Євреї з України: Ар’є Гревнов – хлопчик з української Ічні, який підняв єврейський прапор над морем за 15 років до створення Ізраїлю

29 вересня 1933 року з данського Орхуса вийшло невелике торгове судно «Емануель». На борту був єврейський екіпаж, судно йшло під єврейським ім’ям, а над палубою майорів незвичайний синьо-білий прапор з Маген Давидом. Командував кораблем 21-річний Ар’є Гревнов.

Автор: Олександр Хмельницький

Держави Ізраїль ще не існувало. До 14 травня 1948 року залишалося майже п’ятнадцять років. Не існувало і нинішнього державного прапора Ізраїлю в його офіційному статусі. Але молодий єврей з України вже намагався зробити те, що тоді здавалося майже фантастикою: створити власний єврейський торговий флот, з власними моряками, кораблями, портом приписки в Ерец-Ісраель і прапором над морем.

29 вересня «Емануель» вирушив з Орхуса в Антверпен з вантажем соєвих бобів. В ізраїльській історії мореплавства цей рейс залишився одним із символів народження сучасного єврейського флоту. Компанія Гревнова «Хофія» проіснувала всього кілька місяців. Сам Ар’є — менше двадцяти двох років.

Саме тому в нашій рубриці «Євреї з України» ми сьогодні розповідаємо історію Ар’є Гревнова — людини, чия біографія пов’язала українське єврейське містечко, ранній сіонізм, Тель-Авів і перші спроби створити власний єврейський флот.

Але починалася ця історія зовсім не на Середземному морі.

Вона починалася в українській Ічні, на маленькій річці, серед єврейських крамниць, Тори, перших сіоністських розмов, революції та погромів.

Народився в Ічні, вдома його звали Льовою

Ар’є Гревнов народився 1 травня 1912 року в Ічні, сьогодні це місто Чернігівської області України.

У сім’ї хлопчика звали Льовою — в івритських біографічних джерелах зустрічається форма «Люба». Пізніше, вже в Ерец-Ісраель, він стане Ар’є.

Його батько Хаїм Гревнов торгував тканинами. Мати — Соня, дочка Ієгуди-Лейба Озерова. У Ар’є була молодша сестра Нюся.

Одна з основних ранніх біографій Гревнова знаходиться в «Енциклопедії засновників і будівельників Ізраїлю» Давида Тідхара, виданій у 1952 році, тобто ще за життя людей, які особисто знали сім’ю. Тідхар характеризував Хаїма Гревнова не просто як торговця: він був людиною традиційної єврейської освіти, «бен-Тора» і прихильником руху Ховевей-Ціон — «Люблячі Сіон», попередників політичного сіонізму.

Тому сіонізм для майбутнього моряка, схоже, з’явився не в Антверпені, не в Тель-Авіві і навіть не в підлітковому віці. Він ріс з цим вдома.

Це важлива деталь. Коли ми говоримо сьогодні з Ізраїлю «єврей з України», легко уявити лише точку народження на карті. У випадку Гревнова українська частина біографії була набагато глибшою: в Ічні пройшло його раннє дитинство, там формувалася його єврейська ідентичність, там він вперше навчався Торі і — якщо вірити ранній біографії — саме там вперше захотів брати участь у сіоністському русі.

Що являла собою Ічня

Ічня — старе місто на північному сході нинішньої України, між Прилуками, Ніжином і Конотопом. Історично цей район належить до Лівобережжя України. У XVII столітті тут існував Ічнянський козацький полк, пізніше місто увійшло в адміністративну систему Гетьманщини, а після ліквідації її автономії — Російської імперії.

До кінця XIX — початку XX століття Ічня була вже не просто сільським поселенням. Це був невеликий торгово-ремісничий центр із залізничним сполученням. Через регіон проходили лінії на Бахмач, Прилуки і Конотоп. Для сім’ї торговця тканинами це мало цілком практичне значення: товар, люди, новини і гроші тут рухалися значно швидше, ніж в ізольованому селі.

У 1897 році в Ічні жило близько десяти тисяч осіб.

