В Україні збудували «Міст Когенів» за $1 000 000: у Гадячі святиню ХАБАДу зробили доступною нащадкам давніх священиків – що це і для чого?

“Міст довжиною 200 метрів, із 37 секціями, 178 сходинками та системою підігріву, дозволяє коенам безпечно відвідувати святе місце…“.

Будівництво мосту обійшлося більш ніж у 1 000 000 доларів, за оцінками організаторів, це найбільший проєкт такого типу в Україні і, ймовірно, в усій Європі.

В Україні триває війна. Щодня з’являються нові руйнування, гинуть мирні люди, економіка руйнується під бомбами. Здавалося б, зараз немає місця ні для чого, окрім фронту та виживання.

І раптом новина: у Гадячі на Полтавщині відкрили «міст коенів». Для більшості людей це звучить дивно, незрозуміло, навіть безглуздо: коли довкола кров і ракети, навіщо комусь міст на кладовищі?

Але саме такі події й стають символами. Вони доводять, що навіть під обстрілами народ продовжує берегти свою віру, шанувати традицію і будувати майбутнє. Цей міст — знак того, що єврейська громада України разом із усією країною не скориться путінській агресії та буде жити, молитися і розвиватися на своїй землі, якими б тяжкими не були часи. Він поєднує спільне минуле українців і євреїв — пам’ять про рабина Алтер Ребе, про століття сусідства та громадського життя — із спільним майбутнім, яке твориться тут і тепер: вільної України і живої єврейської традиції на цій землі.

Що сталося: в українському місті Гадяч (Полтавська область) збудували унікальний міст довжиною майже 200 метрів. Він веде до могили рабина Шнеура Залмана з Ляд, відомого як Алтер Ребе, засновника руху Хабад.

Про це повідомила Федерація єврейських громад України 28 серпня 2025 року:

“У Гадячі (Полтавська область) урочисто відкрили «Міст Коенів» у комплексі «Адмор Азакен» на ціюні Алтер Ребе, засновника хасидизму Хабад і автора «Танії».”

Міст зроблений спеціально для коенів — нащадків давніх єврейських священників, яким за законом Тори заборонено заходити на кладовище й наближатися до могил. Раніше це правило повністю закривало їм доступ до святині, але тепер з’явилася можливість пройти: міст прокладений над землею кладовища, і коени йдуть до могили окремою конструкцією, не порушуючи заборони.

Історично там уже був «міст коенів»: його, за повідомленням хабадських джерел, збудував рабин Йехуда Лейб — брат Алтер Ребе. Той перший міст було знищено в епохи нацизму й комунізму, і майже сто років коени не могли підійти до ціюну безпосередньо. Нинішній — другий, уперше за десятиліття повернув коенам доступ (раніше їм доводилося молитися приблизно за 200 м від місця поховання з балкончика гостьового комплексу).

Гадяч

Гадяч — місто на Полтавщині, засноване ще у XVII столітті як укріплений козацький центр. В історії України він відомий і як столиця Гетьманщини при Юрію Хмельницькому.

Єврейська громада тут з’явилася у XVIII столітті й швидко стала однією з найвпливовіших на Лівобережній Україні. Гадяч був важливим торговим вузлом, і євреї займалися ремеслом, торгівлею, тримали корчми.

Особливого значення місто набуло після 1812 року, коли тут був похований Алтер Ребе, Шнеур Залман із Ляд. Відтоді Гадяч став святим місцем для хасидів Хабаду. На кладовищі утворився мошила («ציון»), куди приїжджали паломники з усієї Європи.

Навіть у радянські часи, коли релігійне життя було під забороною, євреї таємно прагнули сюди молитися. Після незалежності України святиня отримала офіційний статус меморіального комплексу.

Зараз Гадяч — це невелике місто в Полтавській області України з населенням близько 20 тисяч осіб. Єврейська громада тут уже не така велика, як до революції чи війни, але її роль відчувається через пам’ять і спадщину.

Гадяч, як і вся Полтавщина, неодноразово страждав від російських атак: дрони й ракети пошкоджували газотранспортну та промислову інфраструктуру, спричиняли пожежі й руйнування. Хоча саме місто не завжди ставало прямою ціллю, мешканці постійно живуть під загрозою нових обстрілів і перебоїв у роботі критичних об’єктів.

