Венеція на лінії фронту: чому художники вимагали прибрати Ізраїль, росію та США з Бієнале

Навколо 61-ї Венеційської бієнале розгоряється новий міжнародний скандал, і цього разу суперечка йде не лише про сучасне мистецтво. Група учасників виставки вимагала від керівництва одного з найвідоміших культурних форумів світу виключити з числа офіційних учасників росію, Ізраїль та Сполучені Штати. Під зверненням поставили підписи 73 художника та діяча культури.

Для ізраїльської аудиторії ця історія важлива не лише тому, що в листі прямо названа ізраїльська делегація.

Скандал навколо Бієнале показує, як найбільші світові культурні майданчики все частіше перетворюються на простір політичного тиску, ідеологічних кампаній та символічних бойкотів, де питання вже не в якості експозиції, а в тому, кому взагалі дозволено бути представленим.

Коли мистецтво перестає бути нейтральною територією

Що саме вимагали учасники Бієнале

Спільне звернення було опубліковано в південноафриканському художньому журналі ArtThrob. Його автори заявили про солідарність з людьми, які, за їхніми словами, страждають від системного гноблення, війни, насильства та нерівності в різних регіонах світу — від Палестини, Судану та М’янми до України, Лівану, Ірану, Венесуели та інших точок глобальної кризи.

Автори листа підкреслили, що вважають деколоніальну практику, антирасистську повістку та захист прав людини невід’ємною частиною власної роботи. Саме тому вони виступили проти присутності на виставці офіційних делегацій держав, які, на їхню думку, причетні до військових злочинів.

У цьому переліку вони окремо назвали Ізраїль, росію та США.

Особливе роздратування у підписантів викликало рішення перемістити ізраїльський павільйон в Арсенал — одне з центральних просторів Бієнале, де буде зосереджена основна частина виставкової програми. На думку критиків, таке рішення підкреслює статус ізраїльської участі, тоді як відсутність палестинського павільйону, навпаки, демонструє нерівність і політичний дисбаланс.

Чому навколо ізраїльського павільйону виник окремий конфлікт

Художники у зверненні стверджують, що присутність ізраїльського павільйону в новому місці нібито суперечить духу концепції покійної кураторки Койо Куо. Крім того, вони заявили, що посилені заходи безпеки, включаючи супровід поліції та військових, створять атмосферу страху та тиску навколо виставки.

Саме тут культурна суперечка остаточно перестає бути просто професійною дискусією.

Йдеться вже не про інсталяції, не про кураторську логіку і не про художню мову, а про спробу позбавити цілі держави права на офіційну культурну присутність. У випадку з Ізраїлем це особливо чутливо, оскільки країна і без того регулярно стає об’єктом міжнародних кампаній, де художні, академічні та гуманітарні структури використовуються як інструменти політичної ізоляції.

Чому поруч з Ізраїлем поставили росію та США

Логіка листа і ефект урівнювання

Найбільш резонансною частиною звернення стало вимога не допускати до участі не лише росію, але одночасно Ізраїль та Сполучені Штати. Автори листа фактично пропонують застосувати до цих країн один і той же принцип: якщо державу звинувачують у важких військових діях, її офіційна участь у міжнародній художній виставці не повинна нормалізуватися.

Така постановка питання для багатьох в Ізраїлі виглядає не просто спірною, а свідомо провокаційною.

Вона стирає різницю між країною, що веде війну проти ХАМАС після найбільшої терористичної різанини в своїй сучасній історії, і росією, яка почала повномасштабну агресію проти України і вже кілька років використовує культуру як один з інструментів легітимації власної зовнішньої політики.

Саме тому подібні ініціативи викликають в Ізраїлі особливо гостру реакцію. Коли Ізраїль в міжнародній кампанії ставлять в один ряд з державами, які відкрито ведуть загарбницьку або репресивну політику, це сприймається не як захист прав людини, а як політичне вирівнювання, в якому стирається контекст, причина війни і право країни на самооборону.

Чому повернення росії викликало окремий шок

Ситуацію додатково загострює той факт, що цього року росія вперше з початку повномасштабної війни проти України знову увійшла в офіційний список учасників Венеційської бієнале.

У російському павільйоні збираються представити проект за участю понад 50 молодих музикантів, поетів і філософів з росії та інших країн, включаючи Аргентину, Бразилію, Малі та Мексику.

Однією з центральних тем виставки стане ідея про те, що політика існує у тимчасових вимірах, тоді як культури нібито спілкуються у вічності. На тлі триваючої війни проти України така формула звучить як спроба вивести російську культурну присутність за межі політичної відповідальності і знову подати її як щось універсальне, окреме від дій держави.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency звертають увагу, що саме такі культурні конструкції Москва особливо любить використовувати для повернення в міжнародні інституції. Сенс подібних жестів простий: показати, що російська культура нібито досі залишається частиною “нормального” світу, незважаючи на війну, руйнування, удари по українських містах і спроби нав’язати сусідам ідеологію так званого “російського світу”.

Бієнале між свободою мистецтва і політичною відповідальністю

Хто стоїть за російським проектом і чому це викликало питання

Комісаром російського проекту призначена Анастасія Карнєєва — дочка генерала у відставці та заступника директора однієї з найбільших оборонних корпорацій “Ростех” Миколи Волобуєва. Вже один цей факт посилив підозри критиків, які вважають, що йдеться не про незалежну художню ініціативу, а про продовження державного культурного впливу під естетичною оболонкою.

Представник росії з міжнародних культурних обмінів і колишній міністр культури Михайло Швидкой прямо заявив, що участь країни в Бієнале підтверджує: російську культуру не вдалося ізолювати, а спроби її “скасування” з боку західних еліт провалилися. Ця фраза лише зміцнила думку тих, хто вважає нинішнє повернення москви не художньою подією, а політичною демонстрацією.

Додаткове роздратування викликала і програма, в якій організатори анонсували участь п’яти сучасних діячів, нібито маючих серйозну непопулярність у власних урядів — у США, Ізраїлі, Китаї, росії і навіть в Євросоюзі. На цьому тлі межі між кураторським експериментом і політичним маніфестом стають ще менш помітними.

Як відреагували Україна, Європа та Італія

Після включення росії в список учасників Україна закликала організаторів переглянути рішення і зберегти попередню позицію засудження держави-окупанта. Потім в Єврокомісії пригрозили позбавити Венеційську бієнале грантового фінансування, якщо російська участь буде підтверджена остаточно.

Міністр культури Італії Алессандро Джулі, у свою чергу, закликав представницю уряду в правлінні Бієнале Тамару Грегоретти піти у відставку, заявивши, що його відомство не було попереджено про можливий допуск росії.

Однак організатори виставки відповіли, що не порушили жодних правил і не бачать підстав для скасування участі. Їхня позиція зводиться до того, що Бієнале має залишатися простором діалогу, відкритості та художньої свободи.

Саме в цій формулі сьогодні і прихований головний конфлікт. Поки одні говорять про свободу мистецтва, інші бачать у ній зручне прикриття для політичної легітимації. Поки одні захищають право на участь, інші вважають саме участь формою нормалізації.

Для Ізраїлю ця історія важлива ще й тому, що вона показує: міжнародні культурні майданчики все частіше стають ареною боротьби не за мистецтво як таке, а за право визначати, хто вважається допустимим учасником світової розмови. І в цьому новому світі бойкот, виставковий простір і політичний маніфест давно вже опинилися в одному ряду.