Єврейська громада при цьому була порівняно невеликою. Міжнародний Jewish Cemetery Project відносить формування постійної єврейської громади Ічні до другої половини XIX століття і наводить для 1913 року цифру близько 575 євреїв. Тобто на момент народження Ар’є це було кілька сотень осіб — помітна громада, але Ічня зовсім не була «єврейським містом» за типом Бердичева або деяких містечок Поділля.

Для ізраїльського читача тут важливо пояснити одну деталь. Чернігівська губернія входила в так звану межу осілості Російської імперії — територію, в межах якої більшості євреїв дозволялося жити постійно. Але навіть всередині цієї межі не можна було просто вибрати будь-яке місто і оселитися там: існували додаткові обмеження, винятки і спеціальні дозволи.

Ічня була якраз таким непростим випадком. Історичні довідники вказують, що можливість постійного єврейського проживання тут регулювалася окремо, а в документах Державного архіву Чернігівської області збереглося, наприклад, справа 1903 року «Про дозвіл євреям тимчасово проживати в містечку Ічні Борзнянського повіту».

Тобто поява єврейської громади в Ічні була порівняно пізньою і відбувалася в умовах адміністративних обмежень. До 1913 року тут налічувалося близько 575 євреїв. Це була невелика громада на тлі приблизно десяти тисяч жителів міста, але вже цілком стійка — зі своїми сім’ями торговців і ремісників, релігійним життям і зв’язками з Конотопом, Прилуками, Ніжином та іншими єврейськими центрами регіону.

І все ж громада існувала. Були релігійне життя, сім’ї торговців і ремісників, зв’язки з більшими єврейськими центрами регіону.

Однією з таких сімей були Гревнови.

Тора, єшива і дуже впертий хлопчик

Згідно з Тідхаром, вже приблизно в дев’ять років Льова вмів читати Тору з традиційною кантиляцією.

Пізніше його відправляли вчитися в єшиву в районі Конотопа. Для сучасного ізраїльтянина Конотоп сьогодні передусім українське місто Сумської області, приблизно в кількох десятках кілометрів від Ічні. Але до революції це був також один з регіональних центрів єврейського життя.

При цьому батьки не обмежували сина тільки релігійною освітою. Він готувався і до світських іспитів. Біографія Тідхара стверджує, що хлопчик за дуже короткий час освоїв програму кількох класів гімназії. Наскільки точно можна сьогодні перевірити конкретні терміни — питання, але загальна картина очевидна: освіта у нього була одночасно єврейською і світською.

А приблизно в 10 років (1922) сталася історія, яка дуже багато пояснює в подальшому характері Гревнова.

За версією Тідхара, хлопчик захотів вступити в діючу вже при радянській владі підпільну сіоністську організацію. Його не прийняли. Причина досить банальна — занадто маленький.

Тоді він створив власну дитячу організацію.

Причому, якщо вірити цій біографії, придумав для неї правила конспірації чи не суворіші, ніж у дорослих.

У двадцять років той же чоловік буде збирати моряків, шукати інвесторів, реєструвати компанію і їхати через пів-Європи за власним кораблем. Тож історія десятирічного хлопчика, який не погодився з відповіддю «ти ще занадто маленький», виглядає дуже по-гревновськи.

Дитинство серед революції і погромів

Але романтизувати дитинство в Ічні точно не варто.

Коли почалася революція 1917 року, Ар’є було п’ять. Потім прийшла Громадянська війна. Влада на українських територіях змінювалася іноді кілька разів за короткий період: українські формування, більшовики, білі, місцеві отамани, озброєні банди.

Єврейське населення виявилося однією з головних жертв цього хаосу.

Документи епохи фіксують погром і безпосередньо в Ічні. У зведенні по погромах Чернігівської губернії, заснованій на матеріалах архіву Чериковера, вказується напад 13 квітня 1919 року, в ході якого були вбиті 14 євреїв. Ар’є тоді ще не виповнилося семи років.

Це не єдиний епізод насильства того періоду. Хвиля погромів 1918–1920 років пройшла через величезну кількість населених пунктів України, причому злочини здійснювали різні сили — військові підрозділи, повстанські формування, білогвардійці, окремі частини, пов’язані з армією УНР, григор’євці і численні банди. Спрощувати цю трагедію до однієї політичної схеми було б історично невірно.