Алтер Ребе і його спадщина

Хто такий Шнеур Залман із Ляд

Шнеур Залман (1745–1812), більш відомий як Алтер Ребе («Старий учитель» на їдиші), був видатним єврейським мислителем і духовним лідером. Глибокий філософ, реформатор єврейського права та духовний наставник, чиї праці стали фундаментом для тисяч послідовників по всьому світу. В юдаїзмі слово «ребе» — це не просто рабин, а вчитель, до якого громада звертається за духовною і життєвою порадою.

Народився він у Східній Європі, у містечку Ліозно (нині Білорусь), і з юності проявив незвичайні здібності до вивчення Тори. Ставши учнем Дова Бера з Межирича, відомого як Магід, Алтер Ребе опинився у прямій духовній лінії, що йшла від самого Бааль Шем Това — засновника хасидизму. Через цього вчителя він успадкував традицію і зумів надати їй нового напряму. Шнеур Залман народився в Ліозно біля Вітебська, а згодом переселився до Ляд (приблизно за 80 км звідти), де створив центр ХАБАДа і отримав ім’я «Алтер Ребе з Ляд».

У Литві, де єврейське середовище славилося високою ученістю і часто сприймало хасидизм як «емоційну простоту», Шнеур Залман запропонував інший підхід. Він пояснював ідеї хасидизму через логіку і глибоке вивчення Тори, роблячи їх зрозумілими та шанованими для рабинів і вчених. Саме так виник напрямок Хабад — акронім слів «Хохма, Біна, Даат» («Мудрість, Розуміння, Знання» — назви трьох верхніх сфірот у кабалі).

Попри опір, Алтер Ребе очолив поширення хасидських ідей у Литві та заклав основи школи Хабад. Так він став засновником руху Хабад-Любавич — однієї з найвпливовіших течій хасидизму, де акцент робився не лише на емоційному, а й на інтелектуальному служінні Богові.

Він став родоначальником династії хасидських цадиків і рабинів Шнеєрсонів.

Як Алтер Ребе опинився в Гадячі

Раббі Шнеур Залман із Ляд (Алтер Ребе) останні роки свого життя провів у дуже тяжкий час. У 1812 році почалася війна між Російською імперією та Наполеоном. Французька армія рухалася через Східну Європу, і в єврейському середовищі ця війна сприймалася як випробування: хтось бачив у Наполеоні визволителя, а хтось — загрозу духовному життю.

Алтер Ребе вважав, що перемога Наполеона принесе євреям зовнішню свободу, але послабить їхню віру і відданість традиції. Коли війська Наполеона наблизилися, Алтер Ребе разом із родиною та учнями був змушений залишити рідні місця в околицях Ляд (нині Білорусь).

Зимовий вихід виявився тяжким: сотні учнів і послідовників супроводжували його у втечі. У дорозі умови були надзвичайно суворими, і здоров’я Алтер Ребе різко погіршилося. У січні 1813 року (за єврейським календарем — 24 тевета 5573 року) він помер у дорозі неподалік від міста Гадяч (тепер Полтавська область України).

Його тіло було поховане саме там, на місцевому єврейському кладовищі. Так Гадяч згодом несподівано став одним із головних центрів хасидського світу: мошила («ציון») Алтер Ребе перетворилася на місце паломництва для євреїв з усього світу.

Відтоді вже понад двісті років Гадяч пов’язаний з ім’ям засновника Хабаду. Навіть у роки радянських репресій євреї таємно приїжджали туди молитися. Сьогодні навколо мошили створений цілий меморіальний комплекс «Адмор Азакен» («Старий Ребе»), а відкриття «Мосту коенів» зробило святиню доступною для всіх євреїв.

Основні праці Алтер Ребе

• Його головна праця — «Танія» (Likkutei Amarim). Ця книга пояснює духовну боротьбу людини між «божественною» і «тваринною» душами. Завдяки цьому твору Шнеура Залмана називають Бааль а-Танія («Автор Танії»).
• Він також склав «Шулхан Арух га-Рав» — перероблену і доповнену версію класичного збірника єврейського закону «Шулхан Арух», адаптовану під хасидську традицію.
• Інша важлива праця — «Тора Ор» і «Лікутей Тора», де він коментував щотижневі глави Тори з точки зору філософії Хабаду.

Вчення «Танії»

Головний твір Шнеура Залмана називається «Танія». Він написаний у формі коротких глав, кожна з яких пояснює, як людина повинна розуміти саму себе, свої сили й слабкості.

Дві душі в людині

За вченням Алтер Ребе, у кожному євреї є дві душі:

• Божественна душа — джерело прагнення до духовного, до добра, до самопожертви заради Бога й ближніх.
• Тваринна душа — пов’язана з тілом, бажаннями, пристрастями, егоїзмом, звичкою думати лише про себе.

