність санкцій, ці слова можуть ставати зручним підтвердженням російського тезису: країна не ізольована навіть серед союзників США.
Російській пропаганді в подібній ситуації необов’язково вигадувати висловлювання ізраїльського чиновника. Достатньо цитувати його власні слова.
І тут виникає питання не стільки до журналістів RTVI, скільки до Міністерства закордонних справ Ізраїлю.
Чи прораховує відомство, як заяви його представників використовуються всередині Росії? Чи оцінює їх наслідки для відносин з Європою і Україною та іншими партнерами? І чи існує публічна стратегія протидії російським інформаційним операціям, спрямованим на ізраїльське суспільство?
Без офіційної відповіді не можна стверджувати, що посол свідомо сприяє пропаганді. Але його заяви і їх потенційний інформаційний ефект піддаються перевірці.
Росія допомагає Ірану. Чому дипломатія Ізраїлю говорить про дружбу?
У тому ж інтерв’ю Одед Йосеф говорив про загрозу з боку Ірану і підкреслював важливість економічних санкцій як інструменту тиску на Тегеран.
Саме тут виявляється політичне протиріччя, яке ізраїльському уряду необхідно пояснити.
З одного боку, Ізраїль розглядає санкції проти Ірану як важливу складову власної безпеки. З іншого — зберігає політику неприсоединення до західних санкцій проти Росії, яка розвиває військово-технічне співробітництво з Тегераном.
7 квітня 2026 року Reuters опублікувало матеріал про українську розвідувальну оцінку, згідно з якою Росія надавала Ірану супутникові зображення і допомогу в кіберсфері. Джерела агентства підтверджували інтенсивну російську супутникову активність і обмін розвідувальною інформацією. Це не означає, що всі деталі української оцінки отримали незалежне підтвердження, але свідчить про серйозність питання.
У лютому Financial Times також повідомляла про угоду Москви і Тегерана щодо поставок переносних зенітних ракетних комплексів, посилаючись на отримані документи.
Тому для Ізраїлю відносини з Росією — не просто питання збереження торгових зв’язків або дипломатичної ввічливості.
Мова йде про державу, яка одночасно веде війну проти України і співпрацює з режимом, розглянутим самим Ізраїлем як одна з головних загроз національній безпеці.
Уряд має право пояснювати необхідність підтримання відносин з Москвою конкретними інтересами безпеки. Але тоді суспільство має право вимагати ясної відповіді: як оцінюються вигоди такої політики і які її ризики?
І чому заяви про “дружні відносини” продовжують звучати настільки впевнено на тлі повідомлень про російсько-іранське військове співробітництво?
Реальна проблема: ізраїльські інструменти на російських військових підприємствах
Перевіряючи можливе маніпулювання статистикою, не можна ігнорувати факти, які дійсно вимагають розслідування.
14 квітня 2025 року The Insider опублікував результати вивчення митних даних про поставки в Росію металообробних інструментів ізраїльських виробників.
За відомостями видання, за 2024 рік обсяг таких поставок перевищив $10 млн — близько 32 млн шекелів за курсом початку листопада 2026 року.
Мова йшла про продукцію ISCAR, Vargus, Carmex і EROJET — ріжучі інструменти, які використовуються в машинобудуванні, включаючи виробництво складних металевих деталей.
Частина поставок проходила через Китай і Узбекистан. Розслідувачі виявили зв’язки російських покупців і дистриб’юторів з підприємствами військово-промислового комплексу.
Представники згаданих виробників, відповідаючи журналістам, вказували на відсутність прямого співробітництва з російськими військовими підприємствами або неможливість повністю контролювати подальші перепродажі через незалежних дилерів.
Такі відповіді не можна виключати з розгляду. Міжнародні торгові ланцюги дійсно можуть включати кількох посередників, а присутність продукції певної марки у кінцевого користувача не завжди доводить свідому поставку виробником.
Однак саме тому критично важливі перевірка кінцевого отримувача та дотримання застосовних експортних обмежень.
Цей сюжет показує, що питання про ізраїльську продукцію та російський ВПК мають реальну фактичну основу.
Але розслідування конкретних поставок не дозволяє автоматично звинувачувати решту 520 компаній Rusprofile. Між цими вибірками ще потрібно встановити зв’язок.
Для ізраїльського уряду це самостійна проблема: наскільки ефективно державні органи контролюють експорт чутливої продукції і здатні запобігати її потраплянню на підприємства, пов’язані з виробництвом російського озброєння?
Російські інформаційні операції в Ізраїлі — не припущення
22 жовтня 2026 року The Insider опублікував розслідування про діяльність російського Агентства соціального проектування, засноване на вивченні внутрішніх документів структури, що займалася інформаційним впливом.
У матеріалах описується робота з ізраїльськими ЗМІ, Telegram-каналами, соціальними мережами та імітаціями експертних організацій.