Ми поки не маємо документа, в якому сам Гревнов описує, що саме бачив семирічною дитиною в Ічні. Тому придумувати за нього спогади не можна.

Але одне відомо точно: він ріс у місті, де в роки його дитинства відбувався єврейський погром.

І вже незабаром після цього хлопчик цікавиться сіонізмом і Палестиною.

Чи пов’язані ці речі безпосередньо? Це вже інтерпретація, а не встановлений факт. Однак історичний фон, в якому сім’я приймала рішення про від’їзд, цілком зрозумілий.

Від маленької Іченьки — до Середземного моря

Є ще одна майже неймовірно підходяща до цієї історії деталь.

За ранньою біографією Гревнова, любов до води почалася у нього ще вдома, коли він плавав у річці біля Ічні.

Йдеться про невелику Іченьку, що протікає через місто.

Не Середземне море. Не Атлантика. Не гавань Антверпена.

Невелика українська річка.

Через два десятиліття хлопчик, який навчався плавати в Ічні, буде стояти на палубі власного судна в європейському порту і тримати прапор майбутнього єврейського флоту.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розповідає цю історію в нашій постійній рубриці «Євреї з України» саме тому, що в біографії Гревнова не можна викреслити жодну половину. Без Ічні не виходить зрозуміти Тель-Авів. Без єврейського дому Хаїма Гревнова — його сіонізм. Без мрії про Сіон — історію «Емануеля».

Коли сім’я поїхала — 1922-й чи 1924-й?

Тут джерела розходяться, і це той випадок, коли краще залишити питання відкритим, ніж придумати красиву точну дату.

Більш пізня сімейна версія відносить переїзд Гревнових в Ерец-Ісраель до 1922 року, коли Ар’є було близько десяти.

Тідхар вказує 1924 рік і пише, що Ар’є разом з батьками і сестрою «втік з Росії».

Тому впевнено можна сказати наступне: в першій половині 1920-х сім’я Гревнових покинула радянську Україну і перебралася в підмандатну Палестину.

Вони оселилися в Тель-Авіві, в районі Нордія. Пізніше сімейна адреса — вулиця Буграшов, 79 — стане важливою і для самого Ар’є: там знаходилися сім’я, маленька торгова крамниця батьків і фактично штаб його морських проектів.

Сучасному ізраїльтянину Буграшов пояснювати особливо не треба. Але тоді це був зовсім інший Тель-Авів — молоде єврейське поселення, швидко зростаюче місто ще без держави, без власного повноцінного торгового флоту і без звичної нам інфраструктури.

«Герцлія», «Звулун» і думка, що євреям потрібен флот

Ар’є продовжив освіту в гімназії «Герцлія».

І тут його українське дитяче захоплення водою перетворюється вже в професію і ідеологію.

Велику роль зіграв його вчитель математики Меїр Гурвіц, один з ентузіастів єврейського морського руху. Гревнов приєднався до організації «Звулун», що займалася морською підготовкою єврейської молоді, а пізніше вже сам викладав там.

Мета була значно ширшою, ніж навчити підлітків управлятися з човном.

Сіоністське будівництво передбачало, що євреї повинні вміти робити все, що необхідно нормальній країні: вирощувати хліб, будувати дороги, захищати поселення, створювати промисловість — і виходити в море.

Не користуватися тільки чужими кораблями.

Створити свої.

Гревнов брав участь і в перших проектах майбутньої портової інфраструктури Тель-Авіву. На початку 1930-х учні морської школи разом зі своїми наставниками експериментували з причальними спорудами на узбережжі.

А потім він вирішив отримати справжню морську освіту.

Антверпен — і ще один спір у біографії

У 1929 році Гревнов вирушив до Бельгії і вступив до морської академії Антверпена.

Сам факт його навчання підтверджується архівом академії: там збереглася реєстрація Гревнова як élève libre, вільного студента програми далекого плавання.

Але далі починається спір.

Традиційна ізраїльська біографія стверджувала, що Гревнов пройшов програму прискорено і отримав кваліфікацію морського офіцера. Пізніші дослідники, зокрема капітан Авраам Аріель, виявили, що документи академії підтверджують навчання, однак надійного свідчення про здачу повного набору іспитів і отримання відповідного диплома знайти не вдалося.