Людина завжди перебуває між цими двома силами. Це напруження і є головна сцена її життя.

Образ «бейноні»

«Танія» вводить поняття “бейноні” — «середньої людини». Це не праведник і не грішник, а звичайна людина, яка щодня бореться і робить вибір на користь добра.

Алтер Ребе стверджував: головна цінність не в тому, щоб бути безгрішним, а в тому, щоб боротися і не здаватися. Навіть якщо боротьба триває все життя, вона сама по собі має святість.

Шлях до Бога через розум

На відміну від інших хасидських шкіл, які робили акцент на емоціях і екстазі, Хабад (заснований на «Танії») робив ставку на розуміння і осмислення. Алтер Ребе вчив, що любов і страх перед Богом повинні народжуватися не зі сліпого почуття, а з глибокого роздуму про Тору і світобудову.

Практична філософія

«Танія» — це не абстрактна теорія, а керівництво по життю:

• Як справлятися з гнівом, заздрістю та депресією.
• Як зберігати віру у важкі часи.
• Як навчитися бачити сенс навіть у тяжких обставинах.

Значення книги

Саме завдяки «Танії» рух Хабад став масовим. Люди побачили, що вчення говорить із ними простою мовою: «Ти не святий? Це нормально. Головне — борись і обирай добро».

Виходить: «Танія» — це філософія для звичайної людини, яка дала євреям XVIII століття (і дає сьогодні) відчуття, що їхня щоденна боротьба за добро має духовну вагу.

Радість і танець у вченні Алтер Ребе

У хасидській традиції радість — це не просто емоція, а духовний обов’язок. Алтер Ребе в «Танії» писав: смуток і відчай паралізують душу, роблять людину бездіяльною. А радість, навпаки, дає сили боротися зі слабкостями.

Тому в житті хасидів радість виражається не лише словами молитви, а й тілом — через пісні й танці. Коли хасиди танцюють, це не розвага, а форма молитви. У танці людина звільняється від тягаря турбот і наче піднімається над буденними проблемами.

Хасидські рабини часто повторювали: «Зі смутком служити Богу неможливо. Тільки радість розширює межі душі».

Танець для них став символом перемоги духу над зневірою. Навіть у важкі часи — чи то погроми, переслідування, чи сьогоднішня війна — хасидська громада продовжує співати й танцювати, показуючи, що її віра жива.

Таким чином, «Танія» дала філософське обґрунтування радості, а хасидська практика зробила її видимою — у піснях і танцях, які збоку можуть здаватися дивними, але для євреїв є вираженням глибокої віри.

Хабад-Любавич: від Алтер Ребе до наших днів

Коротка історія

Алтер Ребе сам дав своєму вченню назву «Хабад» — це абревіатура трьох єврейських слів:

• Хохма (חכמה) — мудрість,
• Біна (בינה) — розуміння,
• Даат (דעת) — знання.

Після смерті Алтер Ребе центром руху стало містечко Любавичі (нині Білорусь), звідки й пішла друга частина назви. У наступні століття Хабад поширився по всьому світу, зберігши особливу філософську школу та систему освіти.

Хто зараз Ребе

Останнім духовним лідером (Ребе) був Менахем-Мендл Шнеєрсон (1902–1994), сьомий у лінії наступників Алтер Ребе. Він перетворив Хабад на глобальний рух, відкривши сотні шкіл, синагог і культурних центрів («Хабад-хаусів»).

Після його смерті нових Ребе не призначали, але хасиди продовжують вважати його духовним наставником.

Сучасний рух

Сьогодні Хабад — одне з найбільших єврейських течій у світі. У нього:

• приблизно 200–300 тисяч активних послідовників, які повністю живуть за традиціями руху;
• понад 3–4 мільйони євреїв, які залучені в освітні, культурні та благодійні проекти Хабаду;
• десятки тисяч емісарів (шлухім, שלוחים) і рабинів, що працюють більш ніж у 100 країнах світу.

В Ізраїлі Хабад активно діє у сфері освіти, благодійності й громадського життя, а на пострадянському просторі саме хабадські громади часто стали основою відродження єврейського релігійного життя. В Україні до війни існувало близько 50 громад Хабаду, і вони продовжують допомагати людям навіть під час агресії.

