- 20 Квітня, 2026
- 2:29 pm
- Україна
Україна формально зробила крок, який на перший погляд має виглядати однозначно сильним і правильним: президент Володимир Зеленський підписав закон, що вводить кримінальну відповідальність за прояви антисемітизму. Для ізраїльської аудиторії сама новина звучить значимо. Будь-яка держава, яка окремо закріплює захист єврейської громади, зазвичай розраховує не тільки на внутрішній ефект, але й на зовнішній сигнал — на адресу Ізраїлю, єврейських організацій світу та європейських партнерів. Але в даному випадку найважливіше виявилося не в самому факті підпису, а в реакції людини, яка десятиліттями спостерігає за цією темою зсередини українського єврейського життя. Саме тому інтерв’ю Йосифа Зісельса від 17 квітня 2026 заслуговує на значно уважніше читання, ніж суха новина про новий закон.
Йосиф Самуїлович Зісельс – український громадський діяч і дисидент єврейського походження, діяч українського єврейського руху, виконавчий співпрезидент Вааду України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України.
У своєму виступі Зісельс не став підлаштовуватися під урочисту інтонацію.
Навпаки, він фактично запропонував жорсткий і тверезий аналіз: підписана норма, на його думку, виглядає швидше політичним і символічним актом, ніж реально працюючим інструментом захисту. Для Ізраїлю це особливо важливо, тому що в ізраїльському сприйнятті подібні теми майже завжди розглядаються через практичний результат. Не просто прийняли закон, а чи буде він працювати, кого реально захистить, як зміниться судова практика і чи не перетвориться красива формулювання в порожню декларацію.
Чому сама новина звучить голосно, а змістовно викликає питання
На рівні заголовків все виглядає просто: в Україні з’явилася окрема кримінальна відповідальність за прояви антисемітизму.
Для зовнішнього спостерігача це може виглядати як ознака зрілості держави, особливо на тлі війни, постійної міжнародної уваги і складних дискусій про пам’ять, ідентичність і права меншин. Але Зісельс в інтерв’ю відразу зміщує фокус: проблема, за його словами, не в тому, як закон звучить, а в тому, наскільки він юридично життєздатний.
Він нагадує, що мова йде не про принципово нову систему захисту, а про доповнення вже існуючої статті Кримінального кодексу, яка і раніше стосувалася розпалювання національної, расової та релігійної ворожнечі. Тепер у текст були окремо додані слова про прояви антисемітизму. Формально це робить захист єврейської громади більш явним. Але саме тут і починається головний сумнів: якщо базова стаття десятиліттями майже не працювала як ефективний механізм, то чому одне нове уточнення має раптово змінити реальність.
Зісельс говорить про це вкрай прямо. На його думку, норма залишається слабкою, юридично непереконливою і погано пристосованою до реального застосування. Більше того, він підкреслює, що сама стаття в її нинішньому вигляді давно викликає питання, а в Україні вже обговорюються більш широкі зміни в Кримінальному кодексі, при яких існуюча конструкція взагалі може бути суттєво переглянута. Іншими словами, держава підписує те, що в найближчому майбутньому може бути переписано заново.
Для ізраїльського читача це відразу викликає зрозумілу асоціацію: якщо система готується до ревізії, значить нинішній жест багато в чому розрахований на моментальний політичний ефект.
Чому Зісельс не вважає Україну антисемітською країною
Це, можливо, найважливіший і одночасно найнеприємніший для гучних заголовків тезис всього інтерв’ю.
Йосиф Зісельс фактично руйнує логіку, в якій прийняття такого закону автоматично трактується як відповідь на якусь гостру хвилю антисемітизму. Він говорить протилежне: за його оцінкою, Україна сьогодні не є антисемітською країною, а рівень антисемітських проявів там мінімальний за європейськими мірками.
Для Ізраїлю цей тезис має особливу цінність. В ізраїльському публічному полі тема антисемітизму в Східній Європі майже завжди обростає емоційними та історичними шарами. Але якщо один з найвідоміших представників єврейського громадського життя України стверджує, що нинішня Україна не несе репутації антисемітської держави, це не можна ігнорувати. Тим більше що він підкріплює свою позицію не тільки особистою оцінкою, але й посиланням на багаторічні соціологічні дослідження, за якими євреї в Україні знаходяться в порівняно благополучній зоні суспільного сприйняття.
Це не означає, що проблеми не існує взагалі. Це означає інше: між реальною картиною і політичним оформленням теми є помітний розрив. Якщо рівень загрози невисокий, а закон подається як майже історичний крок, виникає природне питання — кому саме адресований цей сигнал. Українському суспільству, де проблема не виглядає домінуючою? Європі? Ізраїлю? Чи всім одразу?
Ізраїльський погляд: це крок назустріч єврейському світу чи політичний жест
Для ізраїльської аудиторії тема цікава не тільки з точки зору права. Тут важливий контекст відносин між Україною, Ізраїлем і глобальними єврейськими структурами.
В інтерв’ю Зісельс досить холодно оцінює і цей можливий ефект. Він прямо говорить, що підписання закону, ймовірніше за все, майже ніяк не змінить міжнародний імідж України і не стане переломним моментом у її діалозі з Ізраїлем або світовими єврейськими організаціями.
Це звучить жорстко, але логічно. Ізраїль, як і більшість серйозних єврейських інститутів, звик оцінювати не жести, а стійкі тенденції. Якщо в Україні і без того вже давно не сприймають антисемітизм як системну державну лінію, то окреме уточнення в кримінальній статті не зробить революції. Воно може бути відзначено, можливо, навіть позитивно, але не стане фактором, який кардинально змінює ставлення до країни.