Є і кумедна деталь: при реєстрації в Антверпені фігурувала дата народження 1910 рік, тоді як сімейні та ізраїльські джерела дають 1912-й. Можливо, вік був навмисно збільшений.

Тому називати його без застережень випускником академії з повністю підтвердженим дипломом було б неправильно.

Але в практичній частині сумнівів значно менше: Гревнов жив морем, працював з моряками, викладав, брав участь у морських організаціях і нарешті сам вийшов у море на власному судні.

Йому двадцять. Він вирішив створити єврейську судноплавну компанію

Повернувшись в Ерец-Ісраель, Гревнов продовжив роботу в «Звулуні», писав про море і почав збирати професійних моряків.

У 1933 році він створив «Об’єднання моряків Ерец-Ісраель». За короткий час вдалося зібрати близько дванадцяти спеціалістів.

Потім з’явилася судноплавна компанія «Хофія» — חופיה בע”מ.

Компанія була зареєстрована в Тель-Авіві, а адресою значився все той же будинок сім’ї Гревнових на Буграшов, 79. План у 20–21-річного Ар’є був при цьому зовсім не підлітковий: купити корабель, зареєструвати його як такий, що належить єврейській компанії Ерец-Ісраель, набрати єврейський екіпаж і розвивати вантажні лінії між Палестиною, Середземномор’ям і Європою.

Один з головних інвесторів проекту, Йосеф Блюменфельд з Мерхавії, залишив спогади про переговори. У квітні 1933 року він передав Гревнову гроші для поїздки і авансу на покупку судна.

Гревнов вирушив шукати корабель по Європі.

І знайшов його в Данії.

Старий двощогловий корабель стає «Емануелем»

Судно було далеко не новим.

Єдина пропозиція, яку Гревнов зміг собі дозволити, знайшлася на півночі Данії, в Ольборзі. У червні 1933 року він став власником старої двощоглової шхуни, здатної перевозити до двохсот тонн вантажу. Парусного озброєння на ній вже фактично не було, зате був невеликий мотор. Сам корабель вимагав серйозного ремонту.

Тут, правда, в джерелах є розбіжність по віку судна. Зазвичай вказується, що воно було побудоване в Нідерландах у 1904 році і спочатку називалося Johanna Elizabeth. Якщо ця дата вірна, у 1933 році кораблю було близько 29 років, а не 52. Тому цифру «52-річна шхуна», що зустрічається в окремих публікаціях, краще вважати спірною.

Це був невеликий двощогловий моторно-парусний корабель валовою місткістю близько 140 тонн і вантажопідйомністю приблизно 200 тонн.

Для великого судноплавства — майже ніщо.

Для двадцятиоднорічного єврея з Ічні, який вирішив практично з нуля створити власну судноплавну компанію, — вже справжній флот.

Корабель перейшов до компанії «Хофія» і отримав ім’я «Емануель» — «з нами Бог».

Новина про появу національного єврейського торгового судна викликала справжній підйом серед єврейської громади Ольборга. За однією з версій, саме місцеві єврейські жінки пошили для корабля біло-блакитний прапор з Маген Давидом. Його підняли над шхуною ще до першого повноцінного комерційного рейсу.

Гревнов викликав у Данію своїх товаришів. Формувався єврейський екіпаж, у тому числі Біньямін Левін і механік Еліягу Розін. Судно ремонтували, приводили в порядок, готували до вантажних рейсів.

З Ольборга «Емануель» перейшов в Орхус, де продовжився ремонт. І тільки наприкінці вересня 1933 року корабель нарешті прийняв вантаж соєвих бобів і вирушив у перше повноцінне комерційне плавання — в Антверпен.

Але навіть цей перший рейс виявився майже випробуванням на виживання.

Перехід, який мав бути порівняно звичайним торговим рейсом, розтягнувся майже на півтора місяця. За цей час «Емануель» встиг зіткнутися з німецьким судном, Гревнов — посваритися з офіцером берегової охорони, мотор вийшов з ладу, корабель втратив два якорі, сів на мілину і в підсумку був змушений добиратися до Антверпена на буксирі.