ХАБАД у сучасній Україні

Після здобуття Україною незалежності саме ХАБАД став провідною силою у відродженні єврейського життя країни. Емісари Любавицького Ребе Менахема-Мендла Шнеєрсона почали приїжджати в Україну ще за його життя. Після смерті Ребе у 1994 році рух продовжив посилати шлухім за його настановами й концепцією шліхут, яка стала основою всієї світової мережі ХАБАДу.

Перша хвиля (1990–1994) — за життя Ребе

• Дніпро — рабин Шмуель Камінецький, один із перших шлухім, приїхав у 1990 році. Випускник єшиви «Томхей Тмімім» (Нью-Йорк). Відновив синагогу «Золота Роза», мережу освітніх закладів і збудував центр «Менора» (2012) — найбільший єврейський комплекс Європи.
• Одеса — рабин Авраам Вольф, прибув у 1993 році. Навчався в єшиві «Томхей Тмімім» (Нью-Йорк). Заснував школу «Ор Авнер» і мережу гуманітарних проектів.
• Харків — рабин Моше Москович, приїхав на початку 1990-х (близько 1991–1992 рр.). Випускник єшиви в Кфар Хабад (Ізраїль). Організував школу, дитсадок і молодіжні програми.

Друга хвиля (після 1994 року) — по лінії світового ХАБАДу

• Київ — рабин Моше-Реувен Асман, прибув у 1996 році. Навчався в Кфар Хабад (Ізраїль) і Нью-Йорку (770 Eastern Parkway). Створив школи «Ор Авнер», культурні центри та притулки для біженців під час війни.
• Чернівці — рабин Менахем Мендель Гліцнштейн, приїхав у 2003 році. Випускник єшиви в Кфар Хабад. Відродив єврейську громаду, відкрив молодіжні та освітні програми.
• Вінниця — рабин Шнеур Шварцман, з 2002 року працює у місті. Навчався в єшиві в Ізраїлі. Створив школи й гуманітарні ініціативи.
• Львів — рабин Моше Квіцинський, прибув у 2002 році. Навчався в єшиві в Цфаті (Ізраїль). Організував молодіжні програми та культурні проекти.
• Ужгород (Закарпаття) — рабин Менахем Мендель Вільгельм, приїхав у 2008 році. Випускник єшиви в Нью-Йорку. Очолив синагогу, школу й культурні ініціативи регіону.
• Запоріжжя — рабин Нохум Єрентрой, працює з 1990-х років, закріплений як шаліах по лінії ХАБАДу. Навчався в єшиві в Нью-Йорку. Заснував школу, дитсадок і центр допомоги нужденним.

ХАБАД в Україні виріс у потужну мережу, що охоплює десятки міст із освітніми, релігійними та гуманітарними проектами.

Доповнення. У сучасній Україні єврейське життя представлене кількома релігійними напрямами.

Найвпливовішим є ХАБАД-Любавич. Його головною фігурою вважається рабин Моше-Реувен Асман, який із 1996 року служить головним рабином України по лінії ХАБАДу і базується в Києві. Серед інших лідерів цього руху виділяються рабин Шмуель Камінецький у Дніпрі, що керує найбільшою хабадською громадою і ініціював будівництво центру «Менора», рабин Авраам Вольф в Одесі та рабин Моше Москович у Харкові. ХАБАД де-факто очолює єврейське життя країни за кількістю громад і масштабами діяльності.

Поряд із ним активно діє рух бреславських хасидів. Його центр знаходиться в Умані, де розташована могила раббі Нахмана. Тут немає єдиного лідера в Україні: різні рабини та групи координують діяльність паломників, а загальне керівництво пов’язане з Ізраїлем — наприклад, через рабина Шломо Бен-Меїра та інші духовні центри в Єрусалимі й Бней-Браку.

Окремий напрям представляє Ваад України, що стоїть на позиціях ортодоксального юдаїзму, але не пов’язаний із ХАБАДом. Його очолює рабин Яків Дов Блайх, уродженець США, який із 1990 року діє в Києві. Він носить титул головного рабина України по лінії Вааду і представляє американську ортодоксальну традицію.

Існують і інші течії.

Так, прогресивний юдаїзм представлений рабином Олександром Духовним у Києві, який вважається головним рабином реформатських громад України та працює у співпраці з міжнародною організацією World Union for Progressive Judaism.

Крім того, в країні діє і консервативний юдаїзм (Масорті). Його духовним лідером є рабин Реувен Гольдштейн, що очолює громаду в Києві та пов’язаний із міжнародним рухом Masorti Olami.

Повернемось до мосту: Хто такі коени і чому їм не можна на кладовище

Що означає «коен»?