Документи розкривають конкретні завдання: поширення антиукраїнських повідомлень, підрив довіри до США, створення конфліктів між ізраїльською та українською аудиторіями.
Особливо показові виявлені інструкції з підготовки коментарів від імені вигаданих ізраїльтян із заздалегідь визначеною політичною позицією.
Розслідувачі також описують випадки, коли публікації в справжніх ізраїльських виданнях редагувалися таким чином, щоб посилювати вигідні Москві тези, в тому числі за рахунок виключення незручних висловлювань співрозмовників.
Це вже документовані приклади інформаційного впливу, а не абстрактні розмови про пропаганду.
У вивчених матеріалах присутній і ширший міжнародний наратив, що представляє санкції проти Росії як проблему для решти країн світу.
Саме тому історія з 520 компаніями заслуговує окремої перевірки.
У російської сторони існують описані розслідувачами структури, практики адаптації повідомлень до іноземних аудиторій і досвід використання місцевих інформаційних майданчиків.
Однак у доступних документах поки не виявлено прямої інструкції поширювати статистику Rusprofile про ізраїльські компанії для двох конкретних цілей. Встановлений факт існування інформаційної інфраструктури не замінює доказів її участі в цій історії.
Чому ізраїльському керівництву недостатньо просто зберігати дружній тон
У російській політиці щодо Ізраїлю виникає поєднання двох обставин.
Москва зацікавлена в підтриманні дипломатичних і торгових каналів з державою, пов’язаною з Сполученими Штатами. Одночасно розслідування документують російські спроби впливати на громадську думку в Ізраїлі та посилювати конфлікти навколо України.
Якщо ізраїльський уряд дійсно враховує таку двоїстість, громадськості необхідно пояснити, які заходи вживаються.
Чому Ізраїль не приєднується до західної санкційної політики? Де проходить межа між допустимою торгівлею і ризиком сприяння російським військовим виробництвам? Які перевірки застосовуються до чутливих товарів? Як МЗС реагує на використання висловлювань своїх представників російськими медіа?
І нарешті, оцінюється чи можливість того, що економічне співробітництво, яке Москва представляє як доказ міжнародної нормалізації, за кордоном використовується для нанесення репутаційної шкоди самому Ізраїлю?
На ці питання не можна відповісти одними запевненнями в необхідності підтримувати діалог.
Діалог між державами іноді неминучий. Але він не звільняє уряд від обов’язку враховувати інформаційні наслідки власних рішень.
Тим більше коли йдеться про Росію, чиї військові зв’язки з Іраном викликають занепокоєння самого Ізраїлю.
520 компаній — хто дійсно отримує вигоду?
Ізраїльські підприємці можуть займатися в Росії законним бізнесом. Деякі, можливо, зайняли ніші після відходу західних компаній. Інші могли виявитися учасниками непрозорих торгових ланцюгів, що вимагають додаткової перевірки.
Сама цифра 520 не дозволяє визначити мотиви цих людей і не встановлює їхню вину.
Однак інформаційна історія навколо неї зачіпає набагато ширше коло інтересів.
Усередині Росії збільшення числа іноземних компаній може використовуватися як ілюстрація економічної стійкості. За кордоном відомості про ізраїльську участь здатні перетворюватися на звинувачення в порушенні санкційної солідарності. А дипломатичні заяви про дружбу з Москвою можуть посилювати обидві інтерпретації.
При цьому саме ізраїльське керівництво має можливість пояснити власну політику, показати реальні торгові показники, посилити контроль чутливої продукції та публічно реагувати на інформаційні операції.
Залишається головне питання розслідування: чи є збіг двох вигідних Москві інформаційних ефектів результатом цілеспрямованої стратегії стосовно історії про 520 компаній?
Доказів заздалегідь спланованої кампанії саме навколо цих цифр поки недостатньо. Але існування російських операцій впливу, характер публічних дипломатичних заяв і різниця між початковою статистикою та подальшими політичними трактуваннями дають підстави шукати відповідь.
І, можливо, найнеприємніше питання адресоване не російським журналістам, а ізраїльському уряду: чи розуміє воно, як Москва використовує збережені відносини з Ізраїлем, і де проходить межа між необхідною дипломатією та наданням російській стороні зручних політичних аргументів?
Поки ця межа публічно не пояснена, історія про 520 компаній залишатиметься не лише економічною новиною, але й приводом для нових інформаційних конфліктів навколо Ізраїлю, Росії та війни проти України.
Матеріал заснований на публікаціях Rusprofile через російські ЗМІ, даних міжнародної торгової статистики, інтерв’ю ізраїльського посла та розслідуваннях The Insider. Версія про координоване використання конкретної статистики в рамках єдиної інформаційної операції розглядається як розслідувальна гіпотеза, а не встановлений факт.