Для нормальної судноплавної компанії такий рейс виглядав би майже катастрофою.

Для Гревнова — схоже, ще одним підтвердженням того, що проект потрібно продовжувати.

Він не відмовився ні від корабля, ні від ідеї єврейського торгового флоту.

А над палубою весь цей час вже майорів синьо-білий прапор з Маген Давидом.

Не зовсім сьогоднішній прапор Ізраїлю

Це важливо пояснити.

Синьо-біла сіоністська символіка і Маген Давид існували задовго до створення Ізраїлю. Прапори, дуже схожі на сучасний державний прапор, використовувалися сіоністським рухом ще з кінця XIX століття.

Але прапор «Емануеля» був іншим.

На відомих фотографіях видно синьо-білий морський прапор з Маген Давидом і позначенням компанії «Хофія». Дослідники реконструюють його як спеціальний прапор єврейського флоту, створений для проекту Гревнова.

І 29 вересня 1933 року він опинився над справжнім торговим судном.

Після ремонту «Емануель» перейшов з Ольборга в Орхус, прийняв вантаж соєвих бобів і вирушив в Антверпен.

Данська преса звернула увагу і на незвичайний корабель, і на новий єврейський прапор. Ізраїльські джерела називають цей рейс першим у сучасну епоху комерційним плаванням судна відроджуваного єврейського флоту під власним єврейським прапором.

Це сталося за два дні до офіційного відкриття глибоководного порту Хайфи 1 жовтня 1933 року.

Дуже символічний збіг: буквально в одні дні єврейська морська інфраструктура Ерец-Ісраель починала перетворюватися з ідеї в реальність.

Саутгемптон: фотографія, яка пережила корабель

Пізніше «Емануель» опинився в англійському Саутгемптоні.

Саме там у січні 1934 року була зроблена одна з найвідоміших фотографій цієї історії: молодий Гревнов і його люди стоять на палубі і демонструють прапор єврейського флоту.

Йому все ще двадцять один.

На цій фотографії ще ніхто не знає, що жити «Емануелю» залишилося лічені тижні.

Гревнов при цьому не збирався зупинятися на одному старому кораблі. У Великобританії він намагався вести переговори про статус єврейського торгового флоту і навіть пропонував британському Адміралтейству розглядати його як свого роду єврейське доповнення до британського торгового флоту.

Відповіді він так і не дочекався.

Останній рейс

30 січня 1934 року «Емануель» вийшов з англійського порту Пул.

На борту був вантаж фарфорової глини, призначений для доставки в Грецію.

Корабель пішов у море.

І зник.

Ні «Емануель», ні його команда, що складалася з п’яти матросів, додому не повернулися.

У виданні Lloyd’s Register 1934 року власником судна вказаний Ар’є Гревнов, а пізніше біля запису з’явилася позначка: Missing since 1.34 — зник безвісти з січня 1934 року.

Точного місця загибелі корабля ніхто не встановив.

Одна з найбільш поширених версій — катастрофа в районі Біскайської затоки, відомого важкими зимовими штормами. Але уламки, які дозволили б остаточно поставити крапку, знайдені не були.

Невідомо, чому, незважаючи на штормове попередження, не дочекавшись більш підходящої погоди, перевантажене і таке, що вимагало серйозного ремонту судно наперекір усьому вийшло в море.

Ар’є Гревнову було 21 рік.

Компанія «Хофія», втративши єдиний корабель, власника і ядро екіпажу, припинила існування. Вся її морська історія вклалася приблизно в чотири місяці.

Батько продовжував чекати

Після зникнення «Емануеля» батьки залишилися в Тель-Авіві.

І тут закінчується історія не флоту, а сім’ї.

За збереженими свідченнями, Хаїм Гревнов довго не хотів остаточно визнати сина загиблим. Навіть через роки питання страхових виплат за судно залишалося для сім’ї пов’язане не тільки з грошима: визнати страховий випадок означало визнати, що Ар’є вже не повернеться.

У 1950 році Хаїм і Соня внесли в одну з тель-авівських синагог сувій Тори в пам’ять про сина.

