- 18 Квітня, 2026
- 1:30 pm
- В світі
У Москві розглядають як мінімум три сценарії подальшого розвитку війни проти України, і лише один з них допускає заморожування лінії фронту. Про це на тлі триваючих бойових дій розповів керівник Центру протидії дезінформації РНБО України Андрій Коваленко. Сама постановка питання важлива вже тому, що вона показує: у Кремлі думають не про справжній мир, а про різні форми продовження тиску — військового, політичного та інформаційного.
Для ізраїльської аудиторії це не відволікана східноєвропейська дискусія. Якщо один з російських сценаріїв дійсно передбачає перехід від війни проти України до гібридного тиску на країни НАТО ближче до 2028 року, то йдеться вже про ширшу архітектуру загроз.
А коли агресор одночасно тестує фронт, пропаганду, дрони, диверсійні групи і тему «захисту росіян», це починає нагадувати знайому логіку поступової ескалації, яку на Близькому Сході теж вміють читати без зайвих ілюзій.
Які три сценарії, за словами Коваленка, розглядає Кремль
За словами Андрія Коваленка, у Кремлі зараз прораховують щонайменше три варіанти розвитку війни. Перший сценарій — продовження бойових дій проти України як мінімум до 2028 року. Ставка в ньому робиться на успіх весняно-літньої наступальної кампанії, однак навіть у цій моделі, як зазначається, Росії буде важко обійтися без додаткової мобілізації.
Це важливий штрих.
Він показує, що навіть при всій військовій риториці у Москви є структурні обмеження. Довга війна вимагає не тільки зброї та пропаганди, але й постійного поповнення людських ресурсів. А отже, розмова про війну до 2028 року — це не просто фантазія про нескінченний наступ, а сценарій, який упирається у внутрішню стійкість самої Росії.
Другий варіант — поступовий дрейф до припинення вогню і заморожування війни. Але і тут йдеться, судячи з опису, не про переосмислення агресії, а про спробу оформити паузу в зручній для Москви формі. Саме тому російська пропаганда, як стверджується, вже частково готує аудиторію до такого повороту, поширюючи тези про те, що путін нібито погано поінформований про реальну ситуацію на фронті, а тупик виник через брехню генералів.
Такий інформаційний прийом добре впізнаваний.
Коли режим хоче зберегти обличчя, він часто починає перекладати відповідальність вниз по вертикалі — на оточення, військових, виконавців, «неправильні доповіді». Це дозволяє не заперечувати проблему повністю, але і не визнавати власну стратегічну вину.
Чому третій сценарій виглядає особливо небезпечним
Третій сценарій, озвучений Коваленком, передбачає продовження війни проти України з подальшим переходом до гібридної конфронтації з НАТО ближче до 2028 року. Серед потенційних цілей у такому випадку називаються країни Балтії, а формат дій може включати атаки дронами і проникнення невеликих диверсійно-розвідувальних груп.
Саме тут українська оцінка виходить далеко за межі власне українського фронту.
Якщо цей сценарій хоча б частково відповідає реальним роздумам у Москві, то Кремль бачить війну не як окрему кампанію проти України, а як довгу дугу тиску на весь східний фланг Європи. І тоді український фронт стає лише першим і найбільшим етапом ширшого задуму.
Для Ізраїлю це має окремий сенс. Ізраїльське суспільство занадто добре знає, що гібридна агресія рідко починається з повномасштабного вторгнення. Частіше все йде інакше: спочатку інформаційне розгойдування, потім провокації, потім обмежені удари, потім тестування реакції, і тільки потім — спроба перевести кризу в нову фазу.
Як Росія може готувати ґрунт для нової ескалації
За словами Коваленка, вже зараз Росія готує інформаційні приводи, які в майбутньому можуть використовуватися як виправдання для розширення тиску. Серед таких тем згадуються «військові заводи» в країнах НАТО, а також розповіді про використання повітряного простору країн Балтії для атак українських дронів.
Це виглядає як типова підготовка наративу.
Спочатку вкидається ідея, потім вона багаторазово повторюється через лояльні майданчики, потім обростає деталями, а після починає сприйматися як нібито природна причина для відповідних дій. Так будується політична димова завіса перед черговим витком агресії.
Окремо звертає на себе увагу тема Нарви. Згадка цього естонського міста в подібному контексті не випадкова: Москва традиційно любить шукати зони, де можна спекулювати на темі російськомовного населення, історичної пам’яті і «захисту співвітчизників». Саме через такі сюжети Кремль багато років намагався легалізувати втручання в справи сусідніх держав.
Крім того, в Росії розширюють формальні повноваження для використання армії за кордоном під приводом захисту тих, кого там оголосять «переслідуваними росіянами». Це небезпечна юридико-пропагандистська зв’язка. Спочатку створюється образ загрози, потім під нього підводиться псевдоправова підстава, а вже після з’являється можливість для «сірої операції», яку можна подавати як вимушену.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency в такому контексті можуть розглядати попередження Коваленка не як емоційну заяву, а як важливий сигнал: Росія продовжує мислити категоріями розтягнутої війни, де інформаційна підготовка і військовий тиск йдуть рука об руку, а Україна залишається лише центральним, але не обов’язково останнім напрямком удару.
Чи можливий у такій логіці справжній мир
На цьому тлі питання про мир звучить особливо важко. Формально один з сценаріїв дійсно передбачає припинення вогню і заморожування фронту. Але по суті навіть цей варіант не означає відмови Кремля від самої ідеї війни як інструменту політики.
Це, мабуть, і є головний висновок.
Москва може змінювати темп, форму, інтенсивність і публічну риторику. Вона може робити вигляд, що шукає паузу, звинувачувати генералів, скаржитися на обставини або тестувати дипломатичні формули. Але якщо паралельно зберігаються сценарії затяжної війни і гібридної агресії проти НАТО, то говорити про справжній мир передчасно.
Україна в такій картині залишається не просто жертвою поточного вторгнення, а бар’єром, який заважає Росії перейти до наступного етапу тиску. Саме тому в початковій оцінці і звучить думка, що тільки ЗСУ зараз не дають Кремлю реалізувати ширші плани.
Чому ця тема важлива для Ізраїлю
Для ізраїльського читача все це має значення не тільки через Україну як таку. Тут видно універсальну логіку ревізіоністської сили, яка не зупиняється на одній кризі, а постійно шукає нові можливості розширити нестабільність, перевірити слабкі місця противників і використовувати паузи лише для підготовки наступного кроку.
Ізраїль занадто добре знає ціну самоуспокоєння.
Коли агресор починає одночасно працювати через армію, спецслужби, диверсійні групи, психологічний тиск і інформаційні конструкції, наївно сподіватися, що одна тактична перерва автоматично перетвориться на стратегічний мир. Тому українські оцінки трьох кремлівських сценаріїв цікаві Ізраїлю не тільки як новина з європейського фронту, але і як підручник з того, як сучасні авторитарні режими планують довгу конфронтацію.
Якщо виходити з описаної логіки, найбільш реалістичне питання сьогодні звучить не «чи хоче Кремль миру», а «яку форму війни він вважає для себе вигідною на наступному етапі». І саме від відповіді на це питання багато в чому залежить не тільки майбутнє України, але і рівень ризику для всієї Європи в найближчі роки.