Саме в цьому місці виникає більш широкий політичний сенс. Для Києва зараз вкрай важливо демонструвати західному світу і особливо Європі, що Україна рухається в бік правової, інклюзивної, європейської держави. Така демонстрація зрозуміла. Але Зісельс попереджає: проблема в тому, що імітація руху в Європу і реальне наближення до європейських стандартів — не одне і те ж. Підписати закон легко. Забезпечити його грамотну формулювання, прозоре застосування і довіру до інститутів — набагато важче.
У цьому сенсі історія з новим законом стає частиною більшого сюжету, який добре розуміє ізраїльська аудиторія. Близький Схід давно навчив Ізраїль тому, що політична символіка може бути гучною, але саме правозастосування показує, чого насправді варта система. Коли держава заявляє про боротьбу з ненавистю, головне питання завжди одне: чи буде це працювати однаково для всіх або залишиться вітринною нормою.
Чому поспіх і авторство закону теж мають значення
В інтерв’ю окремо піднімається і тема походження самого законопроекту. Зісельс нагадує, що документ не новий: Верховна Рада прийняла його ще в лютому 2022 року, а підписаний він був тільки зараз. Вже одне це робить історію дивною. Якщо норма була настільки важлива і принципова, чому вона лежала без підпису кілька років. Якщо ж вирішальної необхідності не було, то чому саме тепер її раптово витягли і оформили як актуальний крок.
Сам Зісельс висуває кілька можливих пояснень: календарний момент, Песах, контакти президента з релігійними представниками, загальний зовнішній фон. Але головне в іншому. Він не сприймає це як результат глибокої продуманої реформи. Швидше, як поспішний і багато в чому популістський крок, який зручно пред’явити у зовнішній комунікації.
Тут же з’являється ще один чутливий елемент — фігура автора законопроекту, депутата Максима Бужанського. В інтерв’ю це прізвище згадується в явно негативному контексті. Для ізраїльського читача це важливо не стільки через саму особистість, скільки через принцип: довіра до законодавчої ініціативи залежить не тільки від тексту, але і від політичної репутації тих, хто її просуває.
Якщо закон про таку тонку тему пов’язаний з фігурою, яка в українському суспільстві сприймається спірно, це автоматично знижує довіру до мотивів всієї історії.
І ось тут НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency бачить один з ключових вузлів всієї теми: закон про боротьбу з антисемітизмом може бути морально правильною ідеєю, але в політично перевантаженому середовищі навіть правильна ідея легко перетворюється в інструмент піару, демонстрації лояльності Заходу або внутрішньополітичного маневру. Для єврейської аудиторії Ізраїлю це не абстракція, а зрозуміла і знайома логіка: слова влади завжди потрібно перевіряти тим, як саме і проти кого вони потім застосовуються.
Що насправді важливо для єврейської громади і для відносин Ізраїлю з Україною
Якщо прибрати політичний шум, то залишиться найсуттєвіше питання: що дійсно робить життя єврейської громади безпечнішим. І тут інтерв’ю Зісельса дає відповідь, який виглядає майже антиклімаксом для прихильників гучних новин. По суті він говорить, що ключ не в нових словах в кодексі, а в працюючому верховенстві права, в інституційному довірі і в здатності держави застосовувати норми послідовно, а не вибірково.
Це особливо важливо на тлі війни. Україна живе в умовах колосального тиску, і значна частина державного і суспільного ресурсу об’єктивно спрямована на опір Росії.
У таких умовах будь-які додаткові законодавчі ініціативи можуть або стати частиною реальної правової модернізації, або розчинитися в політичному шумі. Зісельс швидше схиляється до другого варіанту. Він навіть допускає, що подібні розпливчасті норми можуть використовуватися не тільки за прямим призначенням, але і як інструмент тиску на опонентів. Для будь-якої демократії це тривожний сигнал.
З ізраїльської точки зору тут є і більш глибокий висновок. Реальна цінність України для єврейського світу сьогодні визначається не тим, скільки разів в її законах окремо згаданий антисемітизм, а тим, чи залишається країна простором, де єврейське життя сприймається як нормальна частина суспільства, де пам’ять про єврейську історію не витісняється, а єврейські організації можуть вільно працювати. Саме це, а не символічний жест сам по собі, формує довгострокове ставлення.
Що це означає для ізраїльського читача прямо зараз
Ізраїльській аудиторії не варто сприймати цю новину в чорно-білій оптиці.
Це не історія про те, що Україна раптом стала зразковою державою в питаннях боротьби з антисемітизмом. Але і не історія про те, що відбувається щось тривожно антисемітське, що вимагає екстреної реакції. Швидше це приклад того, як на перетині війни, політики, міжнародного іміджу і теми історичної чутливості з’являється рішення, яке красиво виглядає в офіційній повістці, але викликає питання у досвідчених представників самої єврейської громади України.
Для Ізраїлю в цьому є корисний урок. У відносинах з Україною важливо зберігати відразу дві оптики. Перша — повага до реальності, в якій Україна дійсно не виглядає сьогодні країною з вираженою антисемітською атмосферою, принаймні в тому вигляді, як це часто малює російська пропаганда. Друга — обережність до занадто зручних політичних жестів, які хочуть швидко конвертувати в моральний капітал на міжнародній арені.
Саме тому інтерв’ю Йосифа Зісельса цікаве не як коментар до однієї вузької правової поправки.
Воно цікаве як тест на зрілість розмови про єврейську тему в Україні. Не через лозунг, не через пафос, не через автоматичну похвалу влади, а через неприємне, але необхідне питання: закон прийняли — а що реально зміниться після цього завтра, через місяць і через рік. В ізраїльській політичній культурі це питання завжди було головним. І саме воно тут залишається без остаточної відповіді.