Ім’я Ар’є з’явилося і на пам’ятній дошці загиблих синів району Нордія.

Сестра Нюся продовжила жити в Ізраїлі; у сім’ї збереглися нащадки, які десятиліттями збирали документи і захищали пам’ять про Ар’є, в тому числі коли дослідники почали сперечатися про деякі деталі його офіційної біографії.

І несподівана архівна ниточка назад в Україну

Історія Гревнових в Україні поки не вивчена до кінця.

У документах Чернігівщини зустрічаються і інші люди з прізвищем Гревнов. В одному зі списків початку XX століття згадується єврей Юдка Гревнов, який проживав у регіоні кілька десятиліть.

Ще цікавіше слідча справа Прилуцького окружного відділу ГПУ 1927 року, пов’язана з сіоністською діяльністю. Серед фігуруючих там прізвищ є Іуда Беркович Гревнов, Миля Гревнов і Ціра Гревнова.

Поки ніяких підстав оголошувати їх родичами Ар’є немає. Однакова, хоч і досить рідкісна прізвище — ще не доказ родинних зв’язків.

Але поєднання обставин цікаве: той же регіон, єврейські Гревнови, сіоністська діяльність — і сім’я Хаїма Гревнова з Ічні, яка сама була пов’язана з сіонізмом.

Можливо, колись метричні книги, посімейні списки Борзнянського повіту або сімейний архів нащадків дозволять протягнути цю лінію ще на покоління або два назад.

Поки питання залишається відкритим.

В Ізраїлі його пам’ятають — але…

Пам’ять про Ар’є Гревнова в Ізраїлі збереглася перш за все в двох місцях — в районі Нордія в Тель-Авіві, де жила його сім’я, і в історії єврейського мореплавання.

У колишній синагозі району Нордія на вулиці Буграшов, 63, на стіні, зверненій до моря, встановлено мармуровий меморіал Ар’є Гревнову. На ньому він названий «חלוץ ימי» — «піонер моря». Його ім’я стоїть першим і на дошці пам’яті загиблих жителів району.

У 1950 році батьки Ар’є, Хаїм і Соня Гревнови, внесли в цю ж синагогу сувій Тори в пам’ять про сина. Церемонія пройшла не як приватна сімейна подія, а як громадський пам’ятний захід за участю представників організацій.

У тому ж 1950 році була зроблена спроба закріпити його ім’я вже на міській карті. Четверо відомих тель-авівців, серед яких були директор гімназії «Герцлія» Хаїм Богер і один з діячів єврейського морського руху Меїр Гурвиц, звернулися в муніципальну комісію з назв вулиць з проханням назвати одну з вулиць Тель-Авіву ім’ям Ар’є Гревнова. Ініціативу підтримала морська організація «Хевель Ямі ле-Ісраель». Але вулиця його імені в місті в підсумку так і не з’явилася.

При цьому в професійному морському середовищі його ім’я не зникло.

Гревнова згадували у зв’язку з товариством «Звулун», де він спочатку навчався морській справі, а потім сам займався підготовкою молодих моряків; з створеним ним об’єднанням моряків Ерец-Ісраель; з судноплавною компанією «Хофія»; і, звичайно, з «Емануелем» — єдиним судном цієї компанії.

«Звулун» — це єврейська молодіжна морська організація в Ерец-Ісраель, створена для того, щоб готувати євреїв до морської справи: плавання, управління човнами і суднами, навігації, рибальства і взагалі професій, пов’язаних з морем. У 1920–1930-ті роки це було частиною набагато ширшої сіоністської ідеї: майбутній єврейській країні потрібні не тільки землероби і будівельники, але і свої моряки, рибалки, порти і торговий флот. Назва «Звулун» пов’язана з біблійним коліном Завулона, яке в єврейській традиції асоціюється з морем і торгівлею. Звідси і морська символіка організації.

В ізраїльській морській історіографії його десятиліттями представляли як одного з піонерів єврейського флоту, а рейс «Емануеля» — як один з символічних епізодів морського відродження ішува.

Про Гревнова писали дослідники історії єврейського мореплавання Меїр Гурвиц, Зеев ха-Ям і Ієреміяу Гальперн. У 1978 році його історія була включена в ювілейне видання, випущене до 50-річчя «Звулуна».

