Україна шукає працівників, Ізраїль показує модель: мігранти закривають лише 0,1% потреб ринку

Україна стикається з дефіцитом робочої сили, який вже не можна закрити точковими рішеннями. За даними, переданими агентству «Інтерфакс-Україна» джерелом в уряді, у 2025 році в країні видали 9 582 дозволи на працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, при цьому 3 310 дозволів були скасовані.

На кінець року в Україні фактично налічувалося 6 272 трудових мігранта.

На тлі потреби ринку праці приблизно в 4,5 млн працівників ця цифра виглядає майже символічною. Іноземні працівники закривають лише близько 0,14% потреби української економіки. Тобто трудова міграція поки не є реальним відповіддю на кадровий провал, який посилився після повномасштабного вторгнення росії.

Чому іноземні працівники майже не впливають на ринок праці України

До 2022 року українські роботодавці щорічно отримували близько 21 тис. дозволів на працевлаштування іноземців. Після початку повномасштабної війни показник різко знизився і до довоєнного рівня так і не повернувся.

За даними Державної служби зайнятості України, у 2024 році було видано 4 720 таких дозволів, а у 2025 році — 7 483. Це більше, ніж роком раніше, але все одно більш ніж удвічі менше, ніж до великої війни.

Різниця в статистиці між відомствами пояснюється різними методиками обліку. Державна міграційна служба повідомляє, що на 31 грудня 2025 року в Україні на тимчасовому обліку перебували 47 684 іноземці та особи без громадянства. У 2025 році вперше було оформлено 8 440 тимчасових видів на проживання.

Але навіть ці цифри не змінюють загальної картини. В Україні є іноземці, є окремі дозволи, є робочі проекти, однак системного потоку трудових мігрантів поки немає.

Головний бар’єр — не тільки війна

Питання не зводиться лише до безпеки. Для іноземного працівника Україна сьогодні — це складна бюрократична і правова траєкторія: роботодавець, дозвіл, віза, перевірки, вид на проживання, питання безпеки і подальший контроль.

Тому до українського ринку доходить лише частина потенційних працівників. Навіть якщо бізнес готовий наймати людей, процес залишається довгим і нестабільним.

Для економіки це проблема. Дефіцит кадрів впливає на виробництво, будівництво, логістику, сервіс, агросектор і відновлення інфраструктури. Чим довше війна і чим більше українців перебуває за кордоном, тим гостріше стає питання: хто буде працювати всередині країни?

Чому в цій дискусії згадують Канаду, Австралію та Ізраїль

Джерело агентства пропонує Україні оновити міграційну політику і дивитися на досвід країн, які вміють залучати людей під потреби економіки. Як приклади називаються Канада, Австралія та Ізраїль.

Для ізраїльської аудиторії це особливо зрозуміла тема. Ізраїль десятиліттями будував свою економіку, демографію і ринок праці через поєднання репатріації, трудової міграції, точкового залучення фахівців і жорсткого державного контролю. Ця модель не ідеальна і не копіюється механічно, але вона показує головне: міграційна політика повинна бути не стихійною, а керованою.

НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядають українську кадрову кризу саме в цьому контексті: Україні важливо не просто «пустити більше іноземців», а зрозуміти, які галузі потребують людей, які правила повинні отримати роботодавці і як держава буде контролювати легальність зайнятості.

Ізраїльський урок для України

Досвід Ізраїлю важливий не тому, що його можна перенести в Україну один до одного. Ізраїль знаходиться в іншій демографічній, військовій і економічній ситуації. Але є загальний принцип: ринок праці не відновлюється сам, якщо держава не створює зрозумілі правила.

Україні доведеться шукати баланс між двома завданнями. Перше — зберегти власний трудовий потенціал, щоб українці поверталися з ЄС і не виїжджали далі. Друге — точково залучати іноземних працівників туди, де без них бізнес і відновлення країни будуть гальмувати.

Особливо важливо не перетворювати тему міграції в політичну спекуляцію. Коли держава заздалегідь прописує правила для роботодавців, контроль з боку Держпраці, міграційні процедури і відповідальність компаній, суспільство менше боїться хаосу.

Що буде, якщо політику не змінити

Сьогодні трудові мігранти закривають лише малу частку потреб українського ринку. Навіть якщо брати ширшу статистику тимчасово проживаючих іноземців, це все одно не співставно з дефіцитом у мільйони працівників.

Українському бізнесу потрібні люди. Державі потрібні платники податків. Регіонам потрібні фахівці для відновлення. І чим довше кадрове питання відкладається, тим вищий ризик, що частина проектів просто не зможе розвиватися через нестачу робочих рук.

Але головний пріоритет все одно повинен залишатися всередині України. Повернення українців з Європи, утримання молоді, підтримка ветеранів, перекваліфікація, нормальні умови праці і зарплати — це база. Без цього будь-яка міграційна політика буде лише тимчасовою підпоркою.

І вже після цього Україна може вибудовувати зрозумілу систему залучення іноземців на конкретні проекти. Не масово, не хаотично, не через сірі схеми, а за правилами, які враховують безпеку, економіку і інтереси суспільства.

Поки ж цифри говорять прямо: при потребі в 4,5 млн працівників кілька тисяч дозволів на працевлаштування — це не рішення, а статистична похибка. Україна вже увійшла в період, коли ринок праці стає частиною національної безпеки.