Слово коен (כהן) у перекладі з івриту означає «священник». Це не професія, а спадковий статус.

Він передається по чоловічій лінії від батька до сина.

…

Стоп! Ви ж скажете: «Ми знаємо, що єврейство передається по матері! А тут раптом — по батькові! Попалися…»
Насправді тут немає суперечності — мова йде про два різні рівні спадковості.

У юдаїзмі розрізняють два рівні належності.

Перший рівень — належність до єврейського народу.
Згідно з Талмудом (Кідушин 68б), єврейство визначається по матері: якщо мати єврейка, дитина вважається євреєм, незалежно від походження батька; якщо мати не єврейка — дитина не вважається євреєм, навіть якщо батько єврей. Це пов’язано з тим, що мати завжди достовірно відома, і саме вона передає духовну ідентичність.

«Син твоєї доньки називається твоїм сином, а син твого сина від неєврейки — не називається твоїм сином».

Другий рівень — племінна належність.
У Торі (Бемідбар 1:18) сказано, що коліна Ізраїля визначаються «по домах батьків їх». Це означає, що статус «Коен» чи «Леві» передається суворо по чоловічій лінії — від батька до сина. Так, син коена і єврейки буде коеном, а син левіта і єврейки буде левітом. Якщо ж батько з коліна «Ісраель», то і діти будуть «Ісраель».

Тора, Бемідбар (Числа) 1:18:
«І оголосили вони родовід свій по сім’ях їхніх, по домах батьків їхніх».

Тобто належність до коліна Ізраїля, а значить і статус Коен чи Леві, іде по батьківській лінії.

Тора, Шмот (Вихід) 28:1:
«І візьми до себе Аарона, брата твого, і синів його з ним… щоб вони були священиками Мені».

Тут підкреслено: тільки сини Аарона успадковують коенство.

Таким чином, єврейство йде по матері, а розподіл ролей у середині народу (Коен, Леві, Ісраель) — по батькові. Це поєднання здається незвичним, але в юдаїзмі воно утворює цілісну систему: мати визначає належність до народу, батько — родову функцію в ньому.

А якщо — Якщо батько — коен, а мати не єврейка?, то:

• За законом юдаїзму дитина не вважається євреєм (адже єврейство передається лише по матері).
• А раз він не єврей — то і статус коена не успадковує.

На це прямо вказує Талмуд (Кідушин 68б):
«Син твоєї доньки — твій син, але син твого сина від неєврейки — не твій син».

Тобто в очах Галахи така дитина взагалі «випадає» з єврейського народу. Щоб бути визнаним євреєм (і, відповідно, мати можливість успадкувати релігійний статус), він має пройти гіюр (прийняття юдаїзму). Але навіть після гіюру коеном він не стане, бо коенство передається тільки єврейському синові від коена та єврейки.

Коени і левіти: у чому різниця?

У народі Ізраїлю існувало особливе поділення на коліна (племена). Одне з них — коліно Леві (שבט לוי). Усі левіти були присвячені служінню в Храмі.

• Із левітів походили коени — священники, нащадки саме Аарона.
• Інші левіти допомагали коенам: співали в Храмі, охороняли святиню, перевозили Ковчег Заповіту і предмети служби.

Тобто: кожен коен — це левіт, але не кожен левіт — коен. Коен — це «священник», левіт — «служитель Храму».

Їхня роль у давнину

Коли існували Перший і Другий Храми в Єрусалимі, саме коени виконували головні ритуали: приносили жертви, запалювали храмовий світильник — Менору (מנורה), очищали святиню, благословляли народ.

Числа (Бемідбар) 18:7:
«Ти ж і сини твої з тобою будете стерегти священство своє в усякому ділі жертовника і в усьому, що за завісою, і будете служити. Даром даю вам священство ваше».

Тут підкреслюється, що служіння при жертовнику — це не вибір, а обов’язок і дар.

Сучасне значення

Після зруйнування Другого Храму у 70 році н. е. коени втратили свою центральну функцію — приносити жертви. Але їхній особливий статус не зник: він і далі передається у спадок, бо закріплений у самій Торі. Коени і сьогодні виконують заповіді, що не пов’язані безпосередньо з Храмом, наприклад благословення народу в синагозі.

Головна заповідь, яка діє й досі, — Біркат Коанім (ברכת כהנים), благословення народу. Коени стають перед громадою в синагозі й промовляють слова з Тори:

Числа (Бемідбар) 6:22–23:
«І сказав Господь Мойсею так: скажи Аарону і синам його так: так благословляйте синів Ізраїля, кажучи їм…»

Ця заповідь виконується і в наш час: в Ізраїлі — щодня, у діаспорі — у свята.