Окремі пам’ятні публікації з’являлися і раніше. 16 травня 1944 року, через десять років після зникнення «Емануеля», в День моря газета «Ха-Цофе» присвятила Ар’є окремий матеріал. А в 1950 році в морському журналі «Ям» вийшла публікація, приурочена до пам’яті про нього і зниклу команду.

Причому Гревнова згадували не просто як власника одного корабля, який загинув через кілька місяців після початку роботи.

Для морської історії важливішим виявився сам проект.

Він намагався створити єврейську судноплавну компанію ще до появи Держави Ізраїль. Зібрав єврейський екіпаж. Купив судно. Дав йому єврейське ім’я. Підняв над ним власний синьо-білий прапор з Маген Давидом. Планував зробити Яффо портом приписки. І вийшов на міжнародні комерційні маршрути між Європою і Середземномор’ям.

Тобто мова йшла не просто про один рейс. Це була спроба показати на практиці: єврейський торговий флот може існувати як реальна господарська структура, а не тільки як мрія сіоністського руху.

Саме тому внесок Гревнова і команди «Емануеля» виявився в ізраїльській пам’яті перш за все символічним і ідейним. Їх проект прожив недовго, але став частиною того морського руху, з якого пізніше виріс вже державний ізраїльський торговий флот.

При цьому офіційне увічнення виявилося помітно скромнішим.

У Хайфі сьогодні існує меморіал загиблим морякам торгового флоту Ізраїлю, розташований в районі Міцпе Йордей ха-Ям. Але екіпаж «Емануеля», включаючи Ар’є Гревнова, в список безпосередньо увічнених на цьому меморіалі не включений.

Окремої вулиці Ар’є Гревнова, за доступними даними, немає ні в Тель-Авіві, ні в інших містах Ізраїлю.

Виходить досить дивна ситуація.

Людина, яку десятиліттями називали одним з піонерів єврейського флоту, має мармуровий меморіал в Тель-Авіві, сувій Тори, внесений батьками в його пам’ять, окремі пам’ятні публікації, місце в історії «Звулуна», «Хофії» і «Емануеля», а його ім’я десятиліттями повторюється в книгах з історії ізраїльського мореплавання.

Але при цьому у нього немає ні вулиці, ні помітного державного пам’ятника, ні окремого місця на головному меморіалі загиблим морякам торгового флоту.

Тобто в Ізраїлі Ар’є Гревнова пам’ятають — але набагато краще в книгах, архівах і історії флоту, ніж на вулицях і площах країни.

Україна — Тель-Авів — море

Ар’є Гревнов не встиг стати знаменитим адміралом. Він не побачив Державу Ізраїль. Не побачив офіційного синьо-білого прапора над державними установами. Не побачив Хайфський порт таким, яким його знаємо ми сьогодні. Не побачив ізраїльський торговий флот, контейнерні термінали Ашдода і Хайфи, ізраїльські кораблі в світових портах.

Він взагалі прожив всього двадцять один рік.

Але ланцюжок вийшов дивовижний.

Ічня. Єврейська сім’я торговця тканинами. Тора. Погроми Громадянської війни. Дитячий сіоністський гурток. Від’їзд в Ерец-Ісраель. Тель-Авів. «Звулун». Антверпен. «Хофія». Старий корабель, куплений в Данії.

І нарешті 29 вересня 1933 року.

Над «Емануелем» піднімається синьо-білий прапор з Маген Давидом, і корабель виходить з Орхуса в комерційний рейс.

До Держави Ізраїль ще майже п’ятнадцять років.

Але 21-річний єврейський хлопець, народжений в українській Ічні і вперше полюбивший воду на маленькій українській річці, вже веде по європейському морю судно єврейського флоту.

Напевно, саме тому історія Ар’є Гревнова і повинна залишатися в нашій рубриці «Євреї з України».

Тому що іноді зв’язок України і Ізраїлю — це не абстрактна «загальна історія».

Іноді вона виглядає зовсім буквально.

Як дорога від Ічні до Тель-Авіву.

А потім — вихід в море.

🌍Ця стаття також доступна мовамиRU , EN , HE , FR