Статус коенів зберігається ще й тому, що в єврейській традиції очікується будівництво Третього Храму (בית המקדש השלישי) у Єрусалимі. Тоді коени знову займуть своє місце при жертовнику. Якби їхній родовід не зберігався, у майбутньому це стало б неможливим.

Чому коенам не можна на кладовище

Ця заборона також дана безпосередньо в Торі.

Левіт (Ваїкра) 21:1–3:
«І сказав Господь Мойсею: скажи священикам, синам Аарона, і скажи їм: не повинен він осквернятися дотиком до мертвого з народу свого; тільки до близького родича свого… може він осквернитися».

З цих віршів випливає: коенам заборонено заходити на кладовища, торкатися тіл померлих або перебувати поряд із могилами. Виняток робиться лише для найближчих родичів: батьків, дітей, братів чи сестер.

Проблеми коенів сьогодні і як їх долають

Навіть у XXI столітті давні закони Тори безпосередньо впливають на життя коенів. Їхній статус пов’язаний не лише з честю, а й із серйозними обмеженнями.

З якими проблемами стикаються коени

• Кладовища та похорони. Коен не може бути присутнім на похоронах друзів чи далеких родичів. Виняток робиться тільки для найближчих: батьків, дітей, братів чи сестер. Це означає, що він змушений прощатися на відстані.
• Робота. Коенам заборонено працювати в моргах, патологоанатомічних відділеннях, похоронних службах або на кладовищах. Навіть водій катафалка-коен формально порушив би заборону.
• Авіаперельоти. Якщо на борту літака перевозять тіло, коену заборонено летіти. В Ізраїлі авіакомпанії повідомляють про це, а для коенів існують розсилки з попередженнями.
• Паломництва. Багато мошил (могил праведників) знаходяться на старих кладовищах. Коени не можуть туди заходити. В Умані та Гадячі до недавнього часу вони молилися лише з відстані.

Таким чином, усе, що пов’язане з коенами, — їхній статус, обов’язки й обмеження — бере початок не у звичаях, а прямо у заповідях Тори.

Чому не перенесли мошилу, а збудували «Міст коенів»: повний розбір

У хасидській традиції слово «мошила» означає не просто могилу. Так називають місце поховання праведника — цадика, людини, життя і вчинки якої стали прикладом для цілих поколінь. Вважається, що душа праведника залишається пов’язаною з цим місцем, і тому молитви там мають особливу силу. Саме тому мошили стають центрами паломництва: люди приїжджають до них із різних країн, щоб молитися, просити поради й духовної підтримки.

Таке місце є і в українському Гадячі — там у 1812 році був похований Раббі Шнеур Залман із Ляд, відомий як Алтер Ребе, засновник руху Хабад. Його мошила давно стала святинею світового значення.

Слово «мошила» (як його часто вимовляють у слов’янських країнах) на івриті пишеться й звучить як ציון‎ (Ційун).

Буквально «ציון» перекладається як «знак, пам’ятний камінь, надгробок», але в хасидській традиції це слово закріпилося саме за могилою праведника (цадика) — місцем паломництва та молитви.

Отже, коли говорять «Ційун Алтер Ребе» (ציון אדמו״ר הזקן) — це означає «могила Алтер Ребе».

У єврейській традиції на українських землях збереглися десятки шанованих поховань цадиків, які в народі називають «мошили» (від їдиш). Вони завжди ставали місцями молитви, паломництва і своєрідними духовними центрами.

Чому не перенесли мошилу, а збудували «Міст коенів»

На перший погляд здається, що проблему простіше було б вирішити перенесенням останків Раббі Шнеура Залмана з Ляд в інше місце. Але в юдаїзмі такий варіант неможливий. Перенесення праху праведника вважається тяжким оскверненням: могила — це місце його вічного спокою, і тривожити його категорично заборонено.

Крім того, святість пов’язана саме з тим місцем, де людина була похована спочатку. Якщо перенести прах, сама святиня втрачає сенс. У єврейській традиції ніколи не переносять могили цадиків заради зручності паломників. Навпаки, довкола них створюють інфраструктуру — будують будівлі, прокладають дороги, а у випадку Гадяча звели окремий міст.

Саме тому єдиним виходом стало коштовне будівництво «Мосту коенів». Він дозволив дотриматися заборони Тори і водночас дав можливість нащадкам священників наблизитися до мошили Алтер Ребе.

Україна — одна з головних святинь для єврейського хасидського світу

Саме тут зародився хасидизм, тут жили й діяли його засновники та учні. На українській землі збереглися десятки мошил — могил цадиків, куди й досі здійснюють паломництво євреї з усього світу. Ці місця стали духовними центрами: у них моляться, просять заступництва й відчувають зв’язок із попередніми поколіннями.

Десять головних мошил України

1. Умань (Черкаська обл.) — могила раббі Нахмана з Бреслава (1772–1810), онука Бааль Шем Това, засновника бреславського хасидизму. Головне місце паломництва десятків тисяч хасидів на Рош га-Шана.
2. Меджибіж (Хмельницька обл.) — могила Бааль Шем Това (Ісраель бен Еліезер, 1698–1760), засновника хасидизму.
3. Гадяч (Полтавська обл.) — могила Алтер Ребе — Шнеура Залмана з Ляд (1745–1812), засновника руху ХАБАД-Любавич.
4. Бердичів (Житомирська обл.) — могила раббі Леві-Іцхака з Бердичева (1740–1809), «адвоката Ізраїлю».
5. Немирів (Вінницька обл.) — могила Менахема Нахума з Чорнобиля (1730–1787), учня Бааль Шем Това і засновника чорнобильської династії.
6. Житомир — поховання раббі Зеєва Вольфа з Житомира (п. 1798), одного з головних учнів Магіда з Межирича.
7. Шпола (Черкаська обл.) — могила Ар’є Лейба зі Шполи (1725–1811), відомого як «Шполер Зейде».
8. Белз (Львівська обл.) — могили засновників белзької династії, передусім раббі Шалома Рокеаха (1779–1855).
9. Садгора (Чернівці) — могили ружинських цадиків, заснованих раббі Ісраелем Фрідманом із Ружина (1796–1850).
10. Вижниця (Чернівецька обл.) — могили засновників вижницької династії (раббі Менахем Мендель Гагер та його нащадки).

Інші міста і містечка з мошилами

Коростень, Аннопіль, Коростишів, Полонне, Ружин, Костопіль, Сквира, Старокостянтинів, Славута, Бар, Брацлав, Кагарлик, Чигирин, Тульчин, Бояни, Антонівка, Золочів, Кременець, Гусятин, Хотин та інші.

На території України відомо понад 30 мошил, шанованих хасидами. Серед них 10 вважаються головними світовими центрами паломництва (Умань, Меджибіж, Гадяч, Бердичів тощо), а решта є локальними святинями, пов’язаними з династіями й учнями Бааль Шем Това. Завдяки цьому Україна по праву вважається духовною колискою хасидизму.

Навіщо витратили такі гроші заради коенів

• Це не «пара людей»: у 8–10% євреїв статус коена. У Хабаді — тисячі. Залишати цю частину руху «за бортом» у головній святині — неприйнятно.
• Мова про центр світового паломництва: мошила Алтер Ребе — місце, куди їдуть з Ізраїлю, США, Європи. Виключення коенів — це системний біль для громади.
• Порушити закон неможливо: «закрити очі» і пройти кладовищем — не варіант. Потрібне технічне рішення, за якого закон дотримано.
• Історична справедливість і безперервність традиції: колись міст був; його відновлення — це повернення втраченого.

Новий «Міст коенів» у Гадячі

Будівництво мосту обійшлося більш ніж у 1 000 000 доларів.

Звідки така вартість (і чому це об’єктивно дорого)

• Довжина і конструкція: майже 200 м, 37 секцій, 178 сходинок — це вже рівень складного інженерного об’єкта.
• Матеріал: сталь кортен — довговічна, стійка до корозії, закладений термін служби 100+ років без перефарбовувань.
• Зимова безпека: система підігріву настилу для роботи при обмерзанні — окремі потужності й автоматика.
• Галахічні обмеження: міст не можна було оперти на ділянки поховань; вимагалися спеціальні прольоти, кліренси, вузли кріплення і «чисті» зони — усе це ускладнює проект і підвищує ціну.
• Логістика: елементи доставляли 20 вантажівками, сумарно близько 18 000 км — недешево з погляду виробництва, пакування, перевезення, страхування.
• Проєктування та експертизи: багаторівнева інженерія + погодження + нагляд під релігійні вимоги.
• Надійність у воєнний час: додаткові коефіцієнти безпеки, постачання й роботи під ризиками війни.
• Масштаб: це найбільший проєкт такого типу в Україні і, ймовірно, у Європі — такі речі за визначенням коштують багато.

Хто оплатив і хто будував

• Проєкт тривав кілька років.
• Організація й координація — Federation of Jewish Communities of Ukraine (Федерація єврейських громад України).
• Меценати з України, Ізраїлю, США та інших країн; частина побажала залишитися анонімною.
• Архітектори й інженери проектували конструкцію спеціально під галахічні вимоги.
• Паралельно міські влади заявили про ремонт 40 км дороги Лохвиця–Суми (дорожня частина — окрема історія, але вона показує загальний «проєкт доступності» святині в регіоні).

«Будівництво тривало кілька років і реалізовувалося за підтримки Федерації єврейських громад України, численних меценатів та архітекторів», — повідомили у ФЄОУ.

Урочисте відкриття

На відкритті були присутні делегації з України, Ізраїлю та США. Першим по мосту пройшов рабин Йехуда Каплон із Маямі — він сам коен, тому саме його крок мав особливий сенс.

«Єврейське життя в Україні продовжує процвітати, незважаючи на війну. Я дякую владі та Хабаду за їхні зусилля», — сказав рабин Каплон.

Реакції

Рабини

Головний рабин Гадяча Шнеор Залман Дойч назвав відкриття «історичним і довгоочікуваним моментом». За його словами, міст став символом чистоти й зв’язку поколінь.

Влада

Мер міста Володимир Ніскоренко підтримав проєкт і повідомив, що влада виділила кошти на ремонт 40 кілометрів дороги Лохвиця–Суми, що веде до святині.

Федерація єврейських громад України

Організація заявила:

«У Гадячі відкрили «Міст Коенів» до святого місця Алтер Ребе. Подія зібрала гостей з України, Ізраїлю та інших країн світу. Міст довжиною близько 200 метрів став найбільшим проєктом такого типу в Україні і, ймовірно, у Європі.»

Автор НАновости – Новини Ізраїлю підкреслює: «Міст коенів» поєднав давній закон і сучасні технології».

Чи є аналоги «Мосту коенів» у світі?

Так, подібні рішення існують, але всі вони скромніші за масштабом:

• Ohel у Нью-Йорку (США). Тут поховані два останні любавицькі ребе — Йосеф Іцхак і Менахем-Мендл Шнеєрсон. Для коенів зробили спеціальний прохід і стіну, щоб вони могли підійти до мошили, зберігаючи ритуальну чистоту. Щороку сюди приїжджають сотні тисяч паломників.
• Умань, Україна. Біля могили Раббі Нахмана з Бреслава здійснюється реконструкція вартістю понад $2 млн. У проєкті — окремі зони для коенів, молитовні приміщення та благоустрій для паломників.
• Кладовища в США та Ізраїлі. Там часто проєктують дороги й виділяють спеціальні сектори, щоб коени могли перебувати на безпечній відстані (близько 8–10 футів від могил).
• Мірон, Ізраїль. На могилі Раббі Шимона бар Йохая раніше існував металевий настил-доріжка, що дозволяв коенам пройти над територією поховань.

Але жоден із цих проєктів не зрівняється за масштабом із Гадячем.

Підсумок

«Міст коенів» у Гадячі — це не лише інженерна споруда. Він став духовним символом, що показав: навіть найсуворіші релігійні закони можна дотримуватися, не позбавляючи людей доступу до святині. До того ж, за оцінками організаторів, це найбільший проєкт такого типу в Україні і, ймовірно, у всій Європі, що підкреслює його виняткове значення.

FAQ: простими словами

Що таке «Міст коенів»?

Це міст довжиною майже 200 метрів, збудований над кладовищем у Гадячі. Він веде до могили рабина Шнеура Залмана і дозволяє коенам потрапити туди без порушення заборони.

Хто такі коени?

Це нащадки давніх єврейських священників, що походять з роду Аарона. Їхній статус передається у спадок і пов’язаний з особливими обов’язками та обмеженнями.

Хто такий Алтер Ребе?

Шнеур Залман із Ляд (1745–1812) — рабин, філософ, засновник руху Хабад, автор книги «Танія». Його могила в Гадячі стала святинею для євреїв усього світу.

Хто побудував міст і на які кошти?

Проєкт реалізувала Федерація єврейських громад України за підтримки меценатів та архітекторів із різних країн.

Чому це важливо для Ізраїлю та діаспори?

Тому що міст символізує живий зв’язок між Україною та Ізраїлем і зміцнює єврейську ідентичність у всьому світі.

🌍 Ця стаття також доступна мовами RU , EN